До поїздки в село Троїцьке Біляївського району, чесно кажучи, навіть не могла собі уявити, якого лиха може накоїти водна стихія - вона розбурхалася, вийшла з-під контролю й змітає усе на своєму шляху... Втім, варто розповісти про усе до ладу. Тому що в умовах наступу стихії раптом найнесподіванішим чином розкриваються раніше приховані риси характерів людей. І ставлення до того, що відбувається, а головне, участь у ліквідації наслідків повені виявляється в них зовсім різною.
Отже, спочатку ми приїхали до села Яськи, розташованого у низині, в найнебезпечнішому місці району з погляду можливого затоплення. Прийшовши до сільради, зустріли там лише секретаря – Володимира Олександровича Кириченка. На прохання прокоментувати стан справ, розповісти, чи є загроза підтоплення житлових будинків та господарських споруд, почули розлогі міркування про те, що журналісти неправильно висвітлюють події, пов'язані із наступом води. Потім Володимир Олександрович дав телефон сільського голови, порадив зателефонувати до нього й домовитися про зустріч. На прохання допомогти нам відшукати керівника якось оперативніше, адже готується матеріал у наступний номер газети, лише розвів руками. Після цього нам нічого не залишалося, як вирушити у "вільне плавання". Від місцевих жителів довідалися: ферма підтоплена, дамбу доводиться увесь час зміцнювати.
Масштабні роботи на ній ми справді побачили. Чому про усе це не захотів розповісти секретар сільської ради, залишається лише гадати. Чи проста лінь тому винна, чи службове місце набридло, – як знати.
Зовсім іншою вийшла розмова із Троїцьким сільським головою Миколою Комаровим. Він одразу розповів про основне лихо, яке вода накоїла у Троїцькому, – затоплено базу відпочинку "Острів-5" та острів Турунчук.
– Учора ввечері ми збиралися до райради, – сказав Микола Сергійович. – Обговорювали постанову Кабінету Міністрів № 416, у якій йшлося про компенсацію збитків, яких зазнали приватні структури та приватні особи. Для нас це особливо важливо, тому що СГ ТОВ "Троїцький", де затопленими виявилися 1200 гектарів орних земель, сільськогосподарська техніка, житлові будинки, де мешкали ті, хто працював на цих полях, – це основне, бюджетоутворююче, підприємство нашого села. Протягом 8 днів ми зміцнювали дамбу. Працювали приблизно 70 чоловік, намагаючись зробити усе, щоб дамбі вдалося встояти під натиском водної стихії. Але стихія, на жаль, перемогла. Спасибі працівникам обласного управління МНС. Вони дали амфібію. І на ній ми оперативно вивезли із затопленого острова людей, частину техніки, собак, які охороняли угіддя.
А НА БАЗІ – ТИША
База відпочинку "Острів-5" – це затишні дерев'яні будиночки, розташовані в дуже гарному місці села Троїцького, на березі річки Турунчук. Повірити у те, що дістатися до них можна лише на човні, складно. Але верхівки декоративних світильників, які стирчали з води, доріжки, що проглядалися крізь товщу води, наполовину затоплені вікна будиночків та відсутність людей у самий розпал сезону відпочинку сумнівів не залишають: ходити тут можна буде не раніше, аніж через місяць-півтора. Якщо, звичайно, вода не прибуде знову.
Власники бази розуміють: доводиться зазнавати чималих збитків через непередбачуване закриття сезону. Та й поки що не зрозуміло, у якому стані опиняться будиночки після того, як вода зійде. Але трагедії із того, що сталося, вони не роблять. Життя на березі річки, напевно, привчає людей шанобливо ставитися до її вдачі і до того, що річка часом може ставати нещадною.
Затопленими виявилися й грядки гарної, доглянутої, великої капусти, яку висадили місцеві жителі. На родючій землі, розташованій безпосередньо біля води, вона завжди давала гарний врожай і забезпечувала людям непоганий заробіток. Цього року врятувати не вдасться нічого.
Наш човняр, мешканець села Троїцького Юрій Зарецький, господар загиблого врожаю, вразив спокійним та якимось філософським ставленням до того, що відбувається. Про те, що пропала уся його праця, його шматок хліба, говорив із посмішкою. Щоправда, іноді очі Юрія Івановича ставали сумними-сумними. Напевно, йому все ж таки хотілося знайти відповідь на запитання: чому природа так суворо обійшлася з тими, хто любить землю, піклується й працює на ній?
ЗАТОПЛЕНИЙ ОСТРІВ
До поїздки у район острова Турунчук ми поговорили із лісником Держлісфонду Анатолієм Полянським. Виявилося, що на острові, на площі у 22 гектари, вирощували саджанці молодих деревець: тополі, ясена. Їм вже виповнилося по 3 роки. Щоб було кому за саджанцями доглядати, місцевим жителям дозволили посадити баштанні, картоплю, моркву. Вийшла подвійна вигода: люди і за деревцями доглядали, і своє невеличке господарство вели. Вирощувати гарний урожай допомагала система краплинного зрошення, до якого було вкладено чималі кошти. Тепер усе це, результати важкої дворічної праці, виявилося похованим під товщею води.
