У лютому виповнюється 142 роки від дня народження революціонера Петра Петровича Шмідта
...Мало шляхів, які могли б звести адмірала та лейтенанта. Довга дистанція між ними. Але Чухнін та Шмідт знайшли один одного, щоб схрестити шпаги навіть без відомого збігу обставин. Чухнін був дріб'язковий, причіпливий та злий. Шмідт був цілковитою його протилежністю. Лейтенант не боявся, коли було потрібно захищати честь та обстоювати принципи. Користуючись привілеями дворянина і офіцера, він ніколи не дозволяв глумливого ставлення до матросів та робітників. Заради цього, якщо було потрібно, доводив відносини із начальством до нетерпимих. І серед цього начальства перше місце посідав контр-адмірал Чухнін. Він виділив Шмідта і зробив мішенню своєї уїдливої уваги через його дядька, який осуджував Чухніна за надмірну жорстокість.
У травні 1897 року П.П. Шмідта наказом командира Владивостоцького порту Г.П. Чухніна було включено до комісії з приймання пароплава-криголама "Надежный". Після наради у командира порту йому було запропоновано залишитися для конфіденційної розмови. Чухнін почав з того, що високо відгукнувся про льодовий досвід лейтенанта, висловив надію, що саме досвідченість дозволить йому бути особливо корисним при прийманні пароплава, а згодом на посаді старшого штурманського офіцера. Потім підсунув до нього останній номер "Морского сборника", додавши:
– Ось, прочитайте-но, Височайше повеління, яке стосується вашого дядечка. Радість, звичайно, безмірна!
Петро Петрович підійшов ближче до стола, делікатно схилив голову, почав читати. Його густе волосся стовбурчилися на потилиці так само, як у високопоставленого дядечка, і це, дуже дивно, викликало у Чухніна непідробне бажання урочисто повторити слова наказу: "Віце-адмірала Шмідта ввести до складу Адміралтейства – Ради. Із правом необов'язкової присутності на службі".
Петро Петрович відчував складне, суперечливе почуття, яке, з одного боку, налаштовувало його на різку відвертість, а з другого боку – стримувало. Він любив дядечка, цінував за хоробрість, незвичайний розум і був би радий, якби його бажання залишатися у лавах начальницького складу флоту відповідало попереднім можливостям.
– Честь честю, ваше превосходительство, а діла немає й бути не може, – промовив Петро Петрович. – Інакше як же оцінити це "із правом необов'язкової присутності..."
Чухнін міркував стандартно. Сам ніколи не критикуючи начальство на повний голос, він відніс висловлювання лейтенанта на рахунок розладнаних сімейних стосунків. Але перш, ніж ці думки оформилися у якісь слова, знову заговорив Петро Петрович:
– Цар та великий князь Олексій намагаються оточити себе мудрецями із тих адміралів, які вирізнялися похилим віком ще за часів Олександра ІІІ. Прийнято думати – за ними досвід. Але досвід старіє разом з людьми. Флоту потрібні сильні руки та міцні голови, ваше превосходительство.
Контр-адмірал зміркував, що юнак у офіцерському мундирі осуджує не дядька-адмірала, а державні порядки. Та ще без сорому й совісті, у присутності вищої посадової особи. Він готовий був вже зірватися, накричати й навіть звично вказати на двері, але, згадавши, що перед ним не простий офіцер, взяв себе в руки.
– Ви не чемні, лейтенанте, – стримуючи себе, промовив Григорій Павлович. – Соромтеся! Чи не вам, вихованому у чинній, благовидній сім’ї, треба краще за інших розуміти, що на усе воля Божа!
Після цієї фрази Петру Петровичу нічого не залишалося, як поставити крапку у цій розмові. В усякому разі, зі свого боку:
– За кожною Божою – воля людська. Зла й добра, ваше превосходительство. І тому прошу вас ніколи не ставити знаку спорідненості між мною та адміралом Шмідтом. – І, помовчавши, додав: – Ми кожен по-своєму служимо Батьківщині!
...Пройдуть роки, і віце-адмірал Чухнін (на той час його підвищили в чині), який очолював Чорноморський флот, одним з перших прочитає сигнал на щоглі крейсера "Очаков": "Командую флотом. Шмідт". Згадують, що в перші хвилини повстання Чухнін ходив як божевільний і мучив начальника свого штабу контр-адмірала Данилевського одним запитанням:
– Хто ж його міг призначити?
Контр-адмірал, квапливо креслячи диспозицію можливого бою із революційними кораблями, відмахувався від командувача, як від настирливої мухи. Зрештою, стривожений монотонністю у голосі зазвичай крикливого начальника, кинув коротко й грубо:
– Хто може призначити? Революція!
А потім, ставши над картою Севастопольської бухти, сказав те, що здавалося найважливішим:
– Візьміть себе в руки, ваше превосходительство. За владу доведеться воювати, і, дай Боже, щоб не так бездарно, як при Цусімі.
Саме ця фраза привела Чухніна до тями, і він наказав обрушити на повсталі кораблі, на "Очаков" шквал вогню.
...Пройдуть роки, і час зітре навіть саму пам'ять про тисячі тисяч людей, які живуть сьогодні. Але далекі прийдешні нащадки, про щастя яких мріяв Шмідт, промовлять його ім'я із вдячністю і з тихим сумом про його долю.
Віце-адміралові Г.П. Чухніну конфірмація вироку коштувала життя. Бойова організація есерів винесла йому смертний вирок і попередила про це. Вирок було приведено у виконання бойовиком Акімовим. Переодягнений у матроську форму, Акімов застрелив адмірала із шомпольної рушниці впритул 28 червня 1906 р. на дачі адмірала.
