У Києві, в Національній академії наук, відбулося урочисте засідання з нагоди визнання Україною 2009 року – Роком астрономії. Таким чином вона підтримала пропозицію ЮНЕСКО і Міжнародної астрономічної спілки. 400 років тому Галілео Галілей звернув до зірок підзорну трубу, ставши засновником телескопічної астрономії. З того часу почалися відкриття, що захоплювали і розбурхували людство. Виникли планетарії, люди стали дивитися на зірки. Колись так було і в Одесі. А тепер?..
Планетарій в Одесі був створений у листопаді 1963 року і розташовувався у приміщенні Свято-Пантелеймонівського храму. Про те, як відбувалося перетворення культової споруди на науково-просвітницьке, згадує сьогодні чоловік (він не захотів себе називати), якому тоді було доручено зробити демонтаж хрестів. Як він говорить, знімати їх з верхотури довелося вночі, щоб не породжувати прихованого обурення громадськості. До ранку їх вже на куполах не було.
Планетарій функціонував майже 30 років. У 1993 році міська влада вирішила повернути будинок управлінню єпархії. Але як тільки виникло запитання, як бути з майном планетарію, з’ясувалося, що господаря в нього немає.
До цього догляд за експонатами, читання популярних лекцій у планетарії здійснювало Всесоюзне астрономо-геодезичне товариство. Але з розпадом Радянського Союзу його також розформували, а з ним зник і єдиний керівний центр. Уже в незалежній Україні до планетарію переїхало товариство «Знання», яке до цього базувалося на вулиці Пушкінській, де сьогодні розташований банк «Порто-франко». Товариство взяло на себе адміністративні функції, але, як незабаром з’ясувалося, з ними не впоралося. У результаті, під час переселення не знайшлося конкретної особи, яка б взяла на себе відповідальність за організацію вивезення з будинку матеріальних цінностей. Дуже багата експозиція планетарію, майно, що накопичувалося протягом 16 років, – все було буквально викинуто на вулицю.
Питанням виділення нового будинку для планетарію ніхто не займався. Ніхто не клопотав про це, зокрема, навіть товариство «Знання», якому слід було б це зробити хоча б з почуття вдячності за приміщення, що перейшло у користування. У результаті не виявилося навіть місця, куди можна було б звезти устаткування, експонати, монографії. Товариство «Знання» не подбало також про те, щоб було подано транспорт, а майно описано і узято під охорону. Робітники, які прийшли реставрувати церкву, збивали штукатурку просто на впаковані для переїзду музейні зразки.
У цій юдолі безслідно пропали рідкісна колекція метеоритів, великі дорогі глобуси Марса, Місяця та інших світил, маятник Фуко. Невідомо, де тепер шукати бібліотечні примірники, наукові праці, фотографії, які фіксували результати багаторічних астрономічних спостережень.
За логікою, успадкувати майно планетарію, принаймні, методичну і наукову літературу, повинен був би НДІ «Астрономічна обсерваторія», що існує як структурний підрозділ при Одеському національному університеті ім. І. Мечникова, котрий фінансується Міністерством освіти і науки України. Але, як мабуть, і на рівні галузевого керівництва не особливо потурбувалися про збереженість народного надбання.
– Урятувати вдалося мізерну частину того, що було, – говорить старший науковий співробітник обсерваторії Валентин Каретников. – Зараз ці, без перебільшення, цінності перебувають у маленькому лекторії-планетарії, розташованому на території нинішньої обсерваторії.
Усередині це невелика, невисока зала, де можуть розміститися на стільцях близько 60 відвідувачів. Сама споруда теж історична: вона здана у роботу в 1930 році, і в її спорудженні брав участь майбутній родоначальник вітчизняного ракетобудування, академік Валентин Глушко. Але і цей будиночок постарів від часу, а надії на його капітальний ремонт наскільки актуальні, настільки ж і малі.
Тут дбайливо зберігається портативний телескоп. 16 років тому цю витончену штучку цейсівських майстрів взяло на баланс товариство «Знання», а потім, що називається, поступилося обсерваторії за чималу ціну. Так, за свій же прилад астрономи заплатили 100 тис. тодішніх карбованців.
А от основний демонстраційний прилад «Планетарій» перетворився на металобрухт у бутафорському цеху одного із творчих об’єднань Одеси. Цей проекційний апарат і створював на куполоподібному екрані ту чудову ілюзію нічного неба з його світилами і сузір’ями, від вигляду яких завмирало серце у тисяч школярів.
Багато хто з них сьогодні стали працівниками владних структур, депутатами. До них-то й намагалася достукатися дирекція обсерваторії. Її директор Сергій Андрієвський порушує не приватну, а громадську проблему: чому в місті з мільйонним населенням немає планетарію? Попит на астрономічні знання не впав. В Україні таких установ тепер лише 6, Одеський планетарій був би сьомим. Його можна було б перетворити на регіональний центр наукової культури, до того ж рентабельний для міста. Студенти університету, учні шкіл, їхні батьки із задоволенням слухають сьогодні лекції з астрономії, дивляться навчальні фільми про рух світил. Понад тисячу чоловік на рік приймають існуючі тут заочна астрономічна школа і недільна школа для дітей. Часті гості планетарію – екскурсанти із сіл нашої області, Кіровоградської, Миколаївської.
Звичайно, знайдеться резонер, який скаже, що є проблеми й важливіші. Та й «підмахне» потім дозвіл на відкриття нічного клубу, казино або пивного бару. Але ж і питання про відновлення планетарію порушено не вчора, а мінімум 9 років тому. Скільки за цей час з’явилося дискотек, розважальних закладів, ігорних залів? Не порахувати!
Поява нового планетарію впирається в тупик з трьох причин. Потрібні відведення землі, здійснення самого будівництва і, нарешті, закупівля устаткування. Перше завдання – об’єктивно нескладне. Справа в тому, що земля, на якій розміщена обсерваторія, відписана на неї ще у 1863 році. На цій території є вільне місце. Але дозволу на будівництво ані міська, ані обласна влада не дають. Чиновники з розчуленням згадують, як у свої шкільні роки любили ходити до планетарію, але далі не вдаряють палець об палець, щоб допомогти його відновленню. Навіть офіційні відповіді не завжди дають. А проблема з кожним роком відсувається на ще більш далекі часи. Мине ще чергових 16 років, її, дивись, і порушувати нікому буде...
