25 вересня 1951 року військовий трибунал Прикарпатського військового округу у закритому судовому засіданні виніс вирок сержантові Герману Іполітовичу Прибильнову: «У відповідності зі статтею 54 КК УРСР підлягає ув’язненню у виправно-трудовому таборі терміном на 25 років з наступним позбавленням прав за пунктами «а», «б», «в» статті 29 КК УРСР на 5 років з конфіскацією всього майна».
За що ж одержав таке суворе покарання нічим не примітний командир відділення? В архіві відділу нагляду за дотриманням законів про національну безпеку і з питань реабілітації військової прокуратури Західного регіону України у Львові збереглися розсекречені матеріали цієї кримінальної справи.
...1950 рік. Сержант Герман Прибильнов служив у місті Славуті Хмельницької області. Якось він одержав з дому у Брянській області листа, у якому батько повідомив, що мати дуже хвора, а ще їм потрібно заплатити податок 1000 рублів. Надіслана сином довідка про те, що він перебуває на дійсній військовій службі, ніяк не вплинула на зниження суми податку. Батько просив Германа звернутися до командування, щоб дозволило йому приїхати у відпустку і допомогти родині.
Начебто, звичайна життєва історія. Проте її продовження трагічне...
Читаю у справі з обвинувачення Прибильнова Германа Іполітовича у відповідності до ст. 54 КК УРСР, розпочатої 23 червня 1951 року і закінченої 7 вересня того ж року: "Будучи враждебно настроенным по отношению к Советской власти, 6 ноября 1950 года в комнате политпросветработы 7-й роты в/ч 73930 Прибыльнов совершил резкий контрреволюционный выпад против одного из руководителей ВКП (б) и Советского государства – выколол глаза на его фотоснимке. В совершенном преступлении сознался".
Що ж підштовхнуло сержанта зробити цей, як зафіксовано у матеріалах слідства, "контрреволюційний випад"?
"Це я зробив з метою помститися старшині роти Рубцю, який грубо зі мною поводився, оголошував мені стягнення", – так спочатку записана відповідь звинувачуваного. А наступного разу він сказав: "...Я звернувся з рапортом до командира взводу лейтенанта Єлтарьова, щоб він поклопотався щодо моєї відпустки. Цей рапорт було доведено до командира батальйону, який у наданні мені відпустки відмовив. Я на все це розлютився і у пориві..." (подальше відомо).
Проте ці слова не задовольняли слідчих. Вони вимагали більше "правдивих мотивів" і, як видно з матеріалів справи, зуміли вибити потрібну їм "істину".
Запитання до Прибильнова.Ваші показання нелогічні. Які справжні причини скоєного?
Відповідь.Я зробив це з антирадянських мотивів.
Запитання.Які це мотиви?
Відповідь.Лист мого батька. Я одержав його за кілька днів до оформлення фотомонтажу. Після цього і зробив прокол на знімку.
Запитання.Як ви це зробили?
Відповідь.Склав газету у кілька разів. Підклав під фотознімок, що був приклеєний до дошки фотомонтажу тільки куточками, взяв кнопку і проколов його очі...
Гортаючи сторінки кримінальної справи, я звернув увагу, що жодного разу не називається прізвище людини, на знімку якого Прибильнов виколов очі. Постійно написано: "Один з керівників ВКП (б) і Радянської держави, "він", "його"... Відповідь знайшлася у блакитному конверті з написом "Речові докази". У ньому – фотографія самого Й.В. Сталіна зі слідами "контрреволюційного випаду" кнопкою...
Тепер можна чітко сказати, що Прибильнову дуже пощастило. Адже він залишився живий! Більше того, не минуло і двох з половиною років, як 10 лютого 1954 року військова колегія Верховного суду СРСР (ось якої честі удостоївся колишній сержант!) переглянула вирок трибуналу Прикарпатського військового округу і ухвалила рішення щодо скорочення терміну: "Вісім років позбавлення волі з утриманням у виправно-трудовому таборі і поразкою у правах на два роки". З колишнього вироку були великодушно виключені слова: "...з конфіскацією всього майна", якого, до речі, у Прибильнова просто не було.
Виявлена до сержанта поблажливість цілком пояснима: на той час Й.В. Сталіна вже одинадцять місяців не було серед живих.
