– Сьогодні центр Щербанки, де розташовані сільська рада, Будинок культури, сквер, будинок кірхи, це ще й своєрідний штаб з підготовки до святкування досить значної дати – 200-річчя з дня заснування нашого села, – розповідає сільський голова Анатолій Васильович ВІТЮК. Про своє рідне село, його історію він знає практично все. Для нього мала батьківщина – більше, ніж місце народження.
До війни село називалося Ельзасом. Тут тривалий час, з 1808 року, проживали німецькі колоністи, звідси й назва. Переселили останніх німців, і їхнє поселення в долині річки Барабой стало носити нове ім'я. Але дещо зі створеного його засновниками збереглося завдяки людям, для яких минуле – можливий шлях до майбутнього. Вони збирали і зберігали до якогось часу кожну пам'ятку, спогади, документи, фотографії, предмети побуту. Не будучи істориком, сільський голова витрачає на ці пошуки чимало сил. Для нього це не просто хобі. По унції збирає інформацію, щоб приєднати до скарбнички хронік рідного краю.
– Готуватися до ювілею почали завчасно, торік розробили і затвердили план урочистостей. Але це не сценарій концерту, приймання гостей або перелік чергових заходів, а щось масштабніше, – розповідає Анатолій Васильович. – Один зі знатних уродженців нашого краю – директор КП «Вимірювач», заслужений машинобудівник, почесний авіабудівник України, доктор філософії, кандидат технічних наук, академік АНУ Валерій Миколайович Федоренко виступив у ролі мецената і засновника щербанського благодійного фонду «Відродження села». Валерій Миколайович посів третє місце на республіканському конкурсі дизайнерів у Києві в номінації «Дизайн ландшафту. Упорядкованість центру села». Його проект ми сьогодні втілюємо у життя. Більшу частину робіт буде завершено до ювілейної дати, яка відзначатиметься у вересні.
Асфальтування дороги, відновлення фасадів будинків, облаштування парку, дитячого майданчика, огороджень і арок, упорядкування зовнішнього вигляду кірхи, – всі зусилля спрямовані на те, щоб зустріти 200-річчя Щербанки гідно. Ми вже провели випробування нового фонтану, гадаю, він стане визначною пам'яткою Щербанки.
– Як видно з усього, роботи щодо відродження Щербанки на Ваш вік вистачить!
– На щастя, багато чого вже зроблено. Комунальне підприємство «Водник», створене на території сільради, забезпечує водопостачання. До села проведено газ, центральну частину освітлено. 12 кілометрів вулиць – із твердим покриттям. Торік після ремонту відкрився дитячий садок на 80 місць. Найближчим часом на нове місце (у колись недобудовану лазню, а нині відмінно відремонтований будинок) переїде амбулаторія сімейної медицини, до останнього часу вона розташовувалася в маленькому будиночку навпроти кірхи. Поруч із амбулаторією – оновлена церква, поблизу – відреставрований пам'ятник загиблим воїнам. Збираємося посадити ліс, очистити русло річки Барабой і природні джерела.
Нещодавно ми здали в оренду фабриці «Зоріле» один зі старих будинків, нібито нікому не потрібний. А тепер громада виграла тричі – будинок залишиться цілим, одержимо орендну плату плюс робочі місця. Не менше 60 жителів наших сіл займатимуться тут шиттям постільної білизни.
– Самі з таким фронтом робіт ви б не впоралися, чи не так, Анатолію Васильовичу?
– На успішне просування програми відродження села працює вся депутатська команда, а це – коло однодумців, які вважають відродження не лише видимими відновленнями. Ми видали книжку, присвячену історії Щербанки, у краєзнавчому музеї збираємо матеріали і документи з архівів, навіть сімейних. У нас є і свій теле-інформаційний центр, і школа духовного православ'я.
Багато чого дає людям і центр соціальної служби сім’ї, дітей та молоді. Тут враховані всі, хто потребує допомоги, – родини, ветерани, самотні старі, багатодітні матері. Ми допомагаємо їм і в матеріальному плані, і в оформленні необхідних документів, і добрим словом. А скільки радощів було з приводу поновлення роботи дитячого садка! Малятам тут дуже подобається, вони бояться пропустити навіть один день. А батьки спокійно працюють – діти під наглядом, нагодовані. Гадаю, що й на другому поверсі будинку, який поки що не облаштований, відкриємо ще дві групи.
До Щербанки часто приїжджають різні делегації, працівники музеїв України. Сільський голова давно дружить із такими людьми, вони допомагають збирати історичні документи, охоче діляться досвідом. Нерідкі зустрічі з нащадками німецьких колоністів. Щоразу на прохання Анатолія Васильовича вони привозять якісь нові експонати для музею села. У дні святкування ювілею намічено відкриття нової експозиції. Востаннє, місяця два тому, гості з Канади привезли стару фотографію кірхи.
– Колись її висота досягала 150 метрів. Я, будучи ще дитиною, запам'ятав цей будинок, своїми очами бачив, як кірху руйнували за допомогою тракторів. Зняли шпиль до рівня даху, – згадує Анатолій Васильович. – Ми роздобули документи, вони свідчать про те, що за давніх часів у кірсі все було обшито цінною деревиною, звучав орган. Нащадки колоністів, сподіваюся, побувавши на батьківщині, захочуть, щоб ми відновили її. Тим більше, що люди вони небідні. А ми обіцяємо, що розмістимо на табличці біля входу імена тих, хто пожертвує кошти на відновлення. Осінь багатьох з них збере в Щербанці.
