..."Марія Олексіївна щось як придумає! Ото воно мені треба?!" – бурчала я, нарізаючи газету для виробу з пап'є-маше. Як не старайся акуратно, кімната буде вся засіяна дрібними папірцями, а дитячі руки усе забруднять клейстером.
У жінки завжди справ сила-силенна – а тут учительці захотілося влаштовувати у класі чергову виставку, цього разу із пап'є-маше. Дитина маленька, сама не впорається – сиди поруч і маєш клопіт. Ото воно мені треба?! Але розумієш: звичайно, треба. По-перше, справа творча, по-друге, розвиває посидючість та моторику дитячих пальчиків, по-третє, потрібно підтримувати прагнення дитини усе робити своїми руками і одержувати від цього задоволення. І, головне, – за роботою можна розпитати про шкільні справи, довідатися, хто чим живе. Марія Олексіївна, безумовно, права!
М.О. Мазило цього року відзначає 40-річчя педагогічної діяльності. Як досвідчений педагог, вона виховує не лише своїх маленьких підопічних з першого по четвертий клас, але й навчає батьків – насамперед приділяти час дітям. Походи на природу, спортивні ігри, підготовка до виставок, до свят. Сьогодні усі ці витівки забирають час, а завтра – це найяскравіші епізоди життя.
..."Марія Олексіївна щось як придумає! Ото воно мені треба?!" – знову я буркочу, цього разу розписуючи з донькою крашанки.
Свята минули, усі крашанки роздані, а подаровані з'їдені. Але є в класі нова традиція – після Великодня виступати із концертом перед парафіянами церкви святих Костянтина та Олени. І знову треба готувати "інвентар", придумувати, з чого зробити костюм, ставати у вихідний рано-вранці. Ото воно мені треба?!
...Перед вівтарем ошатні діти виглядають, як янголятка. Під куполом церкви їхні голоси здаються голосами співаючих на небі янголів. Люди похилого віку, що відстояли довгу службу, не розходяться. Храм завмер, весь – увага. У деяких бабусь по щоках течуть сльози розчулення.
У своїй виставі діти розповідають про Великдень, звичаї і традиції, пов'язані із цим святом, декламують вірші, співають пісні, що прославляють Творця, у яких звучить любов до рідного краю, шана до старших. Коли ж вчителька встигла відпрацювати такий тривалий сценарій? Скільки було репетицій після уроків?
М.О. Мазило відноситься до тих педагогів, які в школі не працюють, – вони там живуть. Зайдіть у гості – і вдома вчителька буде зайнята розробкою нового позакласного заходу, виготовленням посібників до уроку, пошуком додаткової літератури або розвиваючих логічних завдань.
Ось дехто говорить, що вчителі-пенсіонери повинні йти на заслужений відпочинок. Категорично із цим не згодна! Подивіться на таких педагогів, як Марія Олексіївна, і ви переконаєтеся, що вік вчителя визначається не роками, а тими запасами творчої енергії, які в ньому закладені. Що більше цієї енергії – то молодша людина. Часом, на обличчі 20-річного студента-практиканта із педуніверситету побачиш стільки втоми, що хочеться саме його відправити на пенсію.
...Сьогодні – "Веселі старти". Марія Олексіївна чергового разу дала собі тверде слово не хвилюватися. Справа вчителя у цьому заході – сторона: привів дітей до спортзали, сів на лаві збоку і чекай, доки фізрук закінчить проводити естафети. А можна взагалі піти до вчительської і зайнятися перевіркою зошитів. Можна. Але як тільки-но лунає свисток, Марія Олексіївна зривається з місця. Здається, вона перебуває на старті і на фініші одночасно, на бігу даючи інструкції, підбадьорюючи, підганяючи. Підтримати команду, як завжди, прийшли батьки (ото воно їм треба?) – скандуючи, вже охрипли. Зрозуміло, головне – не перемога, а участь. Але Марію Олексіївну Мазило, скажу вам по секрету, влаштовує лише перемога.
У 2005 році, беручи участь у конкурсі "Мадам Рені", вчителька початкових класів Ренійської гімназії М.О. Мазило посіла перше місце. Три колективи підтримували її на сцені районного Будинку культури – перший, п'ятий та дев'ятий класи. Усі – її, рідні, улюблені.
За свою педагогічну діяльність вчителька випустила дюжину згуртованих, дружних колективів. Діти переживають один за одного, щиро радіють успіхам товаришів. Марія Олексіївна навчає не лише писати та поважати – вона навчає правдиво жити.
Що стосується нашої виставки із пап'є-маше, то вона вдалася! Розглядаючи розписані чашечки, блюдця, вазочки, діти раділи і своїм виробам, і роботам товаришів. А от сім’я Саєвських на цій виставці особливо відзначилася: пап'є-маше вони обклеїли не стаканчик, а надуту повітряну кульку. Додали два вушка, п'ятачок і хвостик гачком – вийшла кумедна хрюшка. Зверху невеликий проріз – і виріб перетворився у оригінальну скарбничку! Подивитися на це диво прибігали діти із сусідніх класів.
Коли виставка закриється, багато виробів перекочують до особистого "музейного фонду" вчительки, і Марія Олексіївна дістане ці перші дитячі роботи на світ через вісім років – напередодні випускного балу.
...Довелося мені зайти до класу після Великоднього концерту у храмі – обличчя дітей світилися особливою радістю. І не тому, що в усіх у щоденниках стояли 10 – 12 балів. А тому, що ці оцінки були поставлені вчителькою на прохання парафіян. Яке щастя – незнайомим людям вони подарували радість.
