Хоча в часі, обставинах та в усіх мислимих історичних реаліях своїх хронікальні міти заснування Одеси дуже віддалені від міт стародавнього Львова та його Ставропігійського братства, все ж таки у фондах стародруків Одеської державної наукової бібліотеки ім М. Горького зберігається кілька видань, які свого часу побачили світ у ставропігійській друкарні Львова, і до появи яких безпосередній стосунок мали середньовічні львівські ставропігійці. Що ж це за стародруки?
Передусім ідеться про «Адельфотес», що побачив світ у львівській друкарні Успенського братства ще 1591 року, а також про такі раритетні видання, як «Євангеліє» («Євангеліон»), набране братськими друкарями 1636 року; «Октоих» («Шестедник»), видання 1689 року та «Богословие нравоучительное…», що благословилося на пізнання словесне вже значно пізніше, аж 1760 року. Причому, як з’ясовується, стародруки ці поки що мало досліджені і навіть достеменно не описані.
На титульному листі найстарішого видання «Адельфотеса» читаємо: «Адельфотес. Грамматика доброглаголиваго еллинословенского языка. Львов.Типография братства 1591 г.» А трохи нижче: «Адельфотес. Грамматика доброглаголиваго еллинословенского языка. Совершеннаго искусства осми частей слова. Ко наказанію многоименитому російскому роду. Во Львове. В друкарни братской. Грамматика, сложенная из разных грамматик спудеями».
Отже, маємо виразні вказівки того, що це малоформатне, скромно оздоблене видання побачило світ саме в друкарні Львівського Успенського братства, яке було засноване в другій половині ХV століття українськими міщанами Львова при Львівській Успенській церкві. Одну з найдавніших згадок про цю друкарню віднаходимо у грамоті патріарха Антіохійського Іоахіма, датованій 15 січня 1586 року. Так от, у ній зокрема мовиться: «Хочуть з допомогою Божою панове міщани львівські школу закладати для християнського навчання дітей, в якій би навчалися святого грецького, слов'янського письма. Купили друкарню з письменами слов'янськими і грецькими, яка для школи є потрібною».
У різні часи у Львові, крім друкарні Ставропігійського Успенського братства, діяла також приватна друкарня Михайла Сльозки, а за межами міста, на просторах Галичини відомі Крилоська друкарня, у місті Крилосі, Унівська, що підтримувалася місцевим монастирем, та інші, в переліку видань яких – Євангеліє, псалтирі, мінеї, служебники, апостоли, октоїхи, тріоді, ірмологіони тощо.
Як уже мовилося, примірник «Адельфотеса», що зберігається в Одесі, є малоформатним, і досить скромно оформленим виданням, у твердій обкладинці, розміри якого сягають 14,5 х 9 см, і 3 см завтовшки. І сторінки, й обкладинка відносно непогано збереглися, текст на всіх сторінках прочитується, суттєвих текстових втрат не помічено. Втім, одразу хочу сказати, що докладний опис фізичних параметрів та стану кожного з цих видань я залишаю фахівцям видавничої справи. Мене ж більше цікавить їх філологічне та історико-культурологічне значення, а головне, їх долі та долі пов’язаних з ними людей.
Так от, під цим кутом зору значення «Адельфотеса», що зберігається в одеській бібліотеці, навіть важко переоцінити, оскільки йдеться про першу в східнослов’янському світі граматику еллінської та церковнослов’янської мов! Тобто, перед нами унікальне видання, здійснене завдяки старанням учнів та викладачів Львівської братської школи. Але звертаю увагу, що, говорячи про видавців «Адельфотеса», я уникаю визначення Львівського братства як «ставропігійського». Чому? Та тому, що високого, на віки значимого у православному світі «права ставропігії» воно набуло лише в січні 1593 року, в той час, як греко-слов’янська граматика «Адельфотес» побачила світ ще року 1591-го. Так само уникають визначення братства як «ставропігійського» у своїх, як заведено казати в наш час, «вихідних» даних і львівські братські друкарі. Водночас, для непосвячених, повідомляю, що право ставропігії, тобто непідлеглості місцевим церковним ієрархам, за безпосередньої підпорядкованості Патріарху, Львівському Успенському братству спеціальною грамотою надав вселенський Патріарх Константинопольський Ієремія.
