На сьогоднішній день в Україні вищу освіту одержують близько 2,7 млн студентів, 400 тис. з них завершать навчання цього літа.

У нинішній ситуації, коли настала економічна криза, батькам студентів доводиться дуже важко: багато хто втратив роботу, сім’ям катастрофічно не вистачає грошей. Як виживає «світле майбутнє» країни? Чи може старше покоління утримувати студента, і не тільки одного? І, головне, чи виправдані інвестиції в освіту? Чи вдасться молодим людям після одержання диплома знайти застосування своїм знанням і «відпрацювати» вкладені в освіту кошти? На ці далеко не пусті запитання я попросила відповісти своїх товаришів.

Марина Пиндик,студентка першого курсу Одеського національного політехнічного університету, родом з м. Помічна Кіровоградської області:

– З батьків у мене лише мама. Вона працює провідником, зарплата – 1500 грн. Намагаюся грошей у неї не брати. Живу на стипендію і пенсію (у зв’язку з втратою годувальника), яку виплачує мені держава, доки я навчаюся у вищому навчальному закладі. Пенсія – 544 грн, стипендія – 530 грн. Разом 1074 грн на місяць, намагаюся у цю суму вкластися. Їжджу додому один раз на три тижні, тоді і беру із собою продукти, трохи грошей. Мама завжди намагається по можливості покласти побільше їжі, «щоб мало не було». Їхати з такими сумками важко, але їсти щось треба. На що витрачаю найбільше грошей? О, на продукти харчування, звичайно! На місяць – 700 грн, і це лише на найнеобхідніше. На засоби особистої гігієни і всілякого дріб’язку іде 150-200 грн. На одяг намагаюся понад 300 грн на місяць не витрачати. Мешкання у гуртожитку мені оплачує мама – 150 грн на місяць. Якщо є трохи зайвих грошей, а це буває дуже рідко, тоді можна дозволити собі вийти погуляти, сходити в кіно (за студентським квитком дешевше). Якби мама не допомагала, якби я не одержувала пенсію, чи змогла б навчатися в університеті? Про перспективи мені, першокурсниці, думати поки що не доводиться. У подальшому, після закінчення політеху, хотілося б залишитися в Одесі, наймати квартиру, працювати за спеціальністю. Можливо, поїду додому. Я вважаю, що студентові потрібно працювати – щоб самому рости. А то можна п’ять років просидіти на шиї у батьків, а потім не знайти собі місця в житті.

Іван Скалозуб, студент п’ятого курсу Одеського державного аграрного університету, родом із с. Кулевчі Саратського району:

– Я почав працювати на другому курсі. Зараз я – охоронець, старший по зміні у супермаркеті. Працюю добу через дві, одержую 1700 грн на місяць. Чому почав працювати? Крім навчання, хотів ще чимось зайнятися. Для мене дуже важливо працювати у колективі, якось себе реалізовувати. Доки не було своїх доходів, все було за-мінімумом. Батьківських грошей ледве вистачало на продукти харчування, мешкання та проїзд. На відпочинок гроші з’являлися зрідка – коли ми підробляли, наприклад, вантажниками. Зараз щомісячної допомоги батьків я практично не потребую. Щоправда, періодично, двічі на місяць, вони відправляють мені передачі. Як я розподіляю свій заробіток? На місяць на їжу і транспорт у мене йде 1200 грн, тобто в середньому 35 грн на день. Відпочиваю рідко – робота. Якщо відпочиваю, то зі своєю дівчиною, дозвілля нам обходиться у 300 – 500 грн на місяць. Відповідно до сезону оновлюю гардероб, розраховуючи на місяць не більше 300 грн. Мешкання в гуртожитку у нас коштує 100 грн на місяць. Кожна сесія обходитися мені в середньому 1000 – 1200 грн. Так, 30% лекцій я не відвідую тому, що зайнятий на роботі. Але багато наших викладачів погоджуються з тим, що студентові корисно працювати, «шукати себе» і заробляти гроші.

