Біляївці вміють дивувати. У цьому дедалі більше переконуєшся у кожному новому відрядженні. Тут повністю відмітають усілякі «об’єктивні» причини, скарги на фінансові труднощі і зосереджуються на конкретних справах. Не важливо, великі вони чи маленькі. Хоча останніх, на думку депутатів райради, і не буває. Всі вони важливі, особливо, якщо стосуються дітей.
Якось в одній з поїздок до району став цікавитися місцевою спортивною програмою. Довелося витратити майже весь день, щоб лише побіжно ознайомитися зі справами і кабінетами дитячо-юнацької спортивної школи, інших об’єктів соціально-культурного призначення.
Цього разу під час знайомства з депутатськими напрацюваннями у райраді зайшов до місцевої музичної школи. Раніше доводилося проходити повз неї, запам’яталися обшарпані стіни, дах, що протікає, перекошені старі вікна. Але і тоді знав: виношується тут ідея розширення будинку, навіть проект є готовий, однак у зв’язку з кризою все відкладено.
У цей же мій приїзд будинок музичної школи одразу було і не впізнати. Він посвітлішав, прикрасився металопластиковими вікнами, асфальтованими доріжками навколо. І навіть став набагато вищим – це встановили шатровий дах, накрили його сучасною кольоровою металочерепицею. А на стіні читаю: «Школа естетичного виховання». Оце так зміни!
Потім слухав пояснення директора музичної школи Антоніни Карпівни Дмитрієвської. Як і властиво творчим людям, говорить вона емоційно, не шкодуючи епітетів, порівнянь і слів вдячності на адресу депутатів районної ради.
– Ми, – розповідає вона, – вже якось стали звикати до ситуації, яка склалася раніше, розуміючи, що в країні настали не найкращі часи, а в бюджетах на будівництво і ремонт – суцільні нулі. І раптом дізнаємося, що депутати райради все ж вишукали певну суму на ремонт основного будинку. Роботи провадилися влітку, у серпні. Отже, до початку навчального року діти увійшли у класи, які виблискують свіжою фарбою і внутрішнім оздобленням.
Ми пройшлися невеликими класами. В одному зустріли Таню Калмик, яка розучувала разом зі своєю викладачкою Людмилою Марковською вальси Йоганна Штрауса. У другому – викладач Євгенія Корсак провадила з великою групою дівчаток урок сольфеджіо. Але, як відомо, від занять не прийнято відволікатися, і ми обмежилися лише декількома хвилинами для фотографування.
А з подальшої розмови з директором школи дізнаюся, що тут працює кілька, як їх тут називають, відділів – фортепіанний, народних інструментів, струнно-смичковий та інші. Цікаве і саме становлення школи. Тут головних труднощів дві – інструменти і викладачі. Перша долається поступово: у багатьох дітей є власні баяни, гітари, скрипки. Але потрібні ще повні комплекти для того ж струнного оркестру або духового.
Набагато складніше вирішувати кадрові питання. Наприклад, у школі з’явилося багато дітей, які бажають навчитися грати на духових інструментах. Але от лихо – немає викладача. Звернулися до районного і обласного управлінь культури, навіть до обласного бюро зайнятості. Але знайшли його у музичній академії (колишній консерваторії). Тепер студент четвертого курсу Євген Омельчук приїздить на заняття щотижня. І що також дуже важливо, школа, а вірніше районний бюджет, взяв на себе і всі витрати, пов’язані з його поїздками до Біляївки.
І ще одна дуже важлива деталь. Школа не лише розширюється у самому райцентрі. Сьогодні її філії функціонують в селах Троїцькому, Граденицях, Мирному, Василівці, Дачному і деяких інших. І число дітей, які займаються музикою, в районі вже перевищило 200 чоловік. Становлення кожного з відділень також відбувається з багатьма труднощами. Але поступово закуповуються музичні інструменти, знаходяться викладачі-ентузіасти, які, незважаючи на відстань, приїздять і навчають дітей прекрасному.
Антоніна Карпівна Дмитрієвська впевнена, що філії з’являться і у багатьох інших селах. Як і у тому, що сама школа в Біляївці обов’язково розшириться за рахунок художньої школи і школи сценічного мистецтва. Тоді справді буде справжній центр естетичного виховання. Як написано на вивісці біля входу до будинку. Принаймні табличку з цією новою назвою знімати тут не збираються…
