Якось серед зими довелось їхати в автобусі з двома молодими чоловіками, одягненими у військову форму. Спочатку на них навіть не звернула уваги. Та потім окремі фрази з їхньої розмови деякою мірою зацікавили мене. Оскільки служиві сиділи попереду мене, то навіть мимоволі, частину їхнього діалогу чула. Згодом зрозуміла, що то колишні пожежники. Тепер вони репрезентують рятувально-аварійну службу Міністерства внутрішніх справ.
– Не знаю як у вас, а в нас така скрута. Матеріально-технічної бази, можна сказати, немає ніякої. При реорганізації дали старезну «технічну допомогу», а на ремонт нічого не виділили: шукайте самі. Штат теж залишився той самий. А завдань – тільки встигай виконувати.
– Та ще й бензину немає. Як ті старці, випрошуємо в агроформуваннях, у підприємців. А вони ж тепер і самі небагаті.
– Та й з якої такої радості вони мають нам його давати.
Почувши таку розмову цих хлопців, вирішила поцікавитись, як живеться Ширяївським МНСникам у начальника Ширяївського районного відділу головного управління МНС України в Одеській області, майора служби цивільного захисту Віталія Олександровича Трибельського та його заступника по службі Анатолія Миколайовича Дорича. Вони зустріли цілком привітно.
Охоче розповіли про те, чим займається їхня служба. Крім гасіння пожеж вони виконують ще й аварійно-рятувальні роботи. Наприклад, коли було зледеніння, то мали чимало клопотів. Крім того, вони обслуговують 42 кілометри траси Київ – Одеса.
– На ній, на жаль, нерідко трапляються аварії. Тож ми виїжджаємо на ліквідацію їх наслідків. Доводиться виймати людей з побитих машин, прибирати з автотраси понівечені транспортні засоби. Іноді бувають такі жахливі ситуації, що страшно дивитись, – розповідає Віталій Олександрович.
– А як з матеріально-технічним забезпеченням? – цікавлюся у своїх співрозмовників.
– У цілому підрозділ готовий до виконання завдань за призначенням. Аварійно-рятувальна техніка перебуває у справному, я б сказав, боєздатному стані. Крім машин, які призначені суто для пожежогасіння, ще є інша техніка для проведення рятувальних робіт.
– Не раз доводилося чути від ваших колег про проблеми із забезпеченням паливно-мастильними матеріалами. Як у вас з цим?
– Зараз трохи краще. Особливо з того часу, коли було прийнято «Програму забезпечення пожежної безпеки у Ширяївському районі до 2010 року». Згідно з цієї програмою торік ми одержали 20 тисяч гривень на закупівлю пального.
– А як з підготовкою особового складу, адже більшість людей були навчені тільки гасити пожежі, а рятувальні роботи – то дещо інше?
– Начальники караулів пройшли перепідготовку в Харкові, Одесі, а інший особовий склад проходить перенавчання безпосередньо тут. У нас постійно провадяться заняття з усіма членами колективу. Ви знаєте, нам доводилося мати справу навіть із розміновуванням. Зрозуміло, що для безпосереднього виконання цієї роботи викликали фахівців з Головного управління. А от підготовку та охорону організовували разом із місцевими працівниками міліції.
– То виходить, що у вас жодних проблем немає?
– Так не буває. Основна проблема в тому, що наша техніка дуже стара. Одній пожежній машині вже 25 років, другій – 17. До того ж район дуже великий і населені пункти розташовані на великій відстані. Навіть при найоперативніших діях караулу у віддалені села, якщо велика пожежа, приїжджаємо, коли об’єкт врятувати вже не можна. У нас 73 населені пункти, загальна територія району 1500 квадратних кілометрів. Зрозуміло, що одній нашій службі охопити все це дуже складно.
Пам’ятаю, раніше майже у кожному великому колгоспі були свої пожежні машини, своєрідні сторожові пункти. Вони дуже допомагали професійним пожежникам. Тепер такі підрозділи – велика рідкість. Якщо на весь район є всього дві чи, максимум, три пожежні машини, що належать агроформуванням, то й добре. Основна надія тепер на аварійно-рятувальні служби. Треба, щоб вони були укомплектовані необхідною технікою, іншими засобами для проведення рятувальних робіт.
Ось, наприклад, в Ширяєвому все це є і люди навчені, але складнощів ще достатньо.
