Моя знайома, практикуючий лікар, кілька років тому розповідаючи про свою дворічну дитину, мимохіть відзначила, що вона не розмовляє, не любить спілкуватися з оточуючими і взагалі чудово почувається у повній самотності. Її це зовсім не турбувало, сприймалося як особливість розвитку надзвичайно обдарованого, неординарного маляти. Чесно кажучи, я цей її оптимізм не поділяла. Мені здавалося, що треба якнайшвидше звертатися до лікарів. Моя ж знайома вважала за краще нічого не робити, покладаючись на природний хід подій.

Наша наступна зустріч виявилася куди менш радісною: вона оформляла дитину до спецінтернату і докоряла собі за дурість, за втрачений час і за те, що забрала у дитини шанси на хоча б часткове оздоровлення.

– Батьків, звичайно, можна зрозуміти, – говорить завідувач кафедри дитячої психіатрії Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупіка, доктор медичних наук, професор А.П.Чуприков. – Їм не хочеться вірити, що дитина, яка народилася з нормальними параметрами зросту і ваги має якісь відхилення. І тим більше – потребує серйозного лікування. Треба розуміти: таку дитину від навколишнього світу відокремлює міцна стіна. І дитина її всіляко оберігає. Це її світ, у який вона нікого не хоче пускати.

Форм дитячого аутизму існує дуже багато: від м'якої, яка називається синдромом Аспергера, до найтяжчої, яка супроводжується глибокою розумовою відсталістю, – це синдром Каннера. Якщо у мами ще й вагітність ускладнювалася стресами, порушенням обмінних процесів між її організмом і плодом, зустрічаються ускладнені випадки: аутизм проявляється на тлі дитячого церебрального паралічу, епілепсії, як вже говорилося, – розумової відсталості.

При лікуванні застосовують у малих дозах прихотропні і ноотропні препарати, які сприяють розвиткові нервової тканини. Дуже допомагає дієтотерапія, щоправда, у нас, оскільки поки що не виробляють спеціальних продуктів харчування для аутистів, вона надзвичайно складна. У раціоні харчування такої дитини повинні бути відсутні будь-які похідні пшеничного борошна і молочного білку – глютен і козеїн. Це дозволяє зробити дітей спокійнішими, у них скорочується кількість істеричних реакцій на якісь зміни у навколишньому світі. Крім того, до комплексу лікування входять препарати церебралізин, церебракурін. Після курсів цих препаратів діти іноді починають вимовляти свої перші у житті слова. І, нарешті, за останні роки все більш популярною стає анімалотерапія у широкому розумінні цього методу. Для поліпшення комунікації можна порадити завести для аутичного малюка собаку. Він вже точно змусить його хоч іноді визирати зі свого замкнутого світу і постарається стати другом.

Аутисти ненавидять безладдя і приводять все навколишнє до якоїсь стабільності, а ще краще – до замкнутої системи. До речі, саме ця маніакальна пристрасть до порядку так ріднить їх з комп'ютерами. Більшість аутистів мають здатність до програмування і можуть, наприклад, за кілька днів освоїти будь-яку комп'ютерну мову тільки за вихідними кодами додатків. Недарма, за неофіційними даними, у відомій всьому світові компанії "Майкрософт" кількість аутистів серед співробітників становить від 5 до 20%.

Далі наша розмова з Анатолієм Павловичем торкнулася дивного феномена фільму "Людина дощу", де роль аутиста Реймонда Бебітта чудово зіграв Дастін Хоффман. Зіграв так, що у багатьох людей, які живуть поруч з аутистами, породив непохитну впевненість у тому, що це не хвороба, а дивний стан душі – доброї, беззахисної, щирої, знаючої і відчуваючої якісь сховані, глибинні думки і сподівання тих, хто опиняється поруч. Всупереч всьому, подарував надію на можливість чудесного зцілення.

– Адже у фільмі герой Дастіна Хоффмана повертається до свого інтернату для психохроників, – підкреслює Анатолі