Навряд чи хто сьогодні в Україні не чув про цю людину. Йдеться про великодушну особистість, легендарного силача, чуйного та турботливого педагога – Миколу Антоновича Пасічника. А відомий колишній майор міліції (нині у відставці) насамперед як майстер спорту із самбо та рукопашного бою, чемпіон країни та учасник численних престижних змагань. Нині він тренер-викладач Одеського юридичного інституту національного університету внутрішніх справ. Саме в Одесі до нього прийшла слава богатиря-легенди...
А розпочалося все із солдатської служби у цьому місті, куди він приїхав із мальовничого села Шарівки, що на Хмельниччині. Тут він і зустрівся із знаменитим тренером Робертом Бабаянцом, який запросив подільського хлопця займатися у спортивному товаристві «Динамо». Так розпочалася спортивна доля та кар’єра Миколи Пасічника. Не перелічити усіх нагород і звань... А це дуже важливо, якщо врахувати, що пізніше Микола Антонович вирішив поєднати воєдино міліцейську службу та педагогічну практику. Це його друге покликання – виховувати молодь у дусі добра і справедливості, гармонійній єдності душі та тіла. Служити спортом людям – від цього принципу народний силач України ніколи не відступав. І найчастіше його заняття – це не просто уроки боротьби, а правдоборства.
За тридцять років міліцейської служби він щедро передавав своїм вихованцям не лише навички ведення рукопашного бою, але й віртуозні прийоми самозахисту, затримки злочинців. Серед тих, кого він навчав, ми зустрінемо сьогодні і генералів, і полковників, і докторів наук, і навіть... народних депутатів. Та й зовні ця людина, вродливий атлет із блакитними очима, випромінює виняткову доброту і людяність. І на кожному занятті ці якості він намагається передати тим, кого навчає. В останні роки свій талант, ерудицію, навички він присвятив підліткам, із якими займається у спорткомплексі «Динамо». Але хлопці знають, що при цьому Микола Антонович вимогливий та справедливий педагог. Тому нерідко батьки просять прийняти до гуртка дітей своїх знайомих, родичів, щоб привчити їх до дисципліни, самоконтролю та відповідальності. Не кажучи вже про доброту, чуйність, якими просто осяяні усі його заняття. Брутальність та цинізм, наркотики та тютюн – усе це залишилося осторонь. І потрібно лише потішитися, що у цьому життєвому вирі, усе ще переповненому жорстокістю та байдужістю, є ще люди, здатні знайти ключ до дитячих душ. Микола Антонович Пасічник – справжній еталон для таких наставників.
Із захопленням дивляться підлітки та студенти на його чемпіонську стрічку, де ледве розміщуються усі його численні нагороди. Без виступів цього педагога рідко проходить чергове свято у Південній Пальмірі, хай то День Одеси або професійна урочистість працівників міліції. Його часто запрошують до шкіл та вузів, супроводжуючи кожен номер бурхливими оплесками. Та й як не аплодувати, якщо силач спритно крутить двопудову гирю, ловлячи її... шиєю, немов шовкову стрічечку, стискає рукою товсті шматки заліза, розламує і гне підкови, а потім піднявши на собі кілька людей, ходить по битому склу і гострих цвяхах, а то й лягає на них. Багато хто ледве дух переводить, спостерігаючи за трюками цієї людини, наділеної унікальними здібностями.
Саме ця сила, витривалість неодноразово допомагали йому у міліцейській службі, коли доводилося ловити злочинців. Якось у гонитві, він навіть потрапив в аварію, пошкодивши хребет, ключицю та руку. Йому порадили назавжди залишити спорт, але замість цього почалися наполегливі тренування, щоденне загартування тіла та духу. І знову Микола Пасічник (у свої шістдесят) на висоті! Син солдата Великої Вітчизняної залишається вірним наказу свого батька – ніколи не звертати із обраного шляху. Подільський богатир як і раніше в строю і служить людям.
