Життя Людмили Федорівни Пономаренко, директорки Одеської обласної юнацької бібліотеки ім. В. Маяковського, сповнене старанною роботою, організаторською діяльністю, творчістю і яскравими подіями, – адже її завжди оточують книжки і молоді читачі. У цьому році у Людмили Федорівни дві знаменних події: по-перше, вона удостоєна почесного звання «Заслужений працівник культури України», і по-друге – ювілей. Це, звичайно, чудовий привід і для привітань, і для розмови.
– Шлях до висот тривалий і тернистий. Людмило Федорівно, чи так це було у Вашій долі, і які особливості властиві кар'єрному зростанню бібліотекаря?
– Звичайно ж, бібліотекар повинен бути професіоналом своєї справи, мати вищу бібліотечну освіту, тому що вже у процесі роботи доведеться багато додатково вивчати. Я прийшла до бібліотеки одразу після закінчення інституту як бібліограф, згодом стала завідувачкою відділу комплектування наукової бібліотеки ім. М. Грушевського, часто виїздила у райони з метою надання методичної допомоги. Тобто, вивчила різноманітні сторони бібліотечної професії, і тому зараз мені легко працювати на посаді директорки. Я знаю, що, з якими б запитаннями не звернулися до мене співробітники, можу дати пораду і найголовніше – розумію, про що говорити з ними.
– Ви заслужений працівник культури, шанована людина, професіонал своєї справи, а чи все досягнуто, чи ще є мета, до якої прагнете?
– Дуже багато досягнуто, справді. А якщо говорити про мету, то вона, звичайно, пов'язана з професійною діяльністю, з розвитком бібліотеки, у якій я працюю вже двадцять років. Мені хотілося б бачити її досконалішою, сучасною, такою, якою вона повинна бути репрезентована молодим читачам, – з новітнім обладнанням і комплектуванням. Я хотіла б, щоб і співробітники працювали у комфортних умовах, і кожне робоче місце бібліотекаря було цілком автоматизоване. Отож, мета існує, і ми до неї прагнутимемо.
– А чи важко поєднувати роботу і сімейне життя?
– Ні, у моїй долі склалося так, що у мене хороша дружна сім’я, чудовий чоловік, який мені допомагає, син, досить самодостатня людина, у нього вже двоє дітей. Коли благополучно і на роботі, і в сім’ї, то поєднувати їх не важко. Я живу з таким почуттям, що з ранку із задоволенням іду на роботу і з таким же задоволенням повертаюся додому.
– Перше, на що звертаєш увагу у бібліотеці, це, звичайно, приємний сучасний інтер'єр, – чим не кожен такий заклад може похвалитися. Як Вам вдалося досягти цього?
– Спасибі, звичайно, нашому керівництву, – оскільки бібліотека обласна і, відповідно, підпорядкована управлінню культури і туризму облдержадміністрації. Завдяки достатній сумі грошей, виділеній бібліотеці з обласного бюджету п'ять років тому, ми зробили ремонт і тепер тільки стараємося підтримувати порядок. І, звичайно, майже всі гроші, зароблені бібліотекою, витрачаємо на її розвиток, і тому багато що купуємо за власний рахунок. А зараз, ідучи на роботу, я бачу, у якому непривабливому стані зовнішній вигляд бібліотеки у порівнянні з внутрішнім. Звичайно, хотілося б зробити його сучаснішим, розширити площі, яких у нас особливо не вистачає.
– І від колективу, мабуть, теж багато що залежить?
– Звичайно. У нас працює дуже професійна команда, це люди творчі, у розквіті сил і, на щастя (або на жаль...), майже у всіх великий стаж роботи. Жаль тільки, що немає такої ж кваліфікованої, зацікавленої у роботі молодої зміни... Адже колись ми підемо з роботи, і хочеться, щоб на наше місце прийшли такі ж ентузіасти, люди, які люблять книжку. Зараз з новими кадрами справи дуже погані, молодь не йде працювати до бібліотеки.
– Вас цілком справедливо можна вважати новатором: чого тільки варті комп'ютерна зала і офіційний інтернет-сайт бібліотеки!
