Поновлення на роботі та зміна формування причин звільнення
У разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір (ст. 235 Кодексу Законів про працю України, далі – Кзпп). Таким органом, відповідно до ст. 221 КЗпП, є комісія по трудових спорах та районний (міський) суд.
Отже, при винесенні рішення про поновлення на роботі суд одночасно приймає рішення про виплату працівникові середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більше як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, суд виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
У разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадку, коли це тягне за собою поновлення працівника на роботі, суд зобов’язує роботодавця змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, суд одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою ст. 235 КЗпП.
У разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу, працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Коментуючи вищевказане, треба сказати, що звільненням без законної підстави, наприклад, буде визнано звільнення працівника без згоди профспілкового органу, коли, відповідно до законодавства, вона повинна бути одержана власником, але не запитувалась ним і не дана за запитом суду. В цьому випадку порушений тільки порядок звільнення, але у ст. 240-1 КЗпП міститься пряме зазначення на те, що працівник підлягає поновленню на роботі не тільки в разі, коли він був звільнений без законної підстави, але й тоді, коли він звільнений «з порушенням встановленого порядку».
Рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника підлягає негайному виконанню. Це аж ніяк не означає, що дії по виконанню рішення про поновлення на роботі повинні відбуватися негайно після проголошення рішення незалежно від волі працівника, поновленого судом на роботі. Визнане судом право працівника має приватний характер, тому воно не може бути реалізоване без волевиявлення цього працівника. Не випадково ст. 348 Цивільного процесуального кодексу України встановлює, що виконавчий лист видається судом, який прийняв рішення тільки за заявою особи, на користь якої ухвалено рішення. При наявності такої заяви суд зобов’язаний негайно оформити виконавчий лист, а державна виконавча служба, з отриманням заяви стягувача та виконавчого листа, в то й же день, але не пізніше наступного дня, повинна зробити відповідні виконавчі дії (ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження»).
Виконання рішення суду вважається закінченим з моменту фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов’язків на підставі відповідного акта органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника.
Підкреслюємо, рішення суду про поновлення на роботі вважається виконаним тільки за наявності двох обставин: видання роботодавцем відповідного наказу про поновлення на роботі та фактичне допущення зазначеного працівника до виконання попередніх обов’язків.
Поновлення на роботі керівників підприємств, установ та організацій має істотні особливості, тому ми, при нагоді, маємо можливість розглянути цю проблему наступного разу.
Невиконання власником або уповноваженим ним органом рішення про поновлення на роботі тягне за собою застосування штрафних санкцій та інших заходів, передбачених законом, або кримінальну відповідальність (ст. 77 Закону України «Про виконавче провадження»).
Відділ кадрової роботи та державної служби Головного управління юстиції в Одеській області
Звернення стягнення на грошові кошти боржника – юридичної особи
Стягнення за виконавчими документами в першу чергу звертається на кошти боржника в гривнях та іноземній валюті, інші цінності, в тому числі кошти на рахунках та вкладах боржника в установах банків та інших кредитних організаціях, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів.
Обставини та порядок звернення стягнення на грошові кошти боржника – юридичної особи закріплені у ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження» (далі – Закон).
Так, готівка в національній та іноземній валюті, яка знаходиться в касах або інших сховищах боржника – юридичної особи, підлягає невідкладному вилученню після її виявлення, про що державним виконавцем складається відповідний акт. Вилучення проводиться за участю понятих, представника боржника (для юридичних осіб). Копія акта вручається представнику боржника – юридичної особи.
Вилучена готівка в національній валюті не пізніше наступного дня здається до установи банку для перерахування на рахунок стягувача для покриття боргу за виконавчими документами, на виконавчий збір та на покриття витрат на проведення виконавчих дій.
Готівка в іноземній валюті у той же строк здається державним виконавцем банку або іншій кредитній установі, що мають право продажу іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку України, для реалізації її в розмірі, необхідному для покриття боргу, сплати виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій.
