Восени минулого року довелося побувати за завданням редакції у Біляївському районі і зустрітися з Великодальницьким сільським головою Валентином Григоровичем Рибаком. До того часу він, набравши дві третини голосів виборців серед п’яти кандидатів, вже був обраний учетверте на цю копітку посаду і набув багатого досвіду роботи у первинному, найбільш наближеному до населення, органі місцевого самоврядування. Розповідаючи про справи і турботи сільради і депутатського корпусу, сільський голова доказово переконував мене у тому, що саме місцеве самоврядування підтримує сьогодні вогонь у все більш згасаючому вогнищі сільського життя і потребує нових, чітко визначених законодавчо, повноважень. Ідеологія соціально-ринкової економіки, яка править бал, заохочує вседозволеність, породжує все нові і нові негаразди у довколишньому житті. І лише підпорядкована розуму, а не підроблена під інтереси окремих особистостей і кланів, зацікавлених у приниженні ролі місцевого самоврядування, конституційна реформа може зупинити сповзання у прірву, звідки немає виходу і де немає відповіді на хвилюючі громаду запитання: хто надасть роботу, хто видасть зарплату і пенсію; хто приборкає ціни на ліки і товари; хто захистить конституційні права простих громадян?..
Нашу розмову ми почали у затишному кабінеті сільського голови, де на особливо почесному місці виставлено спортивні кубки і грамоти, а продовжували її на вулицях, у школі, у лікарні, у дитячому садку, біля доглянутого меморіалу, спорудженого на честь воїнів, які загинули у боях за Батьківщину… У міру того, як я дізнавався про багато хороших змін у красивому, потопаючому у садах і квітах Великому Дальнику, розмовляв з мешканцями, все більше переконувався у тому, що сільський голова на своєму місці, а його заява про те, що він нікуди не піде з рідного села доки йому довіряють люди, і доки не виконає передвиборні обіцянки, була озвучена не для красного слівця. Тоді я розповів читачам «Одеських вістей», про людей і справи, про діяльний депутатський корпус Великодальницької сільради і повідомив, що домовився з Валентином Григоровичем десь через рік зустрітися знову. І ось ми знову у тепер вже грудневому, Великому Дальнику.
– Добре, що приїхали. Рік завершуємо вдало всупереч кризі. У нас немає будинків з вибитими вікнами і без дверей, і на весіллях є кому танцювати, моїх земляків закордон не заманив на заробітки. Село, ви бачили, будується, а це перша ознака того, що воно повнокровно живе. У нас купити будинок тепер не так-то просто, – говорить Валентин Григорович і пропонує побувати на об’єктах, поговорити з людьми.
Він все такий же рухливий, конкретний у запитаннях і у відповідях. З того, як спілкується із земляками, помітно: доступний і відкритий для всіх.
Перший об’єкт – Дальницька номерна райлікарня. У 2008 році відзначили її сторіччя. Після минулого її відвідання зміни сталися разючі. Весь будинок вкритий заново, і дах вже пройшов випробування вересневими дощами. У відділеннях зробили ремонт і далі поліпшують умови. Мене прямо-таки вразив своєю чистотою, оздобленням і оснащенням пропускний приймальний пункт та санвузли. Тому що і в міських, і в сільських лікарнях бачив туалети близькі до тих, від яких свого часу Рокуел Кент знепритомнів, побувавши в Росії. А чого вартий той факт, що хворі нині харчуються безкоштовно, частина ліків і крапельниці теж безкоштовні. Аптека за цінами така, що люди, які працюють в Одесі, там ліки не купують. Завідувачка Ольга Василівна Анцифрова сказала, що коригування цін повинно прийти з Біляївки. Головний лікар Ігор Анатолійович Бандурко з гордістю повідомив, що аналізи, за які в Одесі беруть 100 гривень, у них безкоштовні. Він сповнений нових планів. Тепер курс – на придбання нового сучасного медобладнання. І для сільського голови, і для депутатів, які його підтримують, це питання з першочергових: що може бути дорожче за здоров’я людей? Місцевий бюджет виділив для лікарні 320 тисяч гривень і районний – 160 тисяч.
