Знову осінь...В Одесі вона особлива. Розкішні дерева, які виструнчились вздовж вулиць і алей, просвічуючись останнім теплом, помітно світлішають і, підпорядковуючись законам природи, починають скидати із себе листя. По-іншому пахне море. Навіть вечірні вогні міста стають якимись трепетнішими. Може, це вони сумують за літом?
А ще одеська осінь особлива тим, що з усіх кінців України до міста з’їжджається численна студентська молодь. Тому для Володимира Михайловича Агаєва – директора студентського містечка, де розташовані гуртожитки Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова, це пора дуже відповідальна. Особливо турбують його студенти-першокурсники. Звичайно, аби юнаки і дівчата жили у нормальних побутових умовах, зроблено чимало. Всі гуртожитки відремонтовані, у двох із них перекрито 170 кв.м даху; у „дев’ятці” дообладнують душові кабінки Окрім того, що до послуг студентів є кухні, в гуртожитках працюють і їдальні. Все устатковано необхідними меблями. Що ще потрібно? Але директора студмістечка хвилює й інше.
Вчорашні випускники шкіл (а багато із них – сільські жителі), звільнившись від повсякденної батьківської опіки, раптово потрапляють у вир зовсім іншого життя.
– Їх відразу потрібно спрямовувати у правильне русло, щоб вони не схибили, – каже Володимир Михайлович. – Та й дозвілля інших наших студентів ми стараємося не пускати на самоплив.
А щоб мешканці студентського містечка у вільний від навчання час могли активно відпочити, розважитися, у сьомому гуртожитку для них у цьому році обладнали спортивну залу. Все робили власними силами і на власні кошти. Тут працюють секції дзюдо, рукопашного бою, аеробіки, знайдуть для себе місце і любителі гри в теніс та інших видів спорту.
– Ми розпочали вже підготовку до проведення осіннього студентського балу, – розповідає Агаєв. – Юнаки та дівчата самі будуть і глядачами, і артистами. У нас так багато талантів, – захоплено констатує він.
Ми розмовляємо з Володимиром Михайловичем у його робочому кабінеті. Мені цікаво спостерігати за робочим процесом мого співрозмовника. Заходять і виходять студенти. Багатьох із них Володимир Михайлович знає не тільки в обличчя, а й на прізвище, як звати, на якому факультеті навчається. До того ж може дати ще й коротку характеристику на них. Всі вони для нього – діти. А таких дітей у дев’яти університетських гуртожитках майже три тисячі... Хтось із них потребує поради, хтось – конкретної допомоги.
– А що то за студент від Вас вийшов перед моїм приходом? – цікавлюся. –Вигляд у нього був дуже збентежений.
– То наш першокурсник. Він вже встиг „відзначитися”. Я розмовляв по телефону з його мамою. Зрозумів, що хлопця потрібно тримати в полі зору.
У подібних випадках директор студмістечка співпрацює із студентськими радами, які є в кожному гуртожитку. Вони не тільки провадять конкурси на кращу кімнату ( до речі, переможці одного із таких конкурсів в минулому році безкоштовно їздили на екскурсію до Софіївського парку), а й беруть активну участь у проведенні всіляких розважальних заходів, спортивних змагань, організовують студентів на перегляд фільмів, які демонструються зручною у використанні сучасною пересувної кіноустановкою. Своєю діяльністю студради здобули авторитет, а відтак мають великий вплив на ровесників.
– Голови студентських рад, коменданти гуртожитків, інші працівники студмістечка повинні діяти як єдина команда, тоді будуть результати, – відзначає Агаєв.
– Але, коли відверто, – продовжує він нашу розмову після короткої паузи, використаної для того, щоб розібратися з робітниками, які зайшли до кабінету, – то я не цілком задоволений тим, що ми маємо. Життя стрімко йде вперед, розвивається, тому потрібно шукати нові форми і методи у роботі зі студентами.
Володимир Михайлович вважає, що у студентському містечку необхідно створити єдиний центр психологічного розвантаження, який пригодився б передусім для студентів-сиріт, інвалідів та іншого контингенту. Доречно було б, аби у студмістечку функціонував постійно діючий семінар щодо обміну досвідом вихованої роботи зі студентами за участю заступників деканів з виховної роботи. Новою формою роботи з молоддю може стати і використання можливостей самих студентів, які навчаються, скажімо, на економічно-правовому факультеті, факультеті психології, в університетському інституті соціальних наук, що зараховувалося б їм як навчальна практика. З такими пропозиціями директор студентського містечка В.М. Агаєв вийшов на ректорат університету і отримав схвалення. Тож задумане буде втілюватися у життя.
Тим часом, доки ми розмовляли, на території студентського містечка вирувало життя, кероване і контрольоване його директором. Виявляється, вже й величезну гілку дерева, яку я бачила годину тому, що вночі відчахнулася від стовбура, встигли спиляти і, порізавши, завантажити на машину. У телефонному режимі Володимир Михайлович встиг домовитися про потрібні йому зустрічі, вирішувалися інші назрілі проблеми.
– Як Ви працюєте у такому ритмі? Не стомлюєтеся? – мимоволі виникло запитання.
Мій співрозмовник посміхається:
– Іноді стомлююся. Але от який виходить парадокс. Якщо я їду десь хоч на короткочасний відпочинок, то через день-два мені знову хочеться повернутися у звичну для себе атмосферу. Адже думки все одно крутяться навколо роботи. Напевне, жити не так, як живу, а якось по-іншому, я просто не вмію.
...У вікно робочого кабінету заглядає все та ж одеська осінь. Не питаючи дозволу, вона кидає у відкриту кватирку вітром, ковзає сонячним промінням по робочих паперах на столі. Здається, намагається проникнути і в душу.
– А яка Ваша улюблена пора року? – запитую у Володимира Михайловича, піддавшись, очевидно, цим осіннім принадам.
– Весна, що переходить у літо, – несподівано чую у відповідь.
І вже потім, аналізуючи зустріч із директором студентського містечка, починаю розуміти, що така його відповідь цілком закономірна, вмотивована його налаштованістю, його вдачею, зрештою – всім способом його життя. Адже цей період у природі провіщає подальший розквіт. Саме в цю пору постає у всій красі його рідне місто, яке не перестає дивувати В.М. Агаєва архітектурними витворами старих будинків і зачаровувати запахом весняних морських вітрів. Тоді юнаки і дівчата студентського містечка, якому Володимир Михайлович Агаєв віддав 13 років свого життя і яке стало для нього другим домом, другою сім’єю, з новою нестримною енергією біжать назустріч один одному до свого щастя.
І він повинен їм у цьому допомагати. Таке у нього, напевне, призначення...
