Мені зателефонував мій старий добрий товариш, Аркадій Ромм, відомий одеський журналіст. Аркадій телефонував не часто, причому винятково у справі.
Ось і зараз, пославшись на відомий старий анекдот, він сказав, що хоче повідомити мені дві новини: добру і погану.
Добра полягала у тому, що до Одеси із Америки цими днями прилетів наш спільний друг – Михайло Белаковський. Поганою ж новиною було те, що одразу ж після прильоту, він відчув себе погано і опинився на лікарняному ліжку з інсультом.
Довідавшись про те, що трапилося з батьком, донька Михайла Яковича, – Анжеліна, яка живе з дітьми у Аризоні і відома на увесь світ як міжнародний гросмейстер з шахів та кількаразова чемпіонка США, спробувала, було, послати за ним за соціальною програмою страхової медицини спеціальний літак, однак, необхідність у цьому відпала. Син Михайла Яковича, – Леонід, добре відомий в одеських ділових колах, як начальник Українського південного регіонального відділення банку "Надра" вже розмістив батька на лікування у одному з найкращих неврологічних відділень нашого міста у міськлікарні № 10.
Наступного дня я поїхав провідати друга.
Михайло Якович лежав у ліжку під крапельницею. Для людини, яка тиждень тому перенесла інсульт, виглядав він досить непогано.
– Ну, як справи, американцю? – привітав я його. – Відчуваю, що справи твої йдуть на краще. Це тобі не Америка! Тут наше одеське цілюще повітря чого лише варте!
Михайло Якович у відповідь кисло посміхнувся.
У палаті, крім медсестри Тетяни, перебувала його лікарка – Ольга Олександрівна Ткачук та завідувач неврологічного відділення В’ячеслав Захарович Скоробреха, з яким ми дружимо ось вже два десятки років. Дивно те, що і Белаковський, і Скоробреха, будучи героями оповідань у моїй останній книжці "Променад по Одессе", до цього один одного не знали і з волі випадку познайомилися лише зараз.
– Вірно міркуєш, – підморгнув мені В'ячеслав Захарович.
– Через тиждень буде, як огірочок, – переконливо сказав він, дивлячись на Михайла Яковича. – Усе необхідне, і навіть більше того, ми для цього робимо. Повністю виконуємо стандарти та рекомендації Всесвітньої організації охорони здоров'я, щодня відправляємо на їхню адресу факси про хід лікування та стан хворого, і вони нашими діями цілком задоволені.
– От бачиш, Михайле Яковичу, – підтакнув я Скоробреху, – якщо лікар говорить, що будеш живий, отже, будеш жити ще довго і не потрібні нам жодні спеціальні літаки із твоєї Америки... До речі кажучи, давай, розповідай, як там твоє буття?
Власне кажучи, життя-буття Белаковського в Америці виявилося на перевірку досить комфортним та безтурботним.
Втім, і в Одесі Михайло Якович відчував себе впевнено. Доктор економічних наук, професор, академік, він багато років очолював тут кафедру у національній академії холоду. Автор більш ніж 50-ти наукових праць, винахідник пристрою для підвищення тонусу організму людини, запатентованого в Росії, Белаковський був радником з питань економіки у мера міста Едуарда Гурвіца в його першій каденції.
Майстер спорту СРСР з шахів, Михайло Якович прищепив любов до цієї давньої гри і своїм дітям, виховавши доньку Анжеліну відомим на увесь світ міжнародний гросмейстером.
До Америки ж Белаковський виїхав вже будучи на пенсії за закликом своєї доньки, яка стала на той час багаторазовою чемпіонкою США з шахів та народила щасливому дідові трьох онуків: Браяна, Коннора та Аріель, які вимагали уваги та догляду.
Останні кілька років Михайло Якович мешкає у місті Туссоні, штат Арізона.
– Місто велике, – розповідає він нам, – за чисельністю населення майже таке ж, як Одеса. Природа там дуже гарна. Навкруги гори, кращі за які, як співав Висоцький, можуть бути лише гори. У мене своє житло та автомашина. Одержую цілком гідну пенсію. Зовсім поруч, за 20 хвилин їзди, живе донька Анжеліна із чоловіком і дітьми, то ж спілкуємося регулярно. Почав писати книжки. Ось, дарую тобі останню, тільки-но видану в Ізраїлі. Одного лише не вистачає мені в Америці – моря та одеського повітря. Дуже-дуже нудьгую за сином Леонідом та улюбленою онучкою Сонечкою. Ось і намотую літаком тисячі кілометрів між Туссоном та Одесою, Одесою та Туссоном...
...Я тримаю в руках книжку Михайла Белаковського "Формула человеческой жизни", що пахне свіжою друкарською фарбою, подаровану мені автором, яку він присвячує своїм онукам та онучкам. Знання, отримані при прочитанні цієї книжки, безсумнівно допоможуть читачеві зміцнити своє здоров'я, забезпечити активне довголіття і, найголовніше, визначити своє справжнє покликання у світі.
У цьому переконує життєва позиція автора книжки, неабиякої людини, нашого співвітчизника Михайла Яковича Белаковського.
