41 рік тому пішов з життя К.Г. Паустовський
Костянтин Георгійович Паустовський протягом всього життя благоговійно ставився до пушкінського генія. У руслі пушкінської істини «И чувства добрые я лирой пробуждал» пройшов весь творчий шлях письменника.
Найзаповітніші думки, що стосувалися творчості Пушкіна, його манери працювати, були висловлені Паустовським у статтях і виступах з питань літератури і мистецтва «Чувство истории», «Поэзия прозы», «Содружество муз», «Великий язык», «Живое и мертвое слово», «Наедине с осенью...», у книжці «Золотая роза» – міркуваннях Паустовського про розуміння письменства, накопиченому досвіді болісної і прекрасної праці – «Искусство видеть мир», «Словари», «Алмазный язык», «Язык и природа», «Зарубки на сердце»...
Навіть в «Кара-Бугазе», – повісті, дуже далекій від «вопросов литературы», Паустовський знаходить можливість сказати про Пушкіна. І оповідання «Колотый сахар» також протягує нить до його творчості. А в оповіданні «Томик Пушкина» – про героїчну оборону Одеси» – Паустовский розповідає і про те, як збірка віршів поета стала поштовою скринькою для дівчини, диктора радіо, і молодого лейтенанта із сторожового катера, які не могли бачитися.
У нарисі «Южная Пальмира», написаному у рік визволення Одеси, згадуючи липень 1941-го, Паустовський пише: «Пушкинская улица..., дом, где жил Пушкин, был розбит бомбой. Остался тольки небольшой кусок стены с мемориальной доской... В этом доме был начат «Евгений Онегин».
Костянтин Георгійович взяв діяльну участь у святкуванні 150-річчя від дня народження Олександра Сергійовича Пушкіна (1949 р.). На пропозицію Малого театру ним була написана п’єса про Пушкіна «Наш современник». Дія її відбувається у 1824 та 1825 роках в Одесі та селі Михайловському. Ми бачимо молодого, темпераментного поета, чуємо його вільнолюбні вірші і епіграми. Він щасливий у колі офіцерів Південного таємного товариства. У виставі постав перед глядачами чарівний образ великого поета. «Мне, как и каждому, кто прикасается к блистательному имени Пушкина, – писав Паустовський, – было просто страшно работать над этой темой. Страшно и вместе с тем заманчиво. У каждого есть мера своих сил, свой «потолок», и все мы сознаем, что эта мера слишком мала, чтобы воскресить хотя бы в какой-то доле жизнь и характер гения».
У цей же ювілейний рік Костянтин Паустовський пише статті «Пушкин на театральных подмостках. (Работа над пьесой о Пушкине «Наш современник»), «Наш Пушкин», «Сказки Пушкина».
Статтею «Наш Пушкин» повинна була відкриватися збірка віршів Пушкіна. Кожен з них, на думку письменника, сповнений такої поезії, що їх «можно сравнить с драгоценным алмазным кристаллом. Этот кристалл сверкает всеми красками, какие существуют на земле». І там же читаємо: «...Пушкин – наш друг, наш спутник и наш учитель на протяжении всей нашей жизни, от детских лет, до глубокой старости... Мы ценим его не тольки как человека в великом прошлом, но и как нашого современника, который помогает нам строить новое, справедливое человеческое общество».
А передмову до книжки О.С. Пушкіна «Сказки» («Детгиз, 1949) Паустовський завершує словами «...имя Пушкина не забудется: он всегда с нами, наш живой, любимый, наш великий Пушкин».
Несправедливо було б не згадати і нариси Паустовського «Михайловские рощи» і «Ветер скорости», присвячені Пушкінському заповіднику, куди привели письменника дороги мандрівок. Він любив відвідувати місця, пов’язані з життям улюблених прозаїків і поетів.
У Михайловському та Опочці Паустовський зустрівся з «живым поэтом». Його риси вгадуються у природі – вигляді лісу, шумі листя, озерцях та лісовій стежці. Парки Михайловського, Тригорського та Петровського різноликі, як різнолика сама творчість поета. Тут ще залишилися його сліди. Природа «не тронута никем», вона – єдина реальність, яка поєднує нас з Пушкіним. Тому «ее очень берегут». Все те, що охоплює погляд Паустовського по дорозі у Пушкінські Гори і у самому заповіднику, – для нього святе по суті.
Вся творчість великого поета закликає до діалогу, і цей діалог, не скутий часом і географічними рамками, звучить до цього часу.
«В наследники Пушкина просится вся русская литература – его именем клялись и Лермонтов, и Гоголь, и Достоевский, все крупные писатели ХХ века. Но это наследство опосредованное, не по прямой. По большому счету, Пушкин одинок, уникален...» – читаємо у щотижневому виданні «100 человек, которые изменили ход истории» (випуск № 50, 2008). Матеріали щотижневика стали основою, разом з творами самого поета і Паустовського про нього, для лиіературно-ілюстрованої виставки «Наш великий Пушкин». Так відзначили у музеї Костянтина Паустовського по вулиці Чорноморській 210-у річницю від дня народження Олександра Сергійовича Пушкіна.
