Сьогоднішній Ізмаїл - це, звичайно, не центр кримінального світу. Проте, судячи зі статистики, проблем із правоохороною тут вистачає, що підтвердилося на листопадових сесійних засіданнях міської та районної рад. Тоді ж пролунало чимало критичних зауважень на адресу міліції.
Наші запитання щодо стану правопорядку в місті та районі, міри реагування на критику громад, про основні напрями роботи та проблеми – до першого заступника начальника Ізмаїльського МВ УМВС Івана Бодлєва, який працює в Ізмаїлі з літа нинішнього року, має досить багатий послужний список.
– Які основні критерії Вашої міліцейської роботи сьогодні?
– Їх три. Це – оцінка нашої роботи населенням; ставлення працівника міліції до своїх обов'язків; статистика.
Люди до нас звертаються зі своїми проблемами. І ми зобов'язані уважно вислухати кожного заявника й надати необхідну допомогу. У цьому зв'язку особливо важлива роль дільничних інспекторів – тієї самої ланки, за допомогою якої міліція найтісніше пов'язана із населенням.
– Але тут саме, як відомо, в Ізмаїлі та районі існують проблеми, про що говорилося на нещодавніх сесіях міської та районної рад.
– Що ж, ми цього не приховуємо. Справді, вони є через нестачу кадрів як у місті, так і в районі. Тут складно давати оптимістичні запевнення. Адже робота дільничних, як і в цілому міліції, складна й відповідальна. А рівень зарплати, на жаль, невисокий. От і відчуваємо ми проблеми. Пенсіонери з міліції звільняються, а молодь не дуже поспішає. Саме це має місце, наприклад, у Кам’янці. Тут свого часу було створено відділення міліції. Після виходу на пенсію основного кістяка відчуваємо гострий дефіцит кадрів. Не сидимо склавши руки, звичайно, працюємо у цьому напрямі. Гадаю, кадрове питання зможемо вирішити. Треба бути реалістами – молоде поповнення не завжди володіє як відповідними навичками, так і досвідом, знаннями права. Але було б бажання. Скажу так – у нашому відділенні у цілому некомплект становить у межах семи відсотків, це набагато нижче, ніж у сусідніх Рені, Кілії, Болграді. Хоча, звичайно, і місто наше більше, і завдання складніші.
Так, звичайно, ми в себе мріємо про той час, коли буде не підбір, а відбір кадрів. Сподіваємося, такі часи настануть. Але для цього має бути вирішений цілий комплекс питань у самій нашій державі – починаючи від поліпшення фінансування наших структур і закінчуючи вищим рівнем профорієнтаційної роботи.
– Наскільки відомо, у минулому відчутною підмогою у вашій роботі були добровільні народні дружини та інші громадські формування...
– На жаль, часи змінилися, змінилося й ставлення до роботи ДНД. Якщо пам’ятаєте, ці дружини створювалися на базі підприємств, організацій, у районі – на базі колгоспів. Це не тривіально, а життєво – була можливість доплачувати дружинникам за чергування, зокрема й за рахунок профспілкових організацій. Ви самі бачите, що сталося сьогодні: багато великих підприємств та агроформувань збанкрутували, ДНД у тому вигляді нежиттєздатні. У заможніших є охоронні служби. Ну, а дрібним фермерам витрати на утримання охорони не по кишені. Але подивіться, у кого крадуть сьогодні майно – саме в дрібних фермерів, у мешканців села, які не мають великого статку. І це повинно змусити людей замислитися, долучитися усім до роботи щодо охорони громадського порядку, не ухилятися, сприяти нам.
– Крадіжки особистого майна – найболісніша проблема?
– На жаль, так. Як вже сказав вище, у селах це – крадіжки худоби, у місті – мопедів, мобільних телефонів. У серпні ми затримали групу осіб, яка займалася крадіжками худоби. Під час слідства було доведено 18 епізодів крадіжок, скоєних ними на території Ізмаїльського району, та три крадіжки – у сусідньому, Болградському, районі. Хочу сказати, що вони багато дозволяли собі й тому, що селяни проявляли пасивність – чи то зі страху, чи то (а це набагато гірше), вважаючи, що "моя хата скраю". Ось один із епізодів: вночі зайшли до сільського двору на околиці Каланчака, запрягли коня у підводу, повантажили зарізане перед цим порося, та ще й корову позаду на мотузку прив'язали. І повели! Сталося це три роки тому. Завдяки слідчим діям вдалося розплутати не лише цей "вузлик". Але ж, безсумнівно, хтось і бачив, і чув, що відбувається у сусіда. Можна ж було хоч якось просигналізувати. А якби була на місці громадська служба охорони, про що ми говорили вище, також було б значно більше ймовірності уникнути такого нахабного пограбування.
