Напередодні 65-річчя визволення Одеси від фашистських загарбників одесити відзначають 105-річчя з дня народження Героя Радянського Союзу, Почесного громадянина міста, капітана 1-го рангу Павла Івановича Державіна, людини-легенди.
Пройшовши бойовий шлях від матроса-водолаза СКР «Воровський» до капітана 1-го рангу, командира бригади, П.І. Державін завжди залишався вірним присязі, високо несучи звання моряка-прикордонника. В усіх бойових операціях у складі дивізіону катерів, а потім бригади, П.І. Державін ходив на головному катері із піднятим на ньому прапорі командира з’єднання, вважаючи, що у складних бойових обставинах командир повинен бути попереду, щоб особисто знати і оцінювати становище, дати єдино правильне, вивірене рішення своїм підлеглим.
Військова служба звела мене із Павлом Івановичем у мирний час, коли у 1989 році я прибув до Одеської окремої бригади прикордонних сторожових кораблів. Мені було доручено організувати зустріч моряків із Героєм.
Він прийшов до нас із повним «іконостасом», так інколи у просторіччі ветерани називають між собою кількість бойових нагород на грудях. Обидві сторони тужурки були обвішані бойовими орденами та медалями, які вінчала Золота зірка Героя Радянського Союзу. Один лише зовнішній вигляд цієї людини викликав повагу моряків. Вони, затаївши подих, слухали розповідь Героя про воєнний час.
Запам’ятався і такий факт. У 1992 році, після офіційного прийому в Одеській міській раді, напередодні Дня Перемоги, П.І. Державін із групою ветеранів Великої Вітчизняної війни перебував на Приморському бульварі. У цей же час провадилася екскурсія із групою іноземних туристів. Один з них підійшов до П.І. Державіна. Відрекомендувався, що він громадянин США, також моряк, висловив своє щире захоплення та глибоку повагу до кількості бойових нагород. Попросив у П.І. Державіна автограф, вони сфотографувалися разом і обмінялися адресами.
Я пам’ятаю, як П.І. Державін приходив до військової частини із листом та фотокарткою американського ракетного підводного човна типу «Лос-Анджелес», командиром якої і був цей несподіваний американець. На фотокартці був напис, який з англійської мови перекладався приблизно так: «Морському вовку від вовченяти».
Справді, П.І. Державін був справжнім «морським вовком» для фашистів у часи Великої Вітчизняної війни та надійним охоронцем морських рубежів Батьківщини у післявоєнний період. Він виховав багато поколінь моряків-прикордонників, для яких захист державних кордонів став священним обов’язком їхнього життя.
Хочу навести лише деякі епізоди, які розповідав Державін, про історію оборони Одеси у 1941 році.
Він згадував: «О п’ятій ранку 22 червня 1941 р., коли надійшла звістка про віроломний напад гітлерівської Німеччини на Радянський Союз, увесь особовий склад дивізіону був на місці. Я відкрив секретний пакет. Документ містив лише одну фразу: «Дивізіон переходить у оперативне підпорядкування Одеської ВМБ». Тут же оголосив бойову готовність номер один і доповів про це по телефону начальнику штабу Одеської військово-морської бази капітану 1-го рангу С.Н. Іванову про готовність кораблів дивізіону вступити у бій негайно».
Того ж дня дивізіон «МО-4» під командуванням П.І. Державіна вийшов у море із завданням закрити дозором Одеську затоку. П’ять катерів «МО-4» розосередилися і зайняли позиції на відстані у 46 миль по лінії Царградське гирло – Тендрівський маяк.
П.І. Державін розповідав, що цим дивізіоном він почав командувати із 1938 року. Добре знав командирів кораблів, старшин та матросів дивізіону, у кожному був впевнений, знаючи їхні особисті та професійні якості. Переважно це були добрі фахівці, які пройшли сувору школу морської прикордонної служби, призову 1937 – 1940 рр.
Через багато років, із особливою гостротою сприймаються його слова, сказані ним у офіцерській кают-компанії незадовго до своєї смерті про морально політичний стан цих людей: «…Ми та наші червонофлотці, старшини відчували справжні патріотичні почуття. У наших душах не було місця ниттю та самокопанню у власних настроях та відчуттях… Хай нинішні духовні плюралісти сміються над чистотою наших тодішніх помислів та мрій, хай обливають грязюкою усе, що було до їхнього пришестя на громадську арену, але шалена гонитва за джинсами із закордонними бляшками, турбота лише про власне черево та комфорт завжди були й будуть на шкалі моральних людських цінностей ознакою тваринності, а віра у ідеали, найбільша та подвижницька відданість їм – ознака духовності високої проби і навіть святості». Які актуальні ці слова Героя сьогодні.
Особливо пам’ятна для Державіна була висадка десанту на румунський берег за участю прикордонних катерів.
Командувач Дунайської військової флотилії контр-адмірал Н.О. Абрамов за узгодженням із командиром 25-ї Чапаєвської стрілецької дивізії вирішив висадити десант на правий берег Дунаю – під Старою Кілією. У разі успіху це дозволило б розвинути наступ проти частин військ 4-ї армії Румунії. Тим більше, що на протилежний берег вже висадилися підрозділи 79-го морського прикордонного загону, які зуміли знищити понад дві роти супротивника, захопили у полон понад 70 солдатів та офіцерів і надійно утримували невеликий плацдарм на мисі Сатул-Ноу.
26 червня, о 06.00, 10 прикордонних катерів та 4 бронекатери Дунайської військової флотилії із червоноармійцями 23-го стрілецького полку після артпідготовки почали висадку на правий берег Дунаю. Супротивник відкрив потужний загороджувальний вогонь. Одержав ушкодження "МО-125" під командуванням старшого лейтенанта В.А. Тимошенка, але особовий склад катера усунув ушкодження, провів висадку десанту і вогнем прикривав дії своїх сил на березі.
Через дві години безперервного бою супротивника у Старій Кілії було розгромлено. Знищено понад 2000 солдатів та офіцерів, 720 здалися у полон. Десантники захопили 1000 гвинтівок, 8 гармат, 30 кулеметів. Були зайняті Пардіна, острови Татару і Даллер. І цю ділянку в десятки кілометрів утримували до 18 липня 1941 р., аж до наказу про відхід у зв'язку із погіршенням загального становища на усьому Південному фронті.
Вже тоді румунським військам було дано урок хоробрості і відваги наших захисників, що, можливо, "сформувало" певну військову обережність румунського командування в боях під Одесою.
21 липня кораблі Дунайської військової флотилії, зокрема Чорноморський загін прикордонних суден НКВС, прибули до Одеси. А потім були нові бойові завдання. Пам'ятним став для Державіна день, коли довелося робити прохід у мінних загородженнях його загону з 12 малих «мисливців».
Він розповідав: "Вийшли вночі. Із настанням раннього світанку поставили трали, кораблі лягли на бойовий курс і почали тралення. З боку Тендри з'явилася "пузата корова", так моряки-прикордонники називали румунські літаки-розвідники. Через півгодини у небі курсом на Одесу з'явилися бомбардувальники Ю-87, які при підльоті до кораблів дивізі
