Репертуар фестивалю, схоже, здатний задовольнити запити шанувальників всіх жанрів. Велику сцену, у приміщенні Одеського російського драматичного театру віддано, переважно класиці. Це «Лес» О. Островського (Бєлгородський державний академічний драматичний театр ім. М. Щепкіна) і «Женитьба» М. Гоголя (Одеський російський драматичний театр), вистава за мотивами роману Ф. Рабле «Гаргантюа и Пантагрюэль» («Центр драматургії та режисури» під керівництвом А. Казанцева та М. Рощина, Москва), «Ромео и Джульетта» В. Шекспіра (Театр Луны, Москва), «Царство зверя?..» («Павел Первый») Д. Мережковського (Таганрозький драматичний театр ім. А.П. Чехова), тощо. На Малій сцені, у приміщенні Культурного центру Єврейського благодійного товариства, відбуваються вистави за творами сучасних авторів: О. Марданя, І. Єгорової, С. Злотникова та інших.
Чи належить до сучасних авторів Сергій Довлатов, який пішов з життя наприкінці передостаннього десятиліття минулого століття (24 серпня 1990-го)? Безперечно. Його твори, написані по гарячих слідах подій власного життя, – і пам’ятник радянській епосі, і актуальний репортаж з майбутнього – для нас уже сьогодення.
Виставу за творами С. Довлатова «Большой человек в маленьком городе» привіз на фестиваль Російський театр Естонії з Таллінна. Для тих, хто любить Довлатова і Талліннський театр, який не раз успішно гастролював у нас, – це, безперечно, подвійна подія. «Большой человек...» зібрав повну залу, глядачі сиділи навіть на сходах.
З другого боку, «ті, хто любить Довлатова», не могли не відчути природного побоювання у зв’язку з інсценуванням філігранної прози улюбленого автора. Та й сам режисер-постановник вистави і виконавець головної ролі Едуард Томан вважає: «Всі спроби перенести довлатовську прозу на театральну сцену звичайними способами були малоуспішні. Я не до того, що у нас відбудеться те ж саме... Справа у тому, що Довлатова не зіграєш – настільки його тексти випередили можливість їх зіграти, настільки вагомо прописані ситуації і характери. Зазвичай брали його твори, розводили їх на діалоги – і виходили вистави, у яких персонажі пили, щось з’ясовували, гуляли, знову пили... Щось середнє між Шукшиним та Платоновим. Але не Довлатов. «Большой человек в маленьком городе» має стати зовсім іншим: ми хочемо передати відчуття епохи Довлатова, яку застав багато хто з нас, коли хтось кричав на нас із трибун, говорив нам, що ставити, що писати...».
Вистава «Большой человек в маленьком городе» «розгорталася», як сценічне дійство, важко. Спочатку Автор просто читав власні твори. Це було цікаво, але не сприймалося як театр. Поява персонажів з повістей Довлатова (їхні образи створює Олег Щигорець), Музи і Дружини письменника (Ксенія Агаркова) нічого не змінила: виявилося, вони заважають дорогоцінному спілкуванню з Автором. Але поступово магічна проза Сергія Довлатова і магія театру беруть своє: вистава знаходить себе як цільна, органічна дія. І, хотіли того її автори чи ні, сталося те, заради чого, можливо, і слід було старатися: ми бачимо... самого Сергія Довлатова. Не одного з найпопулярніших нині на своїй колишній радянській батьківщині письменника, а просто людину, – яка так рано пішла з життя...
Що ж стосується передачі «відчуття епохи»... Ті, хто жив у ті незабутні роки, сповна могли відчути всі її «принади». ...До речі, а якою була ця епоха? Трагічною і абсурдною... до смішного, – але ми це зараз розуміємо, а Сергій Довлатов – вже тоді.
