Проходячи, почула, як середнього віку жінка здивовано сказала:
– Звідки ж це в нашому кутку коров’як узявся?
Оглянувшись, і я побачила цілий рядочок, як пишуть фахівці, побічного продукту тваринництва. Ще кілька років тому це було невдивовижу. А сьогодні навіть коров’ячий послід на сільських вулицях рідкість. Так досить прозаїчна і навіть малоприємна деталь підказала досить актуальну тему.
– До чого ми так дійдемо? Хіба це мислимо, в селі їмо невідомого походження ковбаси, п’ємо молоко із пакетів, яке місяцями не скисає. Хіба ж то молоко? Суцільна хімія, – ось так, йдучи вулицею, ніби й ні до кого не звертаючись, вголос розмірковувала молодичка.
А й справді, подумала я, раніше й на нашій вулиці, хоч вона досить коротенька, було близько десятка корів, а тепер залишилась одна. Щоб взяти натурального молока, доводиться в чергу записуватися. Так, від цього не засмієшся.
Хтось може сказати, що ми живемо в райцентрі, чимало людей працюють в організаціях, на підприємствах, різних установах, тож ніколи займатися живністю. Воно то так, але, як свідчить статистика, і в селах останнім часом значно скоротилося поголів’я ВРХ і, зокрема, корів. Якщо ще у 2004 році в районі утримувалося понад 6800 голів великої рогатої худоби, в тому числі у приватному секторі – понад 5000 голів, то на кінець 2008 року не було навіть трьох тисяч. А про дійних корів і говорити нічого. На сьогоднішній день із 12 агроформувань є 130 корів тільки в ТОВ «Нива» (село Йосипівка). Та й у приватному секторі кількість годувальниць скоротилася майже удвічі. Якщо, скажімо, в Білоусівці 5 років тому було 29 корів, то тепер їх лише 16. Стільки ж корів і в Струтинці, 33 із 64 корів залишилось в Дубках. Майже на сотню голів скоротилися дійні череди в селах Неділковому, Осичках, Кам’яному.
Ще зовсім недавно в Саврані влітку на випас вигонили кілька черед. І були вони по 70 – 80 голів. Тепер, там, де було дві, пооб’єднувалися в одну. Причому в кожній 17 – 20, максимум 30 корів.
Які ж причини такого становища? Можливо, немає куди дівати продукцію?
Виявляється, що не в цьому річ. Як розповів начальник виробничого відділу управління агропромислового розвитку Савранської РДА Сергій Леонідович Ченчик, на території нашого району постійно працюють заготівельники від Балти, Первомайська, Миколаївської області, Гайворонського району, Кіровоградської області.
– Людям є куди здавати молоко. Справа в ціні. Ось лише за останні десять днів вона знизилася від 1 гривні 40 копійок до 1 гривні 20 копійок. Якщо ж вартість молока падатиме й далі, то воно вже для виробників буде збитковим.
Ще одним і чи не найвагомішим чинником скорочення кількості худоби в селах району є те, що молодь здебільшого виїжджає в міста, а люди похилого віку, які ще залишилися тут, не мають сил і здоров’я займатися господарством. Тим паче, доглядати корову. Адже це постійна прив’язаність до дому, недосипання, адже, маючи худобу потрібно вставати ще до сходу сонця і лягати майже опівночі. І це без вихідних і свят. Більшість молодих людей, які навіть ще мешкають у селах, вже не погоджуються на такий спосіб життя.
Не менш важливим моментом є й кормова база. Точніше її відсутність. Нерідко є такі бабусі й дідусі, які ще б доглядали корівчину, а от вже накосити сіна, заготувати іншої паші не мають сил.
Якось довелося почути таке: «Тепер майже всі агроформування повідмовлялися від тваринництва. Тож не сіють і кормових культур. А це означає, що порушилися сівозміни. Що явно не на користь ґрунтам. Чому б господарствам не дотримуватися далі науково обґрунтованих сівозмін, вирощуючи кормові культури. Зібравши їх, реалізовувати населенню, або видавати в рахунок орендної плати за користування земельними та майновими паями. Я впевнений, що кількість худоби в господарствах сільчан зросла б». Гадається, є тут раціональне зерно.