Наталя Топалу, студентка четвертого курсу Одеського національного політехнічного університету, родом із с. Озерного Ізмаїльського району:

– За час студентського життя доводилося працювати. Ще на другому курсі я влаштувалася касиром у супермаркеті. Чому? Мої батьки – пенсіонери, і грошей давали тільки на найнеобхідніше. Відправляли, звичайно, передачі, як і всім студентам – багато картоплі, хліба, домашніх закруток, овочів. Сім’я наша сільська. Це були дуже важкі сумки! Одній нести було неможливо, тому ми ходили з подружками, іноді допомагали хлопці з гуртожитку. Коли на другому курсі почала працювати, стало набагато легше. Щоправда, вільного часу зовсім не залишалося: з ранку – на лекції, після них – на роботу. Приходила о 12 годині ночі стомлена, нічого не хотілося. Але батькам було набагато легше – вони оплачували тільки вартість мешкання в гуртожитку – 1500 грн за навчальний рік. У зв’язку з кризою багато робочих місць скоротилося, під скорочення потрапила і я... Тепер все знову стало як раніше: є час погуляти, але смачненького вже нічого не купиш. Батькам доводиться висилати по 200 грн на тиждень, яких мені зовсім не вистачає, особливо зараз, коли ціни на продукти щодня підвищуються. Під час сесії 150 – 200 грн іде тільки на роздруківки, ксерокс, папір і канцтовари. Ще 100 грн на місяць витрачаю на поповнення рахунку. Контракт на нашому факультеті коштує 5500 грн, але я навчаюся за рахунок держбюджету, і намагаюся навчатися добре – мої батьки, які одержують по 800 грн пенсії, контракт не «потягнуть». Якщо говорити відверто, то не весело, коли не вистачає грошей, коли бачиш, що інші можуть дозволити собі те, чого ти не могла дозволити навіть працюючи... Мене дуже засмучують такі думки, навіть навчатися не хочеться. Іноді з’являється бажання просто виїхати кудись і «тупо» заробляти гроші.

Андрій Остапчук, студент п’ятого курсу Одеського національного політехнічного університету, родом з Херсона:

– Всі ці роки я навчався, як і всі студенти. До третього курсу батьки висилали гроші, потім почав працювати. Починав як багато хлопців – вантажником. Потім влаштувався у будівельну фірму: установлював вентиляцію. Потім працював охоронцем у нічну зміну в ігрових залах «Невада». Зараз пишу диплом і розмірковую про більш серйозну, постійну роботу. Раніше як було? Гроші є – витрачаємо, завтра немає – ну й добре, через тиждень заробимо. Настав час ставати серйознішим. В освіту вкладено чимало коштів. Рахуйте самі: контракт – 4200 грн на рік, плюс 3000 грн за мешкання у гуртожитку (для контрактників тарифи удвічі вищі). На їжу йде до 1000 грн на місяць. А одяг? Нещодавно бачив весняну куртку за 350 грн, зараз вона коштує 750 грн! На засоби особистої гігієни – 100 грн на місяць. Транспорт і телефон – 80 грн. Двічі на місяць їжджу додому – 240 грн. Дуже багато грошей іде на ксерокопії, роздруківки курсових робіт та іншу канцелярію. Особливо це дуже відчувається до п’ятого курсу. Щоб роздрукувати свій майбутній диплом, за моїми підрахунками піде до 200 грн. Разом, якщо підсумувати всі статті витрат, щомісяця батьки витрачають на мене 3000 грн. Але ж у мене ще є брат Микола, і він теж – студент, у цьому році закінчує Херсонський політехнічний коледж. Щоб утримувати двох студентів, наш батько виїхав за кордон на заробітки. У Херсоні він не зміг би заробити грошей на двох студентів і сім’ю.

Отже, підіб’ємо підсумок нашого опитування. При дуже скромних потребах підготовка магістра, якщо він навчався на контракті, обходиться сім’ї у 150 тис. грн. «Бюджетник» коштуватиме приблизно 110 тис. грн.

Щомісяця на утримання студента необхідно вишукати відповідно від 2000 до 3000 грн. А тепер подивімося дані Держкомстату. Середня зарплата в Україні у січні 2009 року склала 1665 грн. Коментарі, як кажуть, зайві.

Але гроші – ще не найбільша проблема!

– Я закінчив Одеський політехнічний університет, – розповідає дипломований магістр Костянтин Швець.– Був зразковим студентом, навчався на «відмінно», займався громадською діяльністю. Тепер – соромно сказати – сиджу на шиї у батьків. Вони висилають мені по 700 грн на місяць, решту 1500 грн я заробляю на будівництві, причому, робота є не завжди. Вистачає на існування. Чекаю «кращих часів». Ходжу до Центру зайнятості, відвідую семінари, де навчають шукати роботу, відсилаю свої резюме, але, на жаль, все безуспішно. На власному досвіді я зрозумів, що студентові краще починати працювати під час навчання, нехай навіть жертвуючи лекціями. Зате після закінчення вузу у тебе буде досвід, робоче місце, якийсь багаж знань і хоч якась впевненість у завтрашньому дні.