Цьогорокувідзначається80-річчяоднієїзпершихдитячихпозашкільнихустановкраїниіобласті– Одеськоїобласноїстанціїюнихтехніків.
Перші технічні гуртки були відкриті в підвальному приміщенні колишньої крамниці по вулиці Троїцькій, 47, а потім у розпорядження юних техніків було віддано увесь цей одноповерховий будинок. У 30 – 40-ві роки молоді ентузіасти роботи з дітьми і насамперед, талановитий організатор Абрам Мойсейович Фридман, один із перших одеських піонервожатих, який став згодом директором СЮТ, перетворили її на центр організації технічної творчості дітей і підлітків у всіх містах і районах Одеської області. Для цього використовувалися різні форми роботи. Насамперед, створювалися гуртки технічного напряму не лише на станції, але і у дворах, школах, на дитячих майданчиках, у всіх місцях відпочинку дітей.
Із самого початку велике значення колектив станції надавав проведенню масових заходів, зокрема заочних. Серед них – перші виставки робіт юних техніків і радіолюбителів, фотоконкурси з подальшою демонстрацією кращих фотознімків, пізнавальні технічні ігри – такі як "Зроби сам", "Найкмітливіший" тощо. У них брали участь сотні дітей з міських і сільських шкіл. Кращі учасники запрошувалися зі своїми роботами до Одеси. Був організований перший у країні літній табір юних техніків. На станції працювало дитяче самоврядування – Рада юних техніків.
Наприкінці 30-х років Одеська облСЮТ стає популярною, досвід її роботи було схвалено у Москві ЦК комсомолу і рекомендовано до поширення. Кращі юні техніки були відзначені цінними подарунками, серед них був і мій далекий родич. Він одержав велосипед, що в той час було майже нездійсненною мрією кожного хлопчика.
У 1939 році кілька робіт одеських юних техніків експонувалися на Всесвітній виставці в Нью-Йорку. У цьому ж році за успіхи в роботі Одеській обласній станції юних техніків присвоюється ім'я Академії наук УРСР. Документ про це за підписом академіка Патона довгі роки демонструвався в музеї історії дитячої технічної творчості. Там же зберігалися Дипломи всіх трьох ступенів і Диплом Пошани Всесоюзної виставки досягнень народного господарства (ВДНГ). У цій престижній виставці, як і пізніше в аналогічній республіканській у Києві, СЮТ брала участь із часу їх відкриття.
З перших днів війни А.М. Фридман та інші співробітники пішли на фронт. Брали участь у боях і колишні гуртківці. Пам'ять про них зберігалася в моделях і на фотознімках тих років. "Техніку – у маси!" – гласить напис на плакаті, що прикрашав святково оформлену вантажівку на першотравневій демонстрації початку 30-х років. На знімку – юні техніки з моделями. Багато хто з них загинув на війні.
Я ніколи не забуду, як працюючи на облСЮТ, стала свідком того, як жінка похилого віку, мати довоєнного юного техніка Кості Господінова, котрий загинув під Ленінградом, принесла до музею виконану ним модель корабля і привела його племінника, теж Костю, сказавши при цьому: "Навчайте його так само добре, як мого сина".
Після війни робота станції відновилася в тому ж приміщенні. Крім обмеженої, через тісноту, кількості гуртків, були відкриті прокатна база інструментів, технічна бібліотечка, провадилися консультації із дітьми, які самостійно вдома займалися виготовленням моделей, фотографією. Їхні роботи демонструвалися на виставках разом з роботами гуртківців.
Відповідаючи вимогам післявоєнного часу, станція провадила конкурси юних будівельників, трактористів, транспортників. Більш масовими стали гуртки з технічних видів спорту, разом з ДТСААФ провадилися змагання з авіа– і судномоделювання, одержали розвиток авто– і ракетомодельні гуртки.
На той час станція брала участь в організації обласних олімпіад з математики, фізики, хімії. Тоді і я, учасниця олімпіад з фізики і хімії, вперше познайомилася з її роботою, а у 60 – 80-ті роки працювала на облСЮТ спочатку методистом, потім заступником директора з навчально-виховної роботи, керувала хімічними гуртками.
Обласна станція юних техніків мала заслужений авторитет в області і за її межами. Напевно, багато одеських учителів і колишніх школярів пам'ятають створений А.М. Фридманом у 60-ті роки в старому приміщенні демонстраційної "Зали основ автоматики" за аналогією зали московського Політехнічного музею. Особливий інтерес у глядачів викликав кольоровомузичний "екскурсовод" Біп, за командою якого обертався майданчик із кріслами для глядачів і автоматично включалися експонати. Потім було відкрито "Залу хімії". Ці зали знайомили школярів у барвистій формі не лише з основами, але і новими у той час напрямами в науці і техніці. Він викликав інтерес і у гостей з інших міст, республік і навіть зарубіжжя.
