Сьогодні нікого не дивує школа, в якій навчається десять – двадцять, а іноді й сім-вісім учнів. Зрозуміло, що населений пункт без школи, хоча б початкової, існувати не може. Незважаючи на вимирання сіл, діти повинні навчатися. Накладено мораторій на закриття сільських шкіл. Рішення правильне, але у практичному його вирішенні є чимало нюансів. Найперше такі малокомплектні школи стикаються із матеріальними труднощами. Адже держава здійснює фінансування шкіл, виходячи з кількості учнів. Тож і виходить, що відповідно до одного закону потрібно зберігати школи, а другий циркуляр залишає ці ж школи на голодному пайку. Адже у таких навчальних закладах, де мало дітей, не вистачає коштів не тільки на опалення, освітлення, створення сучасної матеріальної бази, а навіть на заробітну плату вчителеві. Зрозуміло, що в районах підходять до розв’язання цих проблем з точки зору здорового глузду і, перерозподіляючи кошти, знаходять шляхи для виживання таких шкіл.

Але ж це не може бути остаточним і цивілізованим виходом із даної ситуації. У той час, коли наша країна прагне стати європейською державою не лише територіально, а й по суті, отже, й освіта має бути на європейському рівні.

У Ширяївському районі на сьогоднішній день є понад 3500 школярів. Чимало їх живе в невеличких, хутірного типу, селах, у яких, у кращому разі, є початкові або неповно-середні школи. Одночасно в районі є великі, так звані, базові школи. А останнім часом створено чотири НВК (навчально-виховні комплекси). Вони охоплюють понад 30 відсотків учнів району. В одному з таких комплексів, у селі Осинівці, побувала цими днями.

Директорка цього закладу Олена Григорівна Белінська люб’язно погодилася познайомити зі своїм «господарством». А воно чималеньке. На базі опорної школи два роки тому було відкрито НВК. Крім загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів, сюди входить ще й дитсадочок, в якому виховуються понад тридцять дошкільняток. Усі вони поділені на дві групи: молодшу та старшу.

Звертаюсь до Олени Григорівни:

– Що дала така своєрідна реорганізація сільських навчально-виховних закладів?

– Дуже багато. Адже у нас змінився сам навчальний процес. Наприклад, дошкільнята в цьому році почали вивчати англійську мову. Робимо це вже з метою підготовки дітей до поглибленого вивчення іноземної мови у першому класі. Підготовка дітей йде за одним загальним шкільним планом. Так легше і діткам, і вчителям. Та й результат значно кращий.

Набувши статусу НВК, Осинівська школа відкрила комп’ютерний клас, одержала мікроавтобус для підвезення дітей.

– Із скількох населених пунктів діти відвідують НВК?

– З п’яти. А із чотирьох підвозяться. Всього із 200 учнів НВК підвезення потребують 54 дитини. Це й школярі, й вихованці дитсадочка. Наша «газелька» працює, враховуючи потреби дітей, отож вони встигають не тільки відбути уроки, а й відвідати гуртки. А база у нас для цього дуже добра.

Справді, тут є просторий спортивний зал, укомплектований різноманітними спортивними снарядами, комп’ютерний клас, просторі класи, кабінети, їдальня, в якій, до речі, із 170 школярів 110 харчуються безкоштовно. Це переважно хлопчики та дівчатка із багатодітних та малозабезпечених сімей. Меню тут досить пристойне. Постійно є м’ясні, рибні, молочні страви, салати, овочі, фрукти.

Вразила така деталь. За одну чи дві хвилини до початку уроку в коридорі при вході до спортивної зали в одну шеренгу вишикувались першокласники, очікуючи команди вчителя зайти. Причому вчителя біля першокласників не було.

– Така дисципліна, – як пояснила директорка школи, – то результат того, що діти прийшли з відповідною підготовкою з дитсадка, і того, що вчитель фізкультури Андрій Степанович Белінський справжній майстер своєї справи, дуже любить спорт і вміє прищепити цю любов дітям.

Доречно додати, що учні цієї школи беруть участь у всіх районних та багатьох обласних змаганнях і дуже часто посідають перші місця. Особливо високі результати показують легкоатлети.

Школа велика, та завдяки тому, що торік вона була газифікована, тут навіть в коридорах дуже тепло. Ще звертає увагу, що всюди багато кімнатних квітів.

Розповідаючи про переваги навчально-виховних комплексів, Олена Григорівна підкреслила:

– Це справді один із шляхів одержання якісної освіти на селі. Діти, які відвідують наш дитсадок, вже внутрішньо організовані, розвинені, підготовлені до навчального процесу. З ними дуже легко працювати. Оця безперервна освіта, садок – школа, сприяє одержанню якісних знань.

А що ж думають про таку форму навчання самі учні? Вирішила запитати саме тих, які живуть в інших селах. Дев’ятикласниця Юлія Гузенко живе в Костянтинівці, яка розташована за 7 кілометрів від Осинівки. Сюди їздить вже третій рік.

– У нашому селі школи взагалі немає. Раніше ходила в Ревове. Тоді на дорогу до школи витрачала значно більше часу і сил, бо доводилося ходити пішки. Ця школа мені подобається більше. Тут дітей багато, нас підвозять мікроавтобусом. Тож у нас вистачає часу і на навчання, і на заняття в гуртках, і на домашні справи, – говорить Юля.

Десятикласник Олександр Порошенко живе у Новогуляївці. До Осинівської школи ходить з першого класу. В його рідному селі теж немає школи.

– З тих пір, як у нас НВК, багато чого змінилося. Нас стали підвозити до школи і додому, почав працювати комп’ютерний клас. Особисто я дуже задоволений, що можу після уроків відвідувати гуртки англійської мови та інформатики, – таку думку висловив Сашко.

Щоб підсумувати побачене й почуте, вирішила дізнатися думку начальника відділу освіти Ширяївської райдержадміністрації Юлії Станіславівни Шаповалової.

– Я вважаю, що потрібно робити базові, опорні школи, в яких діти зможуть одержувати грунтовні знання. На даному етапі дуже доречно розвивати НВК. На сьогоднішній день у нас в районі діє чотири навчально-виховні комплекси. Плануємо відкрити ще два на базі Миколаївської та Саханської шкіл. Поки що ця справа гальмується через відсутність коштів на ремонт приміщень для дитсадків, які мають стати частиною цих комплексів. Друга проблема, без розв’язання якої неможливо говорити про створення НВК, – це транспортне забезпечення дітей.

Отже, початок для розв’язання проблем сільської освіти є, і є бажання підняти її на вищий рівень. А це вже не так мало. Тож є підстави сподіватися, що остання надія сільської освіти, стане реальністю.