Приміщення Малігонівської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів чимось нагадує колишній панський маєток. Воно розміщене на пагорбі, до парадного входу ведуть досить таки довгенькі східці, а навколо гарно впорядкована територія: дерева, кущі, квіти. Щоранку школярів привітно зустрічають вчителі, а директорка Любов Іванівна Тимунь для всіх як мати. Коли треба – сувора й вимоглива, а завжди вона лагідна й турботлива.
В цій школі навчається всього 36 учнів. Усі вони, як одна велика родина. Вчителі передають своїм вихованцям не тільки програмні знання, а все, що самі вміють і знають. Коли заходиш у вестибюль школи, не можна не помітити виставки, всі експонати якої виготовлені руками учнів і причому з природного матеріалу. Тут звичний гарбуз стає поважним козаком, інші овочі та фрукти – різноманітними тваринками. Кора, шишки, гілочки, листочки – все тут слугує художнім матеріалом. А фантазії в тутешніх школярів не бракує.
У підготовчому класі, який веде вчителька Людмила Петрівна Місюра, ми зустріли дуже цікаву дівчинку Світланку з допитливими оченятами. Сидить вона на першій парті. І це не випадково. Як розповіла Людмила Петрівна, ця шестилітня дівчинка два роки щоденно просила вранці маму, аби та вела її до школи. Так спочатку і ходила вона «вільним слухачем». Тепер уже на законних підставах стала школяркою.
Крім навчального процесу, в школі приділяють чималу увагу розвитку спорту, художній самодіяльності. А ще тут навчають добру, людяності і вмінню співпереживати чужому горю, підтримувати інших в скрутних ситуаціях.
Діти і вчителі частенько бувають у Малігонівському будинку «Милосердя». Вони діляться із самотніми бабусями та дідусями своїм душевним теплом. І, можливо, це одна з найважливіших наук, які опановують юні малігонівці.
На жаль, школу чекає досить таки сумна перспектива – реорганізації. З одного боку, зрозуміло, що за такої кількості учнів утримувати велике приміщення, педколектив, нібито й недоцільно. Як тепер кажуть, економічно не вигідно. Тим паче, в умовах нинішньої кризи. З другого ж боку, чи потрібно руйнувати оці, майже сімейні, стосунки, відривати дітей від своїх домівок, вчителів переводити в інші школи?
Виходить, якого пальця не вріж, боляче. Поки що останню крапку не поставлено. Та щоб там не відбулося, для сьогоднішніх учнів Малігонівської ЗОШ І-ІІ ступенів саме ця школа буде найріднішою, саме з нею будуть пов’язані найкращі спогади.