Завдяки своєму авторитету, А.М. Фридман, вже перед самим відходом, зумів домогтися для облСЮТ будинку колишньої школи, по вул. Троїцькій, 37 "а", де нині розміщується Обласний центр позашкільного виховання і освіти.
У новому приміщенні, крім гуртків і "Зали автоматики", розмістилися музей історії дитячої технічної творчості, зала трасового автомоделізму, басейн для випробування простих судомоделей, радіостанція, майстерня картингістів, кінозала. Там демонструвалися науково-популярні фільми, зокрема і зняті на станції "Начало пути" і "Выбор", присвячені минулим в Одесі шкільним рокам Головних конструкторів космічної техніки С.П. Корольова і В.П. Глушка. Багато років пропрацювали на станції керівники технічних гуртків, майстри своєї справи А.Тімін, І. Вейцман, Б. Молчадський, Г. Сьомін, С. Федоров, Л. Тульчинський, Я. Розенфельд, Ю. Недоступенко, М. Безфамільний, В. Варушкін та інші.
Після відходу А.М. Фридмана директорами облСЮТ були А.І. Тімін, В.Є. Мороз, Ф.В. Залязник, М.М. Кучер. Кожен з них був ентузіастом позашкільної роботи – інакше при низькій оплаті цієї праці і бути не могло, кожен вніс істотний внесок у розвиток цього напряму позашкільної роботи.
У 1980 році з ініціативи облСЮТ і Південного відділення АН України, його керівника академіка А.В. Богатського, для дітей, які цікавляться наукою, була створена Одеська Мала академія наук "Прометей". Велику підтримку надавали в її роботі обласні науково-технічні товариства і вузи Одеси. Філії Малої академії відкрилися у всіх містах, багатьох районах і в окремих школах області.
Конференції, зльоти, практичні роботи, виконувані під керівництвом учених, стали традиційними. Члени одеської МАН не раз бували призерами і переможцями на всесоюзних і республіканських заходах. Так триває і зараз.
Відмінними організаторами і керівниками секцій Малої академії були співробітники станції: Л. Горошенко, В. Кисельова, Л. Шпинарьова. Згодом відкрилися нові секції – математики, фізики, космонавтики тощо. Секції біології і сільського господарства організувала Обласна станція юних натуралістів.
На жаль, неможливо назвати усіх керівників технічних гуртків і шкільних наукових товариств у містах і районах області. Це були чудові люди, найчастіше – шкільні вчителі, іноді – місцеві фахівці, винахідники, умільці, учені, які безоплатно віддавали своє дозвілля дітям. Сподіваюся, ставши дорослими, колишні школярі не забули своїх наставників.
У 1987 році на облСЮТ завершилася робота щодо організації музею космонавтики, як ми назвали його – "Одеські сторінки в історії космонавтики". Керував музеєм полковник у відставці, який працював на Байконурі, Д.М. Беліловський, випускник одеської школи льотчиків. Він зумів зібрати в музеї цінні експонати: особисті речі С.П. Корольова, космонавтів Г. Добровольського і Г. Шоніна – теж випускників цієї школи. Музей одержав подарунки особисто від В.П. Глушка. Велику колекцію поштових марок, присвячених космосу, передав музею А.І. Тімін.
Не можу не відзначити створення у 80-ті роки, з ініціативи директора облСЮТ Віктора Євгеновича Мороза, у районі нафтопереробного заводу картодрому, що залучило до занять у гуртках автомотоспорту багатьох дітей, зокрема, "важких", з міських околиць і із прилеглих сіл. Великою популярністю користувався в них Ф.В. Шахматов – учасник війни, колишній спортсмен і людина неординарна.
Завершивши свою трудову діяльність і змінивши місце проживання, я не перестаю цікавитися життям і долею колишніх колег і вихованців станції. Обласний центр позашкільного виховання і освіти, що об'єднав колишні станції юних техніків, туристів і натуралістів, викликає у мене повагу самим фактом свого існування в наші важкі часи. Подібної позашкільної установи я не зустрічала і не чула про такі у західних країнах. До честі України, у складний для себе період вона зберегла цю не гіршу радянську спадщину, нехай і в іншому вигляді.
...Мені не соромно за своє минуле. Про сьогодення нехай розкажуть ті, хто його творять. А я побажаю їм з повною віддачею і енергією займатися шляхетною справою – вихованням нинішнього покоління школярів у добрі і мирі, у пошуку свого покликання і гідного майбутнього.