Державний виконавець звертає стягнення на кошти боржника – юридичної особи, що знаходяться у фінансових установах, у тому числі в органах Державного казначейства, шляхом накладення арешту у відповідності до вимог ст. 59 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та подальшого примусового списання грошових коштів боржника. Якщо даних про наявність у боржника – юридичної особи рахунків і вкладів у банках чи інших фінансових установах немає, державний виконавець одержує такі дані від податкових органів, які зобов’язані надати йому необхідну інформацію у 3-денний строк.
Якщо після накладення державним виконавцем арешту на кошти боржника – юридичної особи у банках чи інших фінансових установах боржник умисно не виконує судове рішення і відкриває нові рахунки у банках чи інших фінансових установах, державний виконавець направляє до відповідних правоохоронних органів матеріали про притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності.
Також, у відповідності до ст. 38 Закону у разі закінчення виконавчого провадження згідно зі ст. 37 Закону, крім направлення виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби, повернення виконавчого документа стягувачу, повернення виконавчого документу до суду або іншого органу який його видав, припиняється чинність арешту майна боржника.
Якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем було накладено арешт на майно боржника – юридичної особи, у постанові про закінчення виконавчого провадження, направлення виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби, повернення виконавчого документа стягувачу, повернення виконавчого документу до суду або іншого органу який його видав, державний виконавець зазначає про скасування арешту, накладеного на майно боржника.
Відділ державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області
Визнання та виконання рішень судів України про стягнення аліментів за Нью-Йоркською Конвенцією 1956 року
При виконанні міжнародних договорів чи конвенцій, країни-учасниці зносяться між собою через свої центральні органи влади, в Україні таким органом є Міністерство юстиції України та його територіальні підрозділи.
Головне управління юстиції в Одеській області за дорученням Мін’юсту організовує, забезпечує та контролює виконання міжнародних договорів України з питань правової допомоги в цивільних, сімейних, кримінальних справах, а також конвенцій і угод щодо діяльності установ юстиції. Суди України взаємодіють з судами інших держав через територіальні підрозділи Міністерства юстиції України.
20.07.2006 року Україна приєдналась до Конвенції про стягнення аліментів за кордоном від 20.06.1956 р.
Ця Конвенція дала можливість громадянам України звертатися з позовною заявою про стягнення аліментів або з клопотанням про визнання та виконання рішення суду про стягнення аліментів на дитину або утримання іншого члена сім’ї до громадян західноєвропейських та інших країн, звернення до яких з подібних питань раніше було не можливе за відсутності договорів, які передбачають визнання та виконання рішення суду.
Ось деякі країни, звернення до яких стало можливе завдяки цій Конвенції: Австралія, Алжир, Барбадос, Бельгія, Ватикан, Великобританія, Гаїті, Еквадор, Ізраїль, Ірландія, Кіпр, Кабо-Верде, Марокко, Мексика, Нігер, Нідерланди, Німеччина, Франція, Туреччина, Пакистан, Уругвай, Сейшели, Чилі, Швейцарія.
У разі виникнення необхідності стягнути аліменти з громадянина, який перебуває на території однієї з країн-учасниць цієї Конвенції, необхідно звернутися до суду, що постановив таке рішення, за отриманням передбачених Конвенцією документів:
– копія рішення суду;
– довідка про те, що рішення набрало законної сили;
– довідка про те, що рішення не виконувалось (якщо це так) на території України;
– довідка про те, що відповідач був належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду справи.
Далі необхідно зробити переклад документів на мову тієї країни, де воно буде виконуватись, додати фотокартку відповідача та звернутись до Головного управління юстиції в Одеській області для оформлення передбаченого Конвенцією прохання і направлення документів на виконання.
Звертаємо увагу громадян України, які мають намір звернутися з клопотанням про визнання та виконання рішення суду на території іншої держави, що остаточне рішення про виконання рішень судів України приймається компетентним судом іноземної держави окремо. Тобто суд іноземної держави, до якого надійшло таке прохання має прийняти власне рішення про задоволення прохання і визнання рішення або про відмову у задоволенні прохання і визнанні рішення українського суду, про що повідомляється стягувач.
