Справжній архівіст не визнає такого поняття як «папери». Кожна текстова сторінка, яка потрапляє до архіву, набуває статусу «документа», і ніхто не знає, якого значення цей документ може набути вже завтра, чи через десятки років, для долі окремої людини, або для розуміння значного суспільного явища… Таким був лейтмотив чергової прес-конференції, яку провів нещодавно директор Державного архіву в Одеській області Іван Ніточко. Своїми враженнями та міркуваннями з цього приводу ділиться сьогодні наш спеціальний кореспондент.
Уже після завершення прес-конференції Іван Іванович показав мені недавно виявлену в архіві скромну сторіночку витягу з «Метричної книги», яка, як значиться у її титулі, «выдана за подписом и съ приложеніемъ казенной печати отъ члена Кишиневской духовной дикастеріи одесского протоіерея и кавалера Петра Куницкого въ Одесскую соборную преображенскую церковь для запісиванія родившихся, бракомъ сочетавшихся и умершихъ въ теченіи 1824-го года».
Так от, серед реєстраційних записів про тих, хто народився чи помер, ми віднаходимо такий: «Погребъ Священникъ Никаноръ Котелевский отставного капитана Запорожского конного полка Исидора Белого или Старого», який помер натуральною смертю. Відтак з'ясовується, що помер цей козарлюга, Сидір Білий, у віці 153 років. Й оскільки народився він ще 1671 року, то є всі підстави вважати, що саме за його ім'ям було названо Біляївкою один із райцентрів Одещини. Ось вам і значення для пізнання історії краю скромного запису, на давньому вижовклому папірці, запису, зробленого ще 185 років тому. І таких прикладів будь-який працівник архіву може назвати чимало. Відомо також, що з бібліотекою законодавчих актів Російської імперії, яка зберігається в Одеському архіві, може зрівнятися лише відповідна бібліотека Петербурзького архіву, і жодна інша. З кожним роком збільшується кількість персональних фондів, які мають особливу цінність.
Сьогодні Держархів в Одеській області – це понад два з половиною мільйона «справ», кожна з яких давно стала невід'ємною часточкою історії нашого народу. Ось і нещодавно Служба безпеки України в Одеській області передала до архіву понад 22 тисячі розсекречених справ, які свого часу перебували в архіві КДБ. Здебільшого це справи тих людей, які колись агентами КДБ були заарештовані і судом неправедним репресовані.
Під час недавнього перебування в Одесі голова Служби безпеки України Валентин Наливайченко на моє запитання та запитання моїх колег, повідомив, що тепер у сімнадцяти областях України працюють спеціальні слідчі бригади, які досліджують документальну базу та опитують свідків, готуючись до судового процесу по факту організованого комуністичним режимом штучного Голодомору в Україні. Вже зараз є сотні незаперечних свідчень того, що акція ця була заздалегідь спланованою і спрямованою на геноцид українського народу, під час якого, зрозуміло, страждали і представники інших національностей. Цей судовий процес стає тим більш актуальним, що нещодавно Парламентська асамблея Організації з безпеки і співпраці в Європі (ОБСЄ) ухвалила резолюцію, якою засуджує «тоталітарні режими ХХ століття – нацистський і радянський».
Як повідомив Іван Ніточко, працює така слідча комісія і на Одещині, використовуючи документи обласного архіву. Під час прес-конференції він навів документально засвідчені приклади: коли в тому чи іншому селі розпочинався голод, його, по тому як усі продовольчі запаси населення були вилучені спецзагонами НКВС та комуністичними партактивістами, оточували війська НКВС (попередника КДБ) і блокували до того часу, поки там не вмре остання людина. Це факти, які ніхто не може заперечити. Так само, як ніхто не може заперечити недавно виявлене секретне розпорядження про те, що всі документи сільрад часів Голодомору підлягали вилученню і знищенню, оскільки таким чином комуністи намагалися приховати свої злочини перед народом. Одначе знаходилися люди, які, ризикуючи життям, приховували ці документи, не здавали або не знищували вже ті, що були здані.
Саме такі документи і фігуруватимуть незабаром на суді (який, на мій погляд, має набути статусу міжнародного трибуналу), на якому розглядатимуть акти комуністичного геноциду в Україні. Услід за ним може настати час іншого процесу, адже Президент України розпорядився провести слідство по факту масової депортації в 1944 році комуністичним режимом кримських татар, болгар та представників інших народів з території нинішньої України і, зокрема, з Криму. Ясна річ, рішення та матеріали цих судів будуть передані потім до міжнародних організацій.
Але, щоб надійно зберігати все це неоціниме інформаційне багатство, треба мати відповідну матеріальні базу. Й ось тут виникають проблеми. Перша і найсуттєвіша з них – стан головного приміщення архіву, яке все ще, ось уже впродовж багатьох років, перебуває в аварійному стані (всього в області налічується 33 архівні установи). Для того, щоб здійснити ремонтні роботи, державою було заплановано виділити 5500 тисяч гривень, одначе на сьогодні виділено лише 540 тисяч. Ці кошти витрачені здебільшого на те, щоб забити з боку вулиці Пушкінської 48 паль, завдяки яким зміцнився фундамент приміщення, але такі ж палі потрібно забити і з інших боків. Відомо, що це приміщення є культовим, і єврейська громада вже не раз зверталася з проханням повернути його для культових потреб. Керівництво архіву, як і керівництво міста й області, не заперечує, оскільки тоді витрати на реставрацію цієї давньої споруди взяла б на себе релігійна громада. Але ж досі не вирішене питання про передачу архіву одного з корпусів колишнього Одеського інституту Сухопутних військ, хоча влада давно обіцяла зробити це.
Упродовж року в архіві зазвичай працює понад дві тисячі дослідників і кілька тисяч осіб, які мають намір ознайомитися з тими чи іншими документами – студентів, громадян, які розшукують родичів, або цікавляться своїм родовідним корінням. Щоб полегшити їхню працю, а водночас і працю архівістів, в облархіві створено 138 електронних баз даних. Існує спеціальна камера, завдяки якій давні документи очищують від грибкових захворювань, що дозволяє повноцінно реставрувати їх, чи принаймні збільшити термін зберігання. До речі, зараз в архіві нема жодного приміщення, в якому б були виявлено грибок – а це дуже важливо. Налагоджено й воєнізовану охорону, оскільки архіви нерідко стають об’єктами нападів мисливців за раритетами та інших злочинних формувань.
Для будь-якого народу його архіви – найцінніша скарбниця пам’яті, скарбниця історії. Виходячи з цього, ми й повинні ставитися до сьогоденних здобутків та проблем Держархіву в Одеській області.
