День партизанської слави для Савранщини – свято особливо знаменне, адже тут в роки Великої Вітчизняної війни діяв партизанський загін «Буревісник», у бойовій біографії якого багато героїчних сторінок.
У колоні поряд із сивочолими ветеранами – молоді люди, школярі. А тих, хто був безпосереднім учасником подій, хто й донині носить горде звання партизана, вже підвозили на машинах. Вони вклонилися меморіалу «Партизанам загону «Буревісник», пам’ятнику загиблим в роки війни односельцям. Багатьох з них вони знали особисто, із деякими разом воювали, ділили останній шматок солдатського хліба.
В День партизанської слави квіти лягли не тільки до пам’ятників, а й запалахкотіли вони в лісі біля збережених донині партизанських землянок.
Дуже приємна несподіванка чекала на партизанів і тих, хто їх супроводжував: на місці базування партизанського загону вони побачили учнів Савранської та Слюсарівської загальноосвітніх шкіл, які разом із вчителями наочно вивчали тут історію рідного краю, зокрема, партизанського руху. Живі, хоча і дуже вже старенькі, партизани, поділилися своїми спогадами про ті буремні роки, про подвиги своїх побратимів. А школярі розпитували про подробиці із життя партизанського загону. Напередодні цього свята біля партизанських землянок вчителька Савранської ЗОШ І – ІІІ ступенів Олена Павлівна Ісько провела урок пам’яті. Зустрічі з ветеранами пройшли безпосередньо в школах району.
Як зазначив, виступаючи на урочистостях, голова районної ради ветеранів війни та праці Павло Миколайович Зброжко, не меркне слава савранських партизанів. Дуже радісно, що діти не забувають свою історію, шанують тих, хто завоював для них мирне життя.
Після покладання квітів та своєрідного параду по вулицях селища партизани, ветерани війни та жителі селища зайшли до зали районного Будинку культури. Звуки духового оркестру сприяли святковому настрою.
Героїв свята сердечно привітали голова районної державної адміністрації Микола Базей, голова райради Микола Баюл, вручили квіти та подарунки. Їх залишилось так мало, що всіх їх назвали поіменно. Не зайвим буде і нам нагадати імена цих героїв. На сьогоднішній день ще живуть серед нас Йосип Іванович Гранківський, Ганна Павлівна Денисюк, Любов Юстимівна Боцуляк, Ніна Галактіонівна Сокирник, Олександр Тарасович Піщанський, Ніна Онуфріївна Нестеренко, Марія Яківна Луценко та Петро Олександрович Шарандак.
А потім був святковий концерт. Його з почуттям великої вдячності і любові до ветеранів підготували працівники районного Будинку культури, члени ветеранського народного клубу «Затишок», вихованці Савранської дитячої музичної школи. Приємно відзначити, що в репертуарі самодіяльних артистів та культпрацівників звучало декілька пісень місцевих авторів, в яких оспівано рідний край та його партизанську славу.
Закінчився концерт. Ветерани, спираючись на палички, підтримувані близькими та родичами, повільно виходили із зали.
Попереду їх чекали святковий стіл та солдатських сто грамів. А головне – сердечне спілкування за невимушених обставин. Його найбільше тепер бракує цим сивочолим, помережаним зморшками ветеранам. Адже багато з них вже «не годні ходити», як сказала одна бабуся.
І справді, їм важко пересуватися, в них є чимало різних недуг, а от очі в них горять ще молодечим вогником, вони сповнені якоїсь внутрішньої енергії.
Герой Соціалістичної Праці, колишня ланкова буряківничої ланки Рома Семенівна Скрипка, яка теж була присутня на цьому святі сказала:
– Треба рухатися. Якщо не будеш рухатися, то закостенієш.
І вони рухаються. Більшість з них у свої 80 ще на костурах пораються по господарству, на стільчиках обробляють городи.
– І не дивуйтесь, у нас партизанський гарт! – підсумувала Любов Юстимівна Боцуляк.