– Це справді була наша перемога. Ми так пишалися, коли у 2003 році виграли грант Посольства США на відкриття інтернет-центру у бібліотеці. Ми взяли, як і сотня бібліотек нашої країни, участь у конкурсі, оголошеному Посольством, і стали переможцями. За гроші гранта ми придбали всю апаратуру, комп'ютери, проклали окрему лінію. І 22 липня 2003 року відкрили інтернет-центр. Обов'язковою умовою було те, що всі надавані там послуги повинні бути безкоштовними. Два роки за кошти гранта ми оплачували послуги інтернет-провайдера, потім створили проект на подовження дії гранта. Але все хороше колись закінчується: не минуло і трьох років, як фінансування призупинилося, і нам довелося зробити послуги платними. Але все одно інтернет-центр став складовою частиною структури бібліотеки, він виконує свою місію щодо надання інформаційних послуг. Щодо веб-сайту, то ми розпочали його розробку ще шість років тому – з появою нових технологічних можливостей у нашому закладі. На сайті розміщена інформація про те, що відбувається у бібліотеці, що було і що планується, інформація про роботу клубів за інтересами.
– Особливої уваги заслуговує активна культурно-освітня діяльність бібліотеки. Розкажіть, будь ласка, про її особливості.
– Я б назвала це швидше культурно-освітньою діяльністю, яка включає у собі масові заходи, насамперед, пов'язані з книжкою і спрямовані на розкриття нашого фонду, тематичні книжкові виставки, роботу різних клубів за інтересами на базі бібліотеки. Це літературна вітальня «У гостях у Маяковського», де ми слухаємо найцікавіші публічні виступи, лекції Валентини Олексіївни Ковач про письменників і поетів Срібного століття, клуб інтелектуальних ігор «Що? Де? Коли?», клуб для дівчат (при професійно-технічному училищі № 5) «Ассоль», де обговорюються питання психологічного плану: входження у доросле життя, стосунки з батьками, між молодими людьми, моральні аспекти поведінки молодих дівчат. І, мабуть, найактивніший клуб – «Ровесник» для старшокласників, який об’єднує обдарованих дітей: тих, хто любить читати і часто приходить до бібліотеки, членів Малої академії наук. Ми, у свою чергу, допомагаємо їм у розширенні кругозору, намагаємося підтримувати організацією різноманітних заходів.
– Людмило Федорівно, скажіть, будь ласка, у чому особливість роботи саме юнацької бібліотеки?
– Особливість полягає у тому, що ми обслуговуємо таку категорію читачів, які вже виросли з дитячої бібліотеки, а у наукових і дорослих їх ще не обслуговують, тому що там існує свій віковий ценз. І цю нішу, між дитячими і дорослими бібліотеками, свого часу і зайняли юнацькі бібліотеки, які обслуговують переважно старшокласників, учнів професійно-технічних училищ, студентів молодших курсів вузів. Спеціально для цієї категорії читачів ми комплектуємо свій фонд, у нас є література на допомогу шкільній програмі, книги з економіки, права, історії, літературознавства для студентів. І саме наші відвідувачі роблять бібліотеку спеціалізованою.
– Чи можна вважати сучасну молодь начитаною?
– Швидше ні. Назвати начитаною не можна, але все-таки молодь читає, у них є свої улюблені автори, перевага у напрямах художньої літератури, також є інтерес до книжок, присвячених психології та спорту. Хоча і прикро те, що існує частина молодих людей, які не читають зовсім. І тому у бібліотеці розроблена концепція залучення молоді до читання. Ми провадимо заходи, які розповідають про бібліотечні фонди, виставкова робота також спрямована на появу інтересу до книжки. Це, швидше, загальнодержавне завдання, у якому бібліотека бере безпосередню участь.
– Вас усе життя оточує безліч книжок, а яка Ваша найулюбленіша?
– Я справді люблю читати і читаю багато, це, як бачите, дуже вплинуло на вибір мною професії (посміхається). Назву авторів, які мені найбільш близькі: Толстой, Гончаров, Чехов, Достоєвський... Але і сучасна література мені не далека, можливо, вона не дуже серйозна, – це детективи, пригодницькі оповідання, але проте у них багато пізнавального, є автори, які пишуть досить добре. І, в принципі, я намагаюся стежити за новинками.
– Людмило Федорівно, бібліотека – це...
– ... передусім культурний заклад, просвітницький центр, місце дозвілля, це робочі місця для співробітників (у нас досить великий штат), сюди ми любимо приходити, тут ми працюємо, намагаємося залучити якнайбільше читачів. Бібліотека – це центр просвіти.
Від щирого серця хочеться привітати Людмилу Федорівну з почесним званням і ювілеєм, побажати успіхів у досягненні поставлених завдань!
