У передмісті Ананьєва навесні минулого року в господаря украли бичка. Багатьом, напевно, свербіло надавати гарячих тому, хто вкрав бичка здвору. Але, по-перше, ніхто точно не знав, кому з односільчан таке могло спасти на думку. А по-друге, люди переконані: творити самосуд – не за законом. Тому з'ясовувати, хто винуватець крадіжки, не стали – нехай буде слідство, суд, усе як належить.
Якби усі міркували так само мудро й просто! Менше б тоді довелося дивуватися беззаконню та сваволі. Тим більше, того, що чинять свої ж земляки, які носять міліцейські погони! Тут не лише матеріали справи, порушеної прокуратурою, тут вся округа знає, як взялися за розслідування двоє оперуповноважених Ананьївського райвідділу міліції, капітан Віктор Богданов та старший лейтенант Юрій Тищенко, який допомагав йому.
Чому їхня підозра впала на Володимира, який мешкав неподалік від двору, з якого пропав бичок, вони не пояснюють. Можливо, вирішили, що якщо 37-річного чоловіка часом бачили напідпитку, то він далі райвідділу скаржитися не піде. А у своїй вотчині їм боятися нічого. Можливо, у Богданова була до нього особиста ворожість, хоча були сусідами. Навіть далекі родичі.
...Опери приїхали до нього, безцеремонно видворили на вулицю жінку, яка мешкала з ним. А потім почалося вибивання зізнавальних свідчень: у повному розумінні цього слова! Йому мотузком стягли за спиною руку з ногою, – це називається "робити бублик". І, зв'язаного, били до нестями. Обливали холодною водою і, давши опритомніти, далі мучили.
Документом, який підтверджує цей ганебний факт, став долучений до матеріалів кримінальної справи висновок судмедекспертизи про заподіяння Володимиру тілесних ушкоджень середньої тяжкості. Після такого дізнання йому довелося три тижні лежати у лікарні, де з нього поступово сходили численні сліди побиття і зросталося зламане гумовим кийком сьоме ліве ребро. Це фіксує рентгенівський знімок.
Через суцільні гематоми на його тілі не було живого місця, куди можна було зробити укол, зі сльозами розповідала мати Володимира. У відповідь на її благання дати синові спокій, опери нагло посміхалися. Впевненості у своїй безкарності їм додавало те, що, на їхню думку, проста втомлена жінка, яка відпрацювала багато років у колгоспі, не буде оббивати пороги правових установ. За зізнанням матері, їй з великими труднощами вдалося взяти в міліції направлення на експертизу для зняття побоїв. Потім Володимира викликали до райвідділу. Добивати? Так: погроз, що супроводжувалися для переконливості болючими ударами, йому довелося зазнати знову.
Начальник райвідділу Євген Орловський, одержавши від Володимира заяву зі скаргою, у порушенні кримінальної справи відмовив. Не зумів знайти ознак злочину у діях своїх підлеглих! Однак районна прокуратура, перевіривши відмовний матеріал, побачила, що відмова позбавлена аргументації, і вже сама виступила ініціатором порушення справи за фактом побиття Володимира.
У цей же час в лікарні перебувало ще двоє жителів Ананьєва, яким лікарі заліковували травматичні наслідки їхнього спілкування із цими ж двома охоронцями правопорядку. Останні усе за тією ж інквізиторською методою кийками вибивали з них зізнання у тому, що вони вкрали коней із Жеребківської молочнотоварної ферми. Тому у травні 2009 року дві вищезгадані справи щодо побиття об'єднали у одне провадження.
Суд відмовив у арешті трьох селян, що підозрювалися в конокрадстві. Але запопадливі опери Богданов і Тищенко вирішили за будь-яку ціну знайти докази їхньої провини. Виклик кожного з них для дачі свідчень перетворювався у розправу над беззахисними, і тоді, по суті, – безвинними людьми. Докази були знайдені лише проти одного із трьох, і він зараз перебуває під вартою в Одеському СІЗО. Матеріали щодо дій іншого підозрюваного лише зараз надсилаються до Любашівського суду. А справу стосовно третього взагалі припинено за недоведеністю його причетності до злочину. Але ж таке не забувається: після побиття на допитах ці громадяни потрапили на стаціонарне лікування. В одного з них спину було перетворено у суцільний синюшний набряк.