Відділ організаційно-аналітичного забезпечення діяльності управлінь юстиції, документування і контролю Головного управління юстиції в Одеській області
Порядок виконання постанов про накладення адміністративних стягнень
Відповідно до ст. 298 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КпАП) постанова про накладення адміністративного стягнення є обов’язковою для виконання державними і громадськими органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і громадянами.
Постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає виконанню з моменту її винесення (ст. 299 КпАП), якщо інше не встановлено цим Кодексом та іншими законами України.
При оскарженні або опротестуванні постанови про накладення адміністративного стягнення постанова підлягає виконанню після залишення скарги або протесту без задоволення, за винятком постанов про застосування заходу стягнення у вигляді попередження, а також у випадках накладення штрафу, що стягується на місці вчинення адміністративного правопорушення.
Постанова про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу підлягає примусовому виконанню після закінчення строку, встановленого частиною першою статті 307 КпАП.
Постанова про накладення адміністративного стягнення звертається до виконання органом (посадовою особою), який виніс постанову.
Відповідно до ст. 300 КпАП постанова про накладення адміністративного стягнення виконується уповноваженим на те органом у порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами України.
Постанова про адміністративний арешт виконується органом внутрішніх справ у порядку, встановленому законами України.
У разі винесення кількох постанов про накладення адміністративних стягнень щодо однієї особи кожна постанова виконується окремо.
Згідно зі ст. 301 КпАП за наявності обставин, що ускладнюють виконання постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді адміністративного арешту чи виправних робіт або роблять її виконання неможливим, орган (посадова особа), який виніс постанову, може відстрочити її виконання на строк до одного місяця.
Відстрочка виконання постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу (за винятком стягнення штрафу на місці вчинення адміністративного правопорушення) здійснюється в порядку, встановленому законом.
Клопотання про відстрочку виконання постанови розглядається та вирішується органом (посадовою особою), який виніс постанову про накладення адміністративного стягнення. Орган, який виніс постанову про адміністративне стягнення, має право відстрочити його за власною ініціативою. Виконання постанови про адміністративне стягнення у вигляді адміністративного арешту, виправних робіт може бути відстрочено на строк до одного місяця, виконання адміністративного стягнення у вигляді адміністративного штрафу також може бути відстрочено у порядку, передбаченому діючим законодавством.
Відповідно до ст. 302 КпАП за наявності обставин, зазначених у пунктах 5, 6 і 9 статті 247 цього Кодексу, орган (посадова особа), який виніс постанову про накладення адміністративного стягнення, припиняє її виконання.
Такими обставинами є:
– видання акта амністії, якщо він усуває застосування адміністративного стягнення;
– скасування акта, який встановлює адміністративну відповідальність;
– смерть особи, щодо якої було розпочато провадження у справі.
Не підлягає виконанню постанова про накладення адміністративного стягнення (ст. 303 КпАП), якщо її не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня винесення. У разі оскарження чи опротестування постанови відповідно до ст. 291 КпАП перебіг строку давності зупиняється до розгляду скарги або протесту. У разі відстрочки виконання постанови відповідно до ст. 301 КпАП перебіг строку давності зупиняється до закінчення строку відстрочки.
Законами України може бути встановлено й інші, більш тривалі строки для виконання постанов по справах про окремі види адміністративних правопорушень.
Питання, пов’язані з виконанням постанови про накладення адміністративного стягнення (ст. 304 КпАП), вирішуються органом (посадовою особою), який виніс постанову.
Контроль за правильним і своєчасним виконанням постанови про накладення адміністративного стягнення відповідно до ст. 305 КпАП здійснюється органом (посадовою особою), який виніс постанову, та іншими органами державної влади в порядку, встановленому законом.
І. Жекова, головний спеціаліст відділу реєстрації нормативно-правових актів та об’єднань громадян, правової роботи та правової освіти Головного управління юстиції в Одеській області
