Лідія Степанівна Сорочан – директор Войничівського навчально-виховного комплексу. Вона присвятила дітям свої кращі роки і не жалкує про це. Кращим своїм подарунком у житті вона вважає нове приміщення місцевої школи, яке довго будувалося, але, нарешті, здане у 2001 році в експлуатацію, що стала окрасою усього села. Школа – предмет гордості для директора, яка зробила чимало для завершення її будівництва, і предмет щоденних турбот. Тому робочий день Лідії Степанівни розпочинається раніше за всіх і закінчується пізніше за всіх.

Пам'ятається, у минулий мій приїзд до села вона скаржилася на продірявлену підлогу в навчальних класах. Цього разу Лідія Степанівна із задоволенням повідомила, що спільними зусиллями вдалося настелити нову. І подібні "перемоги", як відомо, є останнім часом важливою складовою роботи будь-якого директора школи, не кажучи про навчальний процес.

Сьогодні в школі працюють дванадцять педагогів, дев'ять з яких мають вищу освіту. Тобто, школу укомплектовано практично на усі сто відсотків. А от учнів – усього вісімдесят.

– Малувато, але бачите, що робиться в країні і в наших селах, – говорить Лідія Степанівна. – А минулого року, до речі, в нас не було навіть дев'ятого класу. Зате нині десять дев’ятикласників. Клас загалом непоганий, але біда у тому, що середній навчальний заклад розташований на великій відстані від нашого села.

– Як же бути?

– Наскільки я знаю, багато дітей вже вирішили, що будуть вступати до середніх спеціальних навчальних закладів, зокрема педагогічного профілю.

На жаль, не краще становище із кількістю дітей і в інших класах. Наприклад, у першому класі їх всього п'ятеро.

– Звичайно, дітей могло бути більше, – далі говорить директор. – Але багато батьків залишають село, виїжджають у пошуках роботи. Звичайно, що й дітей вивозять із собою. Ось і нещодавно поїхала сім’я Водолагіних, і школа втратила одразу трьох учнів...

Зате дітям, які залишилися, як кажуть, хоча їх мало, зате їм тепло. У класах тепло завдяки власній котельні. Практично для усіх в школі організовано харчування: для перших – четвертих класів за рахунок держбюджету, за харчування решти платять батьки. Усього по двадцять гривень на місяць.

У Войничівській школі також організовано групу дошкільного виховання, де діти опановують ази грамоти. А отже, їм буде легше, коли вони стануть першокласниками. Та й школа, і викладачі їм вже стали рідними.

– Я все ж таки вірю, що наша школа ще буде працювати, – не втрачає надії Лідія Степанівна.