За всіма прогнозами, у нинішньому році нашу країну і усіх нас із вами чекають не найкращі часи. Але чи все втрачено? А якщо і втрачено, або щодня втрачається, – що можна і потрібно зробити кожному з нас, щоб у важкий кризовий час допомогти людям? Оскільки справа ця – громадська, ми і звернулися за відповідями на свої запитання до голови громадської організації «Придунайська родина» Ігоря Миколайовича ПАСТУХА.
– Криза усе глибше затягуєекономіку, суспільство, кожну родину, кожну окрему людину у свій вир. Про це говорив іміністр фінансів України Віктор Пинзеник. Ось його слова: «З чого платити пенсії, звідки візьмуться кошти на зарплати бюджетникам з місцевих бюджетів? …Запасу мiцностi у країнi немає. ...Але тiльки для гарантованоївиплати пенсій у сiчнi Пенсійному фонду треба надати позику у 5,5 млрд гривень, плюс плановi перерахунки в сумi 2,4 млрд грн. Ця сума спiвставна з обсягом коштiв на казначейському рахунку на початок 2009 року. Далi – тiльки життя в борг. Бо уражена економiка України зараз не здатна формувати бюджет у виглядi податкiв. Це закiнчиться швидко. Бо на боргах довго не протягнеш».
– Причин кризи досить багато. Але говорити треба як про економічні шляхи виходу з ситуації, що склалася, так і про якнайшвидше розв’язання назріваючих соціальних проблем. Ще вчора активно розвивалися банки, а вже сьогодні деякі з них, що мають філії в Ізмаїлі, змушені були звільнити багатьох своїх співробітників. На черзі працівники пароплавства, що, швидше за все, змінить форму власності – про це говорять сьогодні усе голосніше. Змушені вдаватися до скорочення на більш-менш великих підприємствах, фірмах дрібніших. І що робити людям? Ті, хто мають роботу, хоч якось захищені. А ті, хто залишається за бортом? І не лише вони: у нелегку ситуацію потрапляють люди похилого віку, які прожили довге і нелегке життя, які зазнали чимало лиха. І тепер, на старості років, вони знову можуть залишитися без пенсійної допомоги. І навіть якщо будуть її одержувати – наскільки її вистачить у разі обвалу гривні? Ми можемо повернутися в часи 90-х років, коли пенсія у пенсіонера становила 20 – 30 доларів. І як на них вижити, оплатити комунальні та інші послуги? – Мета і завдання нашої громадської організації головним чином спрямовані на активізацію громадськості, залучення її до вирішення насущних завдань міської громади. А що може бути важливіше сьогодні в протистоянні кризовим явищам, аніж допомогти тим, кому вона найбільше потрібна і, насамперед, людям похилого віку, нашим батькам і дідам.
Треба виходити з того, що власними силами сьогодні, напевно, ніхто не зможе реалізувати жодної соціальної програми. Настав час говорити своє слово громадськості.
– Іяк же допомогти, що пропонуєваша громадська організація?
– Ми виступаємо з ініціативою необхідності вдосконалення механізму захисту старих людей, малозабезпечених і багатодітних родин, та і всіх тих, кого найболючіше вдарила криза. Як це не банально для багатьох буде звучати, пропонуємо розвинути громадський волонтерський рух. Розвинути його в рамках міської громади, без будь-якої модної зараз передвиборної кампанійщини, домогтися системності і послідовності в цій роботі. Причому, і ми не намагаємося підмінити собою державу, існуючі соціальні служби. Скажете – складно? Так, звісно. Але – необхідно. Ставиться завдання доповнити їх, залучити громадськість до розв’язання виникаючих проблем. І насамперед звернулися до студентів, учителів по допомогу щодо розробки такої програми. Оскільки поодинці із цією проблемою не впоратися, не створити ефективний механізм допомоги, закликали до співпраці і інші громадські організації, рухи, діючі у місті.
– Будь-яку справу простіше починати, маючи хоч якийсь досвід.
– І він у нас є. І насамперед як громадської організації, а не особистості. Ми знаходили можливість допомагати в медичному обстеженні ветеранам і незаможним, ізмаїльському Дитячому фонду, спортивним організаціям. До речі, серед городян чимало небайдужих людей, які не залишаються осторонь. Наше завдання – об'єднати їх. І ще. В Ізмаїлі провадиться акція, присвячена боротьбі зі СНІДом. Організує акцію «Придунайська родина». Ми залучили до участі в ній волонтерів з Одеси. Одесити не обмежаться лекціями в школах, вузах міста. Своєрідним нововведенням можна назвати опитування ізмаїльців, проведення бесід на вулицях міста. Можна буде вважати це і своєрідним навчанням для городян, хто виявить (і вже виявляє) бажання долучитися до волонтерського руху.
– Цілком імовірно, що у ізмаїльців різного віку є своя думка, а можливо, і пропозиції щодо даного питання?
– Ми це в обов'язковому порядку враховуємо і відкриті для обговорення. Для того, щоб почути ці думки і пропозиції, обговорити їх, внести корективи в плани надання волонтерської допомоги, відкриваємо свій сайт і на його форумі пропонуємо висловлюватися з даного приводу. Було б здорово, якби і на сторінках газети далі тривала ця розмова.
Я сподіваюся на широкий відгук, на те, що серед городян, насамперед молоді, знайдуться небайдужі люди, які підтримають наш почин. Адже недарма кажуть – труднощі поєднують людей. І ось так, згуртовано, ми зможемо краще протистояти кризі. Адже це – наше місто. Наша спільна справа, справа громади.