Заглиблюючись в цю проблему, починаєш розуміти, що тут все взаємопов’язано. Скорочується поголів’я, бо немає кому утримувати худобу, а з другого боку – не стало тваринницьких ферм, люди втратили роботу і почали шукати її за межами своїх сіл. Років 10 тому в тваринницькій галузі району ( в сільгосппідприємствах) було зайнято понад тисячу трудівників. Нині ж – всього 60 чоловік.
Зрозуміло, що в умовах нинішнього безробіття на цей факт звернуло увагу й керівництво району.
Нещодавно районна державна адміністрація провела відповідну роботу з керівниками сільськогосподарських підприємств щодо збереження та відродження галузі тваринництва. Нині агроформування планують впродовж травня-червня закупити племінне поголів’я свиноматок в кількості 117 голів. Як відзначив начальник виробничого відділу управління агропромислового розвитку Савранської РДА Сергій Ченчик, активно займаються галуззю свинарства приватні підприємці. Нині на території району діє вісім міні-ферм. Почали відновлювати свиноферми і великі сільгосптовариства. Наприклад, ЗАТ АПК «Саврань», ТОВ імені Кірова. До речі, директор ТОВ імені Кірова Григорій Петрович Царук прихильник тваринництва. Нині почав оновлювати свинарство.
– Ми продали все поголів’я, яке було раніше в господарстві, а на виручені гроші в Шабо закупили маточне поголів’я. Реконструювали приміщення. Поставили поїлки, придбали агрегат для приготування збалансованих кормів. Підібрали сумлінних трудівників. Відповідає за всю роботу ферми Олександр Химич. Тепер ми маємо 40 свиноматок, займаємося вирощуванням поросят, – розповідає Григорій Петрович, – Скажу вам, свинарство – прибуткова справа. І головне, що впродовж всього року є свіжа копійка. Можливо, не так вже й багато ми поки що маємо, але щомісячно в касу господарства від реалізації поросят надходить 20 тисяч гривень.
Варто зазначити, що чимало мешканців району теж займаються вирощуванням поросят у приватних господарствах. Про савранських поросят добре знають не лише в Одеській, а й в Київській, Черкаській, Кіровоградській областях.
Керівники фермерських господарств теж хочуть займатися розвитком тваринницької галузі, але стримує їх те, що немає можливості взяти кредит на придбання, як поголів’я, так і фермського обладнання.
До речі, розроблена та затверджена районна програма «Стабілізації і розвитку тваринництва Савранського району на 2006 – 2010 роки». Вона передбачає щорічну фінансову підтримку галузі тваринництва за рахунок районного бюджету. У цьому році вже виділено вісім тисяч гривень на підтримку пунктів штучного запліднення, яких є 16.
Нерідко можна почути від керівників агроформувань, фермерів, що нині займатися тваринництвом без підтримки держави просто неможливо. Якщо ж ми поцікавимось діями уряду нашої країни в цьому напрямі, то можемо легко знайти його постанову від 20 серпня 2008 року «Про заходи по активізації роботи розвитку тваринництва». Хоч, знаючи обставини не з доповідей, чи подань, а безпосередньо з сільського буття, трохи дивно чути таке формулювання. Про яку активізацію може йти мова, коли вже нема що активізовувати. Його просто потрібно відроджувати, або запроваджувати, причому здебільшого на голому місці. В цьому документі прописано все дуже гарно. На жаль, більшість з наміченого далі паперу так і не прямує.
Один фермер так і сказав, що уряд із своїми постановами живе в своєму, теоретичному, світі, а ми, селяни, в реальному, де можемо надіятись тільки на себе.
– Я не знаю, що і як треба робити, аби там в Києві почули нас, щоб урядовці і Президент нарешті зрозуміли, що без села Україна пропаде. А без тваринництва села не відродити. Ось подивіться, де ще вціліла ферма, є молодь, є діти, будуються хати, діють школи та дитячі садочки. Коротко кажучи, село живе, – додала бабуся, яка все життя пропрацювала на фермі.