Ще приклад: у мешканця Кам’янки, який живе на околиці села, вночі розібрали огорожу і вивели корову. До речі, восени, після того, як худобу заганяють на подвір'я після літніх випасів, стрімко зростає кількість крадіжок – саме з подвір'їв. Є інформація, що, користуючись слабкою захищеністю кордонів, худобу переганяють до сусідньої Молдови, де ціни на тварин набагато вищі.
– І що, немає виходу?
– Чому ж? Сьогодні на місцях усе більше розуміють, що настав час об’єднуватися та спільно створювати дружини, спонсорувати їх. Між іншим, у селі Червоноармійському Болградського району такий загін вже створений і діє. Наскільки відомо, на рівні громади вирішено питання щодо утримання людей, виділення коштів на бензин. Подібне об'єднання створено і в агрокомпанії "Свобода" у селі Стара Некрасівка, на базі сільгоспкооперативу "Вікторія" в Утконосівці Ізмаїльського району. А як бути, наприклад, у тій же Лощинівці або Каланчаку, звідки найчастіше надходять повідомлення про крадіжки худоби? Повинні визнати, наших сил не вистачає, ось чому постійно звертаємося до громадськості, до сільських громад – давайте спільно вирішувати це питання, знаходити вихід зі становища.
Якщо говорити конкретно про крадіжки худоби, вважаю доброю підмогою те, що за новими правилами усе поголів'я проходить реєстрацію та одержує відповідні паспорти, за якими видно пересування худоби. Це якоюсь мірою допомагає попереджувати випадки злодійства.
– На сесійних засіданнях міської та районної рад також висловлювалася критика на вашу адресу у зв'язку з постійним викраданням кришок люків, проводів.
– Порівняно нещодавно нам вдалося затримати громадянина, який крав кабель. Причому, завдяки спільним діям із охоронними службами Ізмаїльського центру зв'язку "Укртелеком". Але тут інший мінус – розкрадачі чудово знають, що існує досить висока планка мінімуму викраденого, не досягаючи якої, вони можуть бути лише оштрафованими на незначну суму. Держава таким правилом ніби узаконює можливість красти. До певних меж. Однак не враховується загальний збиток – я говорю не лише про ціну того ж шматка кабелю, а про збитки морального та матеріального плану, викликані втратою зв'язку. Ось проблема, яку якось треба розв’язувати на вищих рівнях.
– Якщо говорити про пограбування, згадаємо про резонансний розбійний напад влітку нинішнього року на інкасатора банку "Аваль". Чи знайшли нападників?
– На жаль, поки що ні, але робота у цьому напрямі триває. Створена й діє оперативно-слідча група, до складу якої входять також працівники обласного управління МВС. До речі, під час відпрацьовування однієї із версій вдалося затримати групу осіб, які займалися розбоєм. Було розкрито у зв'язку із цим 5 пограбувань та 3 розбійні напади.
– На сесії районної ради звучала сувора критика на адресу кримінальної міліції у справах неповнолітніх, аж до того, що працівники відділу ставляться до своїх обов'язків халатно, із відписками замість конкретної роботи.
– Критика на сесії послужила приводом для дуже серйозної розмови у нашому відділі. Тут, на мій погляд, і вплинуло те, про що ми говорили на самому початку -оцінка нашої роботи самими мешканцями населених пунктів. Нам довелося серйозно перебудовувати роботу КМСН. Адже на тлі загальної відносно благополучної картини проявляють себе групи неповнолітніх, які займаються крадіжками. Порівняно недавно було затримано троє неповнолітніх із неблагополучних сімей, які промишляли крадіжкою мопедів. Уявіть собі – бабуся одного із затриманих прийшла до міліції й... почала дякувати нам і просити суворіше покарати онука. Тому що він уже встиг і її обікрасти...
– Логічно припустити, що підвищення громадської активності щодо протистояння подібному негативу необхідно й у попередженні дитячої злочинності, і в боротьбі із наркоманією.
– Звичайно ж! На жаль, і тут поки що діють стереотипи, які йдуть на шкоду. Той самий хлопець, наприклад, під час розмови з ним не відчував каяття совісті, лише вважав, що той, хто їх "здав", – "зрадник". На жаль, подібні настрої у суспільстві досить часті. Із мнимої шляхетності люди не поспішають повідомляти наявні в них відомості про наркоділків. А наше завдання – насамперед зупинити саме виробників та збувальників наркотиків. Працюємо в цьому напрямі дуже ретельно. Є наробітки щодо рішучішої боротьби з цим злом. Але – і втретє, і вп'яте повторюся – міліції і в цьому потрібна ваша допомога, мешканці міста та району. Де, а тут байдужість неприпустима! Лише разом, лише спільно ми зможемо навести належний порядок на вулицях нашого міста, наших сіл.
