Чимало з жителів Комінтернівського добре пам’ятають молодих медиків, які приїхали з Одеси, починали свій трудовий шлях у нашому районному селищі. Де вони зараз? Повернулися до Одеси – посідають різні посади в медичних закладах міста. Нинішній головний лікар Комінтернівської центральної районної лікарні Володимир Костянтинович Гриценко теж приїхав із Одеси. Майже все його дитинство, роки юності, навчання пройшли в цьому місті. Але він так і не поміняв сільську лікарню на більш привабливі апартаменти міського медичного закладу.
Володимира Костянтиновича Гриценка знають не лише як досвідченого фахівця, здібного організатора, але й як активного учасника суспільно-політичних заходів, які проводяться на рівні району, області, країни. Про це свідчать численні дипломи, грамоти, подяки, які довелося бачити в його службовому кабінеті. А ще він – депутат Комінтернівської районної ради, голова постійної комісії у справах пенсіонерів, ветеранів, інвалідів та з питань охорони здоров’я, соціального захисту громадян.
Та передусім Володимир Костянтинович – лікар, в цілющу силу якого вірять люди, його пацієнти.
– Я народився, – розповідає Володимир Костянтинович – в чудовому куточку України – на Чернігівщині, а саме в селі Нехаївці Корочського району, де протікає славнозвісна Десна, яка так ніжно оспівана всесвітньо відомим митцем, уродженцем цього краю Олександром Довженком. Мені було усього чотири місяці, коли наша родина залишила село і переїхала до Одеси. Тут я навчався в міській загальноосвітній школі № 8, тут закінчив медичний інститут, а лікарем почав працювати у Комінтернівській центральній районній лікарні. Згодом мене призначили заступником головного лікаря райлікарні. Нелегко було робити перші кроки на медичній ниві. Але для мене завжди був взірцем старший брат Іван, який працював головним лікарем міської лікарні № 11, згодом керівником відділу охорони здоров’я колишнього Ленінського району обласного центру.
У 1994 році мене призначають головним лікарем Комінтернівської ЦРЛ. Призначення, відверто скажемо, припало на складний, неоднозначний період в суспільно-політичному житті молодої незалежної країни, що не могло не позначитися і на роботі вітчизняних медичних установ. Потрібно було ухвалювати неординарні, і в той час виважені рішення, аби, образно кажучи, утримати установу на плаву, не розгубити того, що надбали за роки роботи мої попередники: зберегти колектив, медично-лікувальну базу тощо.
Передусім, приємно відзначити, що в ті нелегкі часи мене всебічно підтримувало в роботі тодішнє керівництво району, яке намагалося надавати нам, медикам, значну допомогу. Як не важко було, а райлікарня повністю газифікована, виділялися чималі кошти на придбання необхідних медикаментів, різного устаткування, ремонт приміщень тощо. Міцні, доброзичливі стосунки склалися і з нинішньою владою в особах голови районної ради Дмитра Івановича Макосія, голови райдержадміністрації Людмили Ярославівни Прокопечко, їхніх заступників, керівників районних служб. Все це в кінцевому результаті позитивно позначається на роботі усіх підпорядкованих медичних закладів району.