– Люди буквально наступного дня мали намір збирати урожай, – ремствує Анатолій Михайлович. – І не встигли цього зробити. Тепер усі залишилися без копійки грошей.
Керівники підприємства СГ ТОВ "Троїцький" Олександр та Сергій Курки, які працюють на цій землі, разом з батьком, Володимиром Федоровичем – засновником підприємства, вже протягом 10 років, на мій погляд, навіть не встигли ще оговтатися. Та й як можна повірити у реальність того, що поля, якими ти вчора їхав за кермом автомобіля, сьогодні опинилися під товщею води у 3 – 5 метрів? Але це, на жаль, так. В місці прориву дамби, де працюють працівники обласного управління МНС, сила течії допомагає без зусиль уявити, із якою швидкістю та як стрімко наступала вода.
Ми сідаємо до човна, і він бере курс на острів. Першими в поле зору потрапляють опори високовольтної лінії електропередач – незвично низькі, які всього на декілька метрів виступають з води. Це означає, що глибина тут приблизно 5,5 метра. Потім усі частіше на поверхні трапляються величезні голови гарбузів та стиглих соняшників, поля сіна. Усе це під тиском води здійнялося на поверхню.
– Зараз під нами поле 3-метрової кукурудзи, – говорить Олександр Володимирович. – Це наша особлива гордість була – по 4 качани на стеблі. І соняшник ми висаджували рідкісний, насіння нам привозили з-за кордону. Не випадково в районі за усіма показниками ставали лідерами. А найголовніше: якого величезного збитку завдано місцевій екосистемі! Скільки тварин, риби загинуло! Ми, наприклад, бачили, як намагався врятуватися великий, гарний єнот. Але до рук він не дасться, виліз, бідний, на дерево. Потім, коли втомиться й впаде у воду, допливти до берега не зможе – далеко, метрів 700 для такої тварини – відстань непереборна. І скільки їх, бідолах, опинилося у такій же ситуації й загинуло!
Моторошне видовище відкрилося й на території бригади, де зосереджено техніку, й мешкали люди, які працювали тут. Усе залито водою. Приміщення, техніка (20 одиниць). Чи зможуть потім нормально працювати трактори, комбайни, сівалки, в мотори яких потрапила вода, сьогодні не візьметься пророчити, напевно, ніхто.
– На землі, взятій в оренду у сільради, в нас було посаджено 200 гектарів соняшнику, 50 гектарів кукурудзи на зерно та 83 гектари на силос, 50 гектарів посіву люцерни, закладено 500 тонн сінажу, – перераховує Олександр Володимирович. – Ще 10 гектарів цибулі та 5 гектарів капусти. Для дитячого харчування вирощували гарбузи. 500 гектарів вже підготували під посів зернових. Із усього посадженого застраховані були лише зернові культури. Перші, орієнтовні, підрахунки збитків дають цифру у 5 мільйонів гривень. Але ж треба ще думати, як розраховуватися із 600 пайовиками. Ми брали кредити. Сподівалися, зрештою, вибратися з боргів. Замовили 2 нові імпортні комбайни. Але зараз треба думати, як рятувати техніку. Через високий рівень води її звідти не витягти. Будемо просити МНСників, щоб хоча б допомогли відкачати воду та врятувати хоч частину техніки. Без втручання така вода може сходити до року.
Що робити далі, чесно кажучи, поки що не знаю. Хотілося б, щоб держава нам хоч якось допомогла й підтримала.
Слухаючи Олександра Володимировича, переймаєшся тими ж почуттями, що й ці люди, які одразу втратили результати своєї багаторічної праці. Адже Олександр Володимирович, його брат Сергій, їхній батько Володимир Федорович практично щодня увесь час витрачали на організацію роботи свого підприємства. І, за словами Троїцького сільського голови Миколи Комарова, працюють вони на землі професійно, з любов'ю, допомагають із працевлаштуванням місцевим жителям, наприклад, трактористом взяли сироту В'ячеслава Указного. За усе це й поважають їх люди.
Такої великої води у цих місцях не пам'ятають років сорок. Фахівці заспокоюють: подібне не швидко повториться. Не знаю, чи варто вірити заспокійливим розмовам. У зв'язку із глобальним потеплінням на планеті усе частіше трапляються різні катаклізми. І коли події цього року показали неготовність протистояти стихії, отже, треба робити висновки. Не сподіватися на милість природи, а щось змінювати, реорганізовувати, будувати. Тому що наслідки подібного лиха дають про себе знати протягом багатьох років. І не лише збитками – екологічними та фінансовими. А насамперед біллю в душах людей – трудівників, яким жити на цій землі.