А тепер про сам «Адельфотес». Згадку про це видання віднаходимо у грунтовному «Нарисі історії українсько-руської літератури до 1890 року», створеному Іваном Франком. «Обіч Острога, – вводить нас письменник у тогочасні галицькі релігійно-освітницькі реалії, – витворюється при кінці ХVI віку поважне огнище просвіти і письменства у Львова, якого центром являється поперед усього Ставропігійське братство, засноване ще в другій половині ХV віку під впливом чеського гуситського руху, а зреформоване коло р. 1580 заходами визначних міщан Івана Красовського і Юрія Рогатинця. При братстві Успенія Богородиці, що швидко здобуло собі від константинопольського патріарха право ставропігії, т. є безпосередньої залежності від київського митрополита з поминенням львівського єпископа, заснована була швидко школа враз із бурсою для незаможних школярів.
Ся школа була не тільки початкова, але швидко розширила свою програму, в яку увійшла також наука. Грецький емігрант, духовний Арсеній, єпископ еласонський, що, пробувши тут два роки, пустився звідси з константинопольським патріархом Єремією в подорож до Москви і не вернув уже більше до Львова. Арсеній полишив по собі інтересну пам’ятку в грецькій мові – віршований опис подорожі до Москви, та далеко уважнішою пам’яткою його педагогічної діяльності у Львові була перша в Словянщині граматика грецької і церковнослов’янської мови, видана учениками ставропігійської школи 1591 р. під заголовком «Адельфотес».
Ну, з визначенням школи як «ставропігійської» Франко дозволив неточність, але суть не в цьому; головне, що в його праці віднаходимо певні літературно-дослідницькі сліди цього видання. Що ж стосується згадуваного Франком Арсенія, то з’ясовую, що цей єпископ (на початку 80-х років ХVI ст.) еласонський так й увійшов в історію України, і зокрема в історію Львівського братства, під прізвищем Еласонський (1549 – 1626). Ідеться про знаного в релігійно-просвітницькому світі грецького церковного діяча та педагога, який, за покликом долі, у 1586 році, тобто році заснування школи Львівського Успенського братства, був її ректором та викладачем еллінської мови.
На жаль, тривали ці його братські студії недовго, бо й справді, за два роки він приєднався до супроводу Патріарха Константинопільського й опинився в Московії, де отримав сан архієпископа Суздальського. Зате під враженням від мандрівки залишив цінні своїми описами та свідченнями віршовані нотатки – «Опис подорожі до Московії». Арсеній, звичайно ж, не міг безпосередньо впливати на видання в 1591 році «Адельфотеса», оскільки залишив межі Львова ще 1588 року, проте у дослідників є всі підстави вважати, що як ректор школи та викладач еллінської мови саме він був ініціатором написання цієї граматики та одним із її укладачів.
У школі Ставропігійського братства вивчали чотири мови: еллінську (грецьку), церковно-слов’янську, польську та латинську. Відтак неважко припустити, що одним із упорядників цієї граматики був і Кирило Ставровецький (або Транквіліон, Транквіліон – Ставровецький, друга половина ХVl ст. – 1646), адже з історії Львівського братства відомо, що після від’їзду Арсенія саме його було обрано новим ректором братської школи та дидаскалом, тобто викладачем, еллінської мови. До речі, це Транквіліон як знавець грецької та вправний богослов виступав свого часу перед Патріархом Константинопольським Єремією II, обстоюючи право Львівського братства на ставропігію. А ще він чимало попрацював і над удосконаленням діяльністі самої школи та братської друкарні, хоча сталося так, що до української національної та релігійної історії Кирило Транквіліон-Ставровецький увійшов як знаний богослов, упорядник першої православної догматичної системи «Зерцало богословія», опублікованої 1618 року. Зазначу, що вже наступного року він опублікував і своє «Євангеліє учительное», в якому була добірка власних проповідей. І нарешті цікава деталь: Кирило Транквіліон сам був вправним друкарем і навіть володів власною пересувною друкарнею.