Побували ми у дитячому садку «Золотий ключик», якому можуть позаздрити багато міських. Його завідувачка Галина Іванівна Сандуленко розповіла, що час, коли по три місяці не одержували зарплату, відійшов у минуле. А ще про те, як разом з колегами плакала від радості, коли підключили газ. (До речі, коли 13 років тому В.Г. Рибака вперше обрали сільським головою, в селі лише мріяли про газифікацію, а тепер, її по суті, повністю завершено, як і телефонізацію). Подякувала Галина Іванівна сільському голові, а в його особі і всім депутатам, за нову електроплиту (обійшлося у 13 тисяч грн) і холодильник – працюють, як годинник. А всього на поліпшення умов у «Золотому ключику» витратили понад 130 тисяч грн. Під опікуванням сільради і другий дитсадок – «Антошка», де замінили вікна на пластикові і вставили нові двері. «Золотий ключик» розширюється, ідуть будівельні роботи. Зараз у ньому шість груп, одна додасться до травня 2009 р. а згодом – ще дві. На черзі – понад 200 діток. У цьому році народилося 104 хлопчики та дівчинки. А всього у Великому Дальнику живе близько 10 тисяч чоловік. Одних лише всіляких довідок сільрада видала з початку року на день мого приїзду 6250. І це при такому-то штаті. Але, як не дивно, ще бувають чиновники, які дозволяють собі заявляти підвищеним тоном, виявивши якусь неточність у тій же довідці: чим ви тут займаєтеся?
Приїхали якось екологи. Їм доповіли, що на благоустрій територій виділено 700 тисяч гривень. Здавалося б, похвалити треба, але причепилися до купи сміття, яку хтось висипав попередньої ночі у неналежному місці. І – одержуй штраф, сільрадо. Найбільше обурює сільського голову те, що у нас закладаються планові показники щодо штрафів і потрібно їх виконувати. Це ж абсурд! У тій самій Польщі від штрафів доходи не планують. Звичайно ж, від таких «указівок» або від того, що для оплати одного рахунку потрібно десятки паперів підписати, часом руки опускаються. За ними криється, як вважає Валентин Григорович, прагнення відібрати у місцевого самоврядування все більше повноважень і перетворити його у чисто господарську структуру. Чи знають це народні депутати? За десять останніх років у Великому Дальнику жоден з них не з'явився.
Скрізь, де ми бували, сільський голова називав цифри витрат. У Будинку культури, а їх два у селі, налагоджено опалення, обладнано по-сучасному санвузли. Тут відбуваються концерти, дискотеки. Інструментальний ансамбль "Поляночка" та ансамбль пісні і танцю "Улыбочка" виступали в Угорщині, Польщі, Чорногорії, про що нам сказав художній керівник БК Анатолій Бессараб, який і сам чудово співає. Для вогнища культури, де цими днями відбувся фестиваль "Жодного дня без пісні", виділено 210 тисяч гривень, закуплено нової апаратури на 60 тисяч. У селі вже освітлюються 8 км вулиць. Це обійшлося у 140 тисяч, а 150 тисяч виділили на упорядкування цвинтаря. Тільки сміття вивезли 38 машин. Цією благородною справою займалися всією громадою, а приклад подали депутати. 150 тисяч пішло на ремонт і благоустрій приміщення, де дислокується місцева міліція. 123 тисячі сплатили за виготовлення проектно-кошторисної документації щодо газифікації села Червоний переселенець, яке територіально належить до сільської ради. Вона успішно пройшла експертизу. На газифікацію виділяється 300 тисяч гривень з обласного бюджету розвитку, 160 з районного і частина коштів з місцевого. Там буде споруджено новий ФАП, на заготівлю матеріалів уже виділено 30 тисяч гривень, 74 тисячі гривень спрямували на оздоровлення дітей. З особливим старанням залучають дітей до спорту, сам сільський голова подає приклад, грає у волейбол. Юні спортсмени села стали переможцями районних, обласних і всеукраїнських змагань. Сільрада має на балансі п'ять дитячих тренерів, уже витратила на спорудження спортмайданчиків 100 тисяч гривень. Вони будуть у всіх кварталах села, а його депутати розділили на 4 квартали, щоб предметніше планувати розвиток кожного з них.
