Мирослав Якібчук, голова Національного форуму профспілок України
День міжнародної солідарності трудящих 1 Травня – це не лише свято. Для профспілок це скоріше поклик до дії, а для всього суспільства – нагода поглянути на барометри розвитку країни, оцінити рівень трудових відносин, які в ній панують. Уже те, як відзначають цю дату, багато про що говорить. Достатньо згадати хоча б по-своєму маразматичні радянські демонстрації з подальшими п’яними майовками. Ця традиція, знайома всім, означала лише те, що профспілок в СРСР не було – була лише їх бравурна імітація. На жаль, за останнє двадцятиліття українські профспілки так і не позбулися радянської психології не лише у святах, а й у повсякденній роботі.
Профспілковаментальність
Суть Першотравня закладена в його історії, яку сьогодні мало хто пам’ятає.
У 80-х роках ХІХ століття в США середня зарплата працівника промисловості становила близько 300 доларів на рік, тоді як на більш-менш пристойне життя треба було понад 700 доларів. Тривалість робочого дня доходила до 15 годин на добу, а поняття техніки безпеки на виробництві не існувало взагалі.
1 травня 1886 року в Сполучених Штатах Америки було проведено низку демонстрацій, однією з головних вимог їх учасників було встановлення 8-годинного робочого дня. Під час розгону страйкарів у Чикаго поліція вбила кілька чоловік, почалося запекле протистояння, з'явилися жертви по обидва боки барикад. У результаті четверо робітників-організаторів були засуджені до страти. Але рух за права працівників лише набув масовості і сили. І страйкарі домоглися свого!
На честь того чиказького страйку було засновано День міжнародної солідарності трудящих. Те 1 травня сформувало ментальність профспілкового руху Європи і добільшовицької Росії. Професійна спілка стала оптимальною формою правового самозахисту найманих працівників, надійним механізмом боротьби за високі соціальні стандарти, достойну зарплату і гідний відпочинок. Тобто надмірна експлуатація робочої сили стала неможлива не завдяки законам і міжнародним конвенціям, а завдяки тому, що сама робоча сила не дозволила себе надмірно експлуатувати.
З тих пір профспілки працюють ідейним мотором соціального розвитку людства. Вони вплинули на всесвітню історію значно більше, ніж політичні партії. Не даремно найбільш розвинені країни світу – такі як США, Англія, Франція, Німеччина, Швеція – це країни, де профспілковий рух відіграє ключову роль.
«Совковий» оазис незалежної України
Епоха «совка» відкинула вітчизняний профспілковий рух на два століття назад. У тоталітарних умовах боротьба за свої права закінчувалася концтабором. Якщо Гітлер цілковито заборонив профспілки, то радянські керманичі вчинили менш радикально, але «ефективно»: звели функції профспілок до перерозподілу соціальних благ – путівок, дач, квартир. У профспілках усталилася система прислужування і підлабузництва, дрібного кар’єризму і неробства.
Із проголошенням Незалежності України з'явилася нагальна потреба оновлення всіх інститутів держави – як владних, так і громадських. Але інститут профспілок у нас і досі залишається найбільш закостенілим оазисом «совка». Йдеться передусім про найбільш масове профспілкове об’єднання – Федерацію профспілок України, що успадкувала як майно, так і систему роботи радянських профспілок, з її політизацією, корупцією та імітацією діяльності із захисту прав людей праці. Українська влада та представники великого капіталу протягом останніх 15 років докладали всіх зусиль, щоб зробити ФПУ керованою, «беззубою» організацією.
Водночас, незалежні профспілки, які заявили про себе останнім часом, довели, що активний профспілковий рух затребуваний суспільством. Більше того, в умовах соціально-економічної кризи та політичного пату, в якому перманентно перебуває нинішня влада, люди дедалі більше сподіваються на профспілки як єдине джерело допомоги й захисту. Сьогодні довіра громадян до профспілкового руху складає 33%. Це справді багато, порівняно з іншими інститутами. Скажімо, політичним партіям довіряють лише 12%, а органам влади – ще менше. Для всіх нас такий рівень довіри – це шанс стати рушійною силою виходу з кризи. Але для цього профспілковий рух України мусить кардинально реформувати себе.
Деполітизація та об’єднання
Найперше, що ми зобов’язані зробити, – вивести профспілки з-під впливу політичних сил і бізнесу. Члени політичних партій, народні депутати та олігархи і їхні представники не мають права очолювати будь-які профспілкові структури.
Друге й не менш важливе завдання - об’єднати всі профспілкові структури в один потужний рух.
Третє – потрібно відпрацювати спільну програму дій. Її основою може стати «Стратегічна програма розвитку профспілкового руху України», розроблена Національним форумом профспілок України. Ми відкриті до співпраці.
Нинішнє відродження профспілкового руху в Україні припало на час, для якого характерне падіння виробництва, хвиля безробіття, зростання заборгованості із зарплат і бунтівних настроїв суспільства. Мінімальна зарплата в Україні зараз становить 625 грн, хоча для нормального прожитку доросла людина потребує щонайменше 2000 грн на місяць.
Згідно з даними соціологів, 42% громадян готові брати участь у санкціонованих вуличних акціях, а 14% – готові до незаконних форм протесту. Майже 60% людей економлять на харчах і одязі.
У цих умовах профспілки мають перебудуватися й діяти, як кажуть, за законами воєнного часу. Це не означає піднімати народ на барикади. Радикальні форми протесту можуть ще більше нашкодити ослабленій економіці, а відтак – призвести до ще більшого зубожіння людей праці.
На відміну від трудівників ХІХ століття, ми живемо в епоху інформаційних технологій. Тому й боротьба, яку мають вести профспілки – повинна бути також, у першу чергу, інформаційною. Наша головна зброя: просвітницька діяльність щодо законів і дотримання прав працівників, викриття порушень з боку роботодавців і чиновників, чіткі вимоги до органів влади, активна робота зі ЗМІ.
Мета профспілкового руху проста: добиватися гідних умов праці, високої зарплати і забезпечення належного відпочинку для всіх найманих працівників.
Головний принцип побудови держави, який ми відстоюємо – це справедливий розподіл усіх багатств країни, при якому людина, що своєю працею створює ці багатства, не може бути бідною, а чиновник, котрий нічого не продукує і лише займається перерозподілом ресурсів, не має права використовувати службове становище для наживи.
Повертаючись до першотравневої теми, хочу підкреслити: День міжнародної солідарності трудящих в Україні має стати святом прямої дії. Тому Національний форум профспілок України не займатиметься жодними першотравневими «показухами» з прапорцями, маршами й оркестрами. Ми присвятили цій даті дві всеукраїнські акції, які покликані принести людям конкретну користь.
По-перше, ми оголосили «чорний список» українських роботодавців, куди увійшли ті керівники підприємств, які в умовах кризи грубо порушують права працівників.
По-друге, ми закликаємо мешканців усіх регіонів написати про те, що їх турбує, на нашій «Стіні правди», яка буде встановлена 1 травня на центральних площах усіх обласних центрів України. Всі скарги та пропозиції, думки про владу і країну будуть донесені до Кабінету Міністрів і місцевих державних адміністрацій.
1 Травня – це діяльне свято. Давайте діяти разом!