Звідси й запитання: чи розуміє начальник Ананьївського РВ Є. Орловський, які принципи він захищає, коли пише на казенному бланку клопотання про звільнення Богданова з-під варти? Маніакальну жорстокість та знущання над земляками, яку культивують підлеглі, він подає як їхнє ревне ставлення до служби.
Від зустрічі начальник відмовився. А хотілося поцікавитися в нього: чи не занадто дорогою ціною обертається боротьба за показники? Здається, цим дуже грішить міліцейська система...
Зараз матеріали щодо "солодкої парочки" оперів почало збирати вже обласне управління внутрішньої безпеки міліції. І громадяни Ананьєва, звільняючись від страхів, і погроз, що нагнітаються, повідомляють усе нові факти про їхню протиправну діяльність. Сьогодні на розгляді у слідчого є ще п’ять заяв про перевищення цими міліціонерами своїх посадових повноважень. Прикладом психологічного тиску, який вони чинять, можна вважати вимогу до Володимира, щоб той виїхав із Ананьєва і не домагався справедливості. Під натиском він таки залишив рідний дім і знайшов роботу в Іллічівську. Там він потрапив до чужого оточення, і життя його обірвалася трагічно.
А що Богданов: розкаюється? Ні, він включає усі важелі, щоб уникнути покарання. Постановою суду він визначений до Одеси для перебування у слідчому ізоляторі. Але замість в'язниці його відправили до ізолятора тимчасового утримання при Любашівському, потім – при Ширяївському райвідділах міліції. Там у 42-річного капітана, який ніколи не скаржився на здоров'я, раптом відкрився цілий комплекс хвороб неврологічного характеру. Прямо з нар «швидка допомога» двічі забирала його до Любашівської лікарні, а відправлення по етапу відбувалася без нього.
Одночасно правоохоронець обрав "сиціліанську" тактику захисту – напад! Він виграв час і тепер сидить і строчить цидули. Він систематично розсилає по різних державних органах скарги із надуманими обвинуваченнями то на адресу прокурора, який направив його справу до суду, то на адресу судді Михайла Скуртова, який ухвалив рішення щодо взяття його під варту. Перевірити вірогідність його донесень неможливо, тому що опер усе викладає без конкретних фактів та прізвищ. Проте, своїми голослівними кляузами він створив процедурну тяганину. Однак викрити ананьївського суддю у некомпетентності або порушенні вимог Закону не вдалося. Голова Ради суддів В. Гранін пише резолюцію, що немає підстав притягувати М. Скуртова до дисциплінарної відповідальності. Однак справу передали на розгляд до Любашівського суду. Тільки як би не старався Богданов, матеріалів, які викривають його у застосуванні недозволених методів дізнання, достатньо. Тепер він ллє сльози в жилетку депутатам, скаржачись на упереджене до себе ставлення. Чи допоможе це йому?..
Нещодавно міністр МВС України Юрій Луценко відвідав Одеську область. У Саврані він сказав, що на колегії вже порушувалося питання про подібні факти, коли дізнавачі застосовували фізичне насильство і навіть катування. Він пообіцяв, що зробить рейд по області, і привселюдно буде карати працівників, які допускають катування затриманих. Це відбудеться не кулуарно, а перед об'єктивами телекамер.
Міліція – не каральний орган. Суспільство утримує її як інститут захисту від злочинності. Як же відбувається, що дотепер у правоохоронній системі ще гуляє похмурий холодок жорстоких принципів зразка 1937 року? Як відбувається, що сьогодні у демократичній країні майстри заплічних справ на службі відводять душу в побитті людей? Чи лише від безкарності?..