Проїхали ми і по новій дорозі, де у минулий мій приїзд було повно вибоїн. На її будівництво і ямковий ремонт інших доріг, якими тепер "бігають" маршрутки в усі кінці села, у цьому році витрачено 800 тисяч гривень.
Валентин Григорович, називаючи цифри, не заглядав до блокнота, у нього, як і у всієї громади, кожна гривня на обліку, і жодна копійка не прилипає до чиїхось нечистих рук. На соцзахист ста восьми мешканців затратили 22 тисячі 240 грн і ста п'ятдесяти двом видали овочів і зерна на 32 тисячі 90 гривень. У день мого приїзду люди одержували капусту і соняшникову олію.
– Ми про ветеранів піклуємося не лише 9 Травня, – сказав сільський голова, – а постійно.
Коли Валентин Григорович сказав, що сільська рада у цьому році виділила 400 тисяч гривень на продовження будівництва храму, який, ще не досягши завершення, привертає погляд величністю архітектурного задуму, я не стримався від запитання:
– Звідки ж у вас гроші? Адже не кожен район може оперувати такими сумами. До того ж ми не вели мову про витрати на зарплату, електроенергію, на ремонт будинку сільради.
Рибак посміхнувся і відповів:
– І 82 тисячі на капремонт меморіалу я ще не назвав, і витрати на два з лишком кілометри нового магістрального водопроводу.
Потім, зосередившись, сільський голова сказав:
– Якби ми сиділи, склавши руки, і чекали допомоги від держави, яка її часто лише декларує, то на жодному з 26 соціальних об'єктів, куди вкладено кошти, нічого б не робилося. Ми не розбазарили землі запасу, як це багато хто зробив 5-6 років тому, роздаючи їх за безцінь – аби тільки бур'янами вони не заростали. А сьогодні наш "резерв" пристойно працює на громаду, і є черга на одержання ділянок під забудову. Ми віддали перевагу місцевим фермерам, а не заїжджим шукачам "щастя". Вони – патріоти рідного села, останнім поділяться з громадою, як і наші земляки-підприємці. Ми проти аукціонів. Один-два приїжджих багатії можуть скупити всю землю, витягнути з неї соки і тоді, як кажуть, шукай вітра у полі.
І ще – треба стукати в усі двері. У нас відкрита філія «Інфоксводоканалу», РЕМ надає адресні послуги. Ми звернулися до Донецького металургійного комбінату по допомогу у придбанні дзвонів для храму, а вони коштують чималих грошей. Коли там довідалися про спорудження храму в селі, вирішили подарувати дзвони для нашого храму. Основний дзвін вже установили і опробували на звучання. Він прозвучав для великодальникців, як удари серця рідного села. І всі ми вбачаємо у цьому Божу підтримку. З надією та вірою у неї працюватимемо і у новому році над втіленням у життя наших планів. Всупереч кризам і не зраджуючи моєму непорушному правилу: вимагати можеш з інших, якщо сам щось корисне робиш для них.
Домовившись про зустріч наприкінці 2009 року, я побажав Валентину Григоровичу та його команді всіляких успіхів. А по дорозі до редакції, "переварюючи" все побачене і почуте у Великому Дальнику, який набув недавно членства в Асоціації міст України, подумав про те, що правий був голова облради Микола Леонідович Скорик, висловивши під час недавньої робочої поїздки до Великомихайлівського району твердження про те, що за умов тривалої політичної кризи вищих ешелонів власті місцеві органи влади стали головною ланкою, яка забезпечує соціально-економічну стабільність і виконання соціальних програм регіонів. І повсякденне, нехай і непросте життя десятитисячної громади Великого Дальника, яке атакується і політичними, і економічними кризами, переконливе тому підтвердження.
