Завтра, 12 вересня, о 18.00, в Одеському академічному театрі музичної комедії відбудеться ювілейний вечір лауреата Міжнародного конкурсу артистів оперети Павла Коломійчука «Назад у майбутнє». Численні шанувальники його творчості зможуть побачити музичний огляд за участю провідних та молодих артистів театру. Зустрівшись із Павлом після репетиції, я поцікавилася:
– Яку мету поставив перед собою головний виконавець та творець цього шоу?
Павло Коломійчук. – Я просто хочу максимально проявити себе як режисер та шоу-мен. Хочу всіх повеселити, щоб глядачі знайшли для себе щось нове, нестандартне, оригінальне, сучасне. Можливо, когось щось буде шокувати, але мій імідж це дозволяє. Я працював і на естраді, і на телебаченні. Я люблю дивувати. І поряд із випробуваними номерами, вже відомими глядачам, які стежать за моєю творчістю, будуть номери, поставлені спеціально для ювілею.
– Як виникла така суперечлива за змістом назва – «Назад у майбутнє»?
П.К. – Це автобіографічне іронічне шоу. Усе дійство побудовано на єдності протилежностей. У мені, як в кожному із нас, є світлі й темні сторони, і багато творчих епізодів минулого виглядають зараз цілком сучасно. Усе починається з дитсадка і далі за біографією. Дійство ведуть два янгели, які сидять у мене на плечі праворуч та ліворуч.
– Образи із християнства... Хто ж з них у Вашому випадку говорить частіше і голосніше?
П.К. – У житті за голосами їх важко впізнати. Це вже потім, за результатами можна судити, але й результат не завжди вдається правильно оцінити.
– Павле, Вам ніколи не спадало на думку, що можливо не варто було присвячувати життя театру?
П.К. – Я зрозумів, що моєму організму корисний творчий відчайдушний спосіб життя.
– Я помічала кілька разів, як одеські журналісти у своїх статтях додавали до вашого прізвища звання «заслужений». Не прикро, що це було помилкою?
П.К. – Мені навіть приємно не бути заслуженим, знаючи, що я заслужив, аніж навпаки.
– Якими творчими досягненнями міг би Павло Коломійчук похвалитися напередодні ювілею?
П.К. – Мене друзі за кордоном часто запитують про це. Зі своїх досягнень можу відзначити: звання лауреата Міжнародного конкурсу артистів оперети; постановку декількох дитячих вистав, які тривалий час йшли на сцені театру; постановку дитячого гумористичного кіножурналу «Одеські смішарики»; підготовку всіх номерів Ірини Ковальської, з якими вона спочатку посіла друге місце, а потім здобула гран-прі Міжнародного конкурсу молодих артистів оперети. Також підготував одного «Чоловіка року» та «Міні-містера України» – та взагалі, багато хто з людей, які зверталися до мене по допомогу, одержали призи й нагороди різних конкурсів. Випустив кілька шоу-програм для нічних клубів, які «прокатувалися» досить довго (що не властиво цьому жанру); автором рекламного ролика, який одержав «Кришталевого кота» був на міжнародному конкурсі в Україні. Або ось ще приклади із біографій сьогоднішніх зірок – Олександр Бабенко, власник російської Золотої маски, актор та режисер, дуже затребуваний у Москві, вперше дебютував як актор у поставленій мною шоу-програмі; із Вітасом я зробив першу телепередачу; у моїй виставі «Чарівна лампа Аладіна» дебютували дванадцятирічні Юлія Коровко та Кирило Туриченко. Із Тамарою Коганович ми зробили кілька телевізійних проектів; багато років був постановником фестивалю-конкурсу «Діти Одеси» та єдиного в Одесі офіційно зареєстрованого міжнародного конкурсу дитячої творчості «Золота нота».
– З цього довгого переліку видно, що майже усі особисті досягнення Павла Коломійчука – це допомога іншим людям. А як же ролі в театрі? Для довідки можу сказати, що майже за чверть століття творчої діяльності випускник Державного інституту театрального мистецтва встиг багато. Із кращих ролей, зіграних в театрі: Баббс Баберлей («Донна Люція»), Наполеон («Баядера»), Мотл («Скрипаль на даху»), Віконт де Каскаду («Весела вдова»), Люченціо, Білл («Цілуй мене, Кет!»), Посамбле («Жюстіна Фавар»), Тоні («Принцеса цирку»), Боні («Королева Чардаша»), Брісар («Граф Люксембург»), Расплюєв («Весілля Кречинського»), Конферансьє («Кабаре»), Маркіз («Дон Сезар де Базан»), Меркуціо («Ромео та Джульєтта») та багато інших.
П.К. – Про себе я просто не хочу «поширюватися». Нехай про мої сценічні досягнення напише хтось інший.
– А ось як Ви ставитеся до знаменитого девізу К.С. Станіславського – «любіть мистецтво в собі, а не себе в мистецтві»?
П.К. – Тут усе неоднозначно. Жоден актор не стане професіоналом, якщо не навчиться відчувати, збуджувати та утримувати енергетичну підтримку зали. Тут діє простий принцип розумного егоїзму: тішачись сам, тіш інших. Будь-який професійний актор повинен вміти «витягти» з глядача максимум позитивних емоцій.
– Я гадаю, на бенефісі із позитивними емоціями проблем не буде. Глядачі зберуться, заздалегідь знаючи, що на них чекає багато сміху, радості й звичайно, щось цікаве, нове, незвичайне. А втім, подивимся, як буде насправді. Адже театр завжди непередбачуваний.
