Кожного разу, заходячи до церковного храму і милуючись його розписами, намагалася вгадати, який же він – автор настінних зображень, якому даровано прикрашати дім Божий. Уява малювала образ незвичної людини, наділеної особливими якостями. І, як виявилось, я не помилялася, бо, познайомившись з таким майстром, зрозуміла, що ця професія доступна лише обраним.
Іконопис для Ярослава Володимировича Лінчишина, жителя села Кам’яного, спочатку був захопленням, що згодом стало справою всього його життя. У творчому доробку майстра близько двох десятків розписаних храмів у Тернопільській та Львівській областях. Є роботи і в Савранській Свято-Покровській церкві та Дубинівській церкві Різдва Пресвятої Богородиці. Нині він працює над внутрішнім оформленням Хресто-Воздвиженської церкви в селі Кам’яному. Поки що завершено тільки розпис верху, на який пішло два місяці.
А починалося все із дитячого захоплення малюванням. Серйозніше хлопець почав до цього ставитися вже у 8-му класі. Малював те, що припадало до душі. А оскільки професійної школи поряд не було, та й у родині теж ніхто не був обізнаний з мистецтвом, то Ярослав у своїх роботах керувався внутрішнім відчуттям і розумінням прекрасного. Першу професійну оцінку своїх робіт він почув від художниці, яка працювала декоратором у Львівському драматичному театрі і на той час гостювала у сусідньому селі. Саме від неї юнак дізнався про техніку та методику зображувального мистецтва. І з того часу зрозумів, що своє життя хоче пов’язати з малюванням.
Аби набути практичного досвіду, попросився помічником до майстра, який розписував місцеву церкву. Від нього перейняв техніку зображення малюнків на сферичних поверхнях, опанував усі тонкощі альфрейного розпису. Адже іконопис – це ціла наука, в якій існує канонічна система зображень. При цьому живопис має бути об’ємним, тобто створювати відчуття тривимірного простору. Саме це значною мірою вдається досягти завдяки вмілому поєднанню тонів і напівтонів.
Та не так просто скопіювати ікону на велику і до того ж сферичну поверхню. Для цього потрібно володіти знаннями з математики, геометрії, розумітися на симетрії. І обов’язково знати євангельський сюжет, тематичний та ідейний зміст кожної ікони, не порушувати загальні закони розпису, які є спільними для усіх церков певної конфесії. Скажімо, в парусах можна зображувати тільки євангелістів, а у центрі купола (бані) – голуба або Святу Трійцю.Найчастіше Ярославу Володимировичу доводилось працювати в православних та греко-католицьких храмах, оскільки вони найбільше тяжіють до розпису. Окрім зображення ікон, художник також здійснює і орнаментальне оформлення храму. При цьому на відміну від іконопису у зображенні орнаменту можна дати волю власній фантазії, залежно від освітлення підібрати кольорову гаму. Однак і в орнаментному розпису також слід дотримуватися релігійної тематики.
У свій вільний час Ярослав Володимирович пише картини, займається різьбою по дереву. Його вироби прикрашають будинки рідних, знайомих, друзів, та й у власній оселі майстра є на що подивитись. Як зізнався кам’янський художник, займаючись своїм улюбленим заняттям, він отримує справжню насолоду від творчості, а коли робить розписи у храмі, завжди відчуває присутність Творця, який надихає його на диво.