Що ж стосується слов’янської складової цієї «граматики», то не обійшлося без дидаскала слов’янської мови школи Львівського Успенського братства Стефана Зизанія (у чернецтві – Сильвестр, бл. 1570 – 1600), що навчав юних братчиків у 1586 – 1593 роках і залишився в пам’яті дослідників церковної історії, як один із найактивніших та найпослідовніших супротивників Брестської унії 1596 року. Безсумнівно також , що друкування «Адельфотеса» відбувалося за підтримки митрополита Михайла Рогози. Звертаюся до давнього видання ставропігійців «Юбилейное изданіе в пам'ять 300-летняго основанія львовского Ставропигійского братства», видрукованого 1886 року у Львові, «иждивеніемъ и типомъ Ставропигийского Института», і з’ясовую, що саме в січні 1591 року, тобто року видання «Адельфотеса», він став членом Ставропігійського братства, що й засвідчено було відповідним записом в книзі «Альбумъ»: «Вписался во львовское успенское братство митрополитъ Михаил Рогоза 19 января 1591 г. собственноручно, съ приложеніемъ своей митрополичей печати… с темъ, письменно объявленнымъ побужденіемъ…».
До речі, саме завдяки вміщеній у цьому виданні історичній довідці, що ґрунтується на давній документах, дізнаємося про історію появи друкарні ставропігійського братства, яка бере свої початки від друкарні Івана Федорова. Подаю її фрагмент у сучасній орфографії: «Иван Федоров основал во Львове типографию и напечатал (1574 г.) «Апостол». Иван Федоров, попавши в недуг и бедность, заставил свий друкарский станок… После смерти И. Федорова (1583 г.) выкупило Львовское Успенское братство заставленный друкарский станок 1500 золотыми и открыло у себя типографию в г. 1586. Близкие известия о початку типографии Ставропигийского Успенского братства обретаются в сочинении А.С. Петрушевича «О начале книгопечатания на Руси вообще, а в городе Львове в подробности».
Відомо також, що в часи Ставропігійського Інституту, до якого друкарня перейшла у спадок від Успенського братства, у ній діяло обладнання віденського та берлінського виробництва, а, крім слов’янського кириличного шрифту, у ній користувалися також «гражданкою», латинським та готичним шрифтами. Важливо й те, що ставропігійці мали власну мережу розповсюдження книжок.
Та найцікавіше, що в цьому ювілейному виданні ХIХ століття згадується книга, яка нас цікавить, тобто «Адельфотес». Говорячи про книговидавничу справу, розгорнуту братством одразу після свого заснування, автор довідки повідомляє: «Примером только скажем, что уже в 1591 г., следовательно пять лет потом, отколи враз с основанием львовско-успенского братства повзято мысль основания эллинско-словенской школы и типографии, появилась первая грамматика эллино-словенского языка, сочиненная спудеями ( т. е учениками) той же школы, издана в типографии братской и носящая титул: «Адельфотес». Оціннючи ж у цілому значення друкарні впродовж усіх трьох століть, автор довідки стверджує, що «…львовская Ставропігія старается держати ровный ход с цивилизационными успехами Европы, а посредством литургических и научных книг влияет на церковную и интеллектуальную жизнь соотечественников».
Зараз уже навряд чи вдасться відстежити весь той шлях, яким пройшла ця давня книга, вік якої сягає 418 років; скількох володарів вона пережила, у книгозбірнях яких знавців і пошановувачів давньої духовної словесності побувала. Втім, ім’я одного з колишніх господарів, ним самим засвідчене, ми дізнаємося з автографу: «Из книг Василия Гороховс (кого)». Певні припущення з приводу цієї особи в мене вже з’явилися, але вони потребують додаткових досліджень.
