Продуктові пайки, медичні маски та листівки з інформацією про те, як правильно захистити себе та своїх близьких від другої хвилі грипу, (яку усе ще не виключають вірусологи) – ось такий набір одержали багатодітні та малозабезпечені деякі жителі Суворовського району м. Одеси 1 грудня під час акції «Милосердя». Акція була організована обласним товариством міжнародної організації «Червоний хрест», а також громадською організацією «Пересипчанка».
За запевненнями організаторів, в акції не було «жодної політики, а лише бажання допомогти тим, хто потребує», хоча, як виявилося у процесі заходу, участь у ньому несподівано взяла і начальник управління внутрішньої політики Одеської міськради Наталя Чайчук (правда, тепер вже колишній).
Спочатку перед людьми виступили організатори заходу. Потім декільком десяткам громадян були роздані скромні пакетики.
– Важливо не те, що в них, а сама увага до незаможних, – прокоментував те, що відбувалося, багатодітний батько Микола Ячук.
Як повідомив Микола Ульянович, у нього 10 дітей. Старшому – 32, молодшому – 11 років. За його словами, міська влада регулярно надає допомогу його родині, притому, що «старші вже непогано влаштовані, але є й такі, яким треба допомагати». На запитання, яку реальну допомогу йому надає держава, Микола Ульянович сказав, що наприкінці 80-х років одержав дві трикімнатні квартири, які тепер йому допомогли поміняти на будинки у приватному секторі. Крім того, родина має можливість одержувати деякі газетні видання за рахунок міської влади.
– Товариство «Червоний хрест» існує, і, як і багато років тому, продовжує допомагати людям, при чому, надаючи не лише медичну, але й гуманітарну допомогу, – сказала Тамара Барміс, голова обласного товариства «Червоний хрест». – На наших складах завжди є теплий одяг, який ми готові дати кожному, хто на нього сьогодні потребує. Але, на жаль, про нас дуже мало знають...
Серед учасників акції були присутні і рядові патронажні сестри «Червоного хреста». Двадцять років медичного стажу і 5 років роботи у «Червоному хресті» – такий послужний список Ольги Проніної.
Працюючи патронажною сестрою, Ольга Василівна постійно стикається із чужим болем та самотністю, а також із черствістю, відсутністю милосердя і людяності. Самотні старі люди, сироти з одного боку, а з другого боку – різні, але зовсім байдужі до їхніх доль, організації та досить забезпечені громадяни.
– Чисто по-людськи – мало відгуку, якщо порівнювати навіть із радянським періодом. Тоді люди були все ж таки більш чуйні. Насамперед, робота патронажної сестри – це медична допомога самотнім людям. Але ми не можемо відмовити літній людині у проханні принести хліба або молока, викликати лікаря, організувати якусь консультацію вдома. Тому у нашій роботі є елемент і соціальної допомоги. Найважче – це коли відвідав людину і занурився у її самотність... Люди по-різному його скрашують: кішечок заводять, папужок, книжки читають, газети... Але ж усе це не може замінити спілкування із людьми, особливо, із близькими та рідними, котрих, на жаль, у них немає. Тому для мене в моїй роботі найважчий її моральна сторона.
Сьогодні часто доводиться чути думку про те, що й серед медиків майже не залишилося чуйних людей, у доброму розумінні слова, фанатів своєї професії, особливо серед молодого покоління, більш прагматичного та раціонального, що йде до медицини, переважно, з меркантильних міркувань.
– Мені доводилося бувати і в ролі пацієнта, і в ролі медпрацівника. Кажу зовсім щиро, різні люди є і з того, й з іншого боку. Усе залежить від самої людини. Якщо працювати над собою, завжди можна стати професіоналом. І серед молодих медиків є безкорисливі, чуйні люди. Можливо, їх не так багато, як хотілося б, але вони, все ж таки є. Вміння перейматися чужим болем – рідкісний дар, особливо у наш час, коли, на жаль, відбувається переоцінка багатьох моральних цінностей... Усі ми повинні бути милосерднішими. Ця якість сьогодні у величезному дефіциті. Це не просто слова. Це з мого практичного досвіду. Адже зараз і сусіди вже якось відсторонилися один від одного, взаємини між ними стали холоднішими і прагматичнішими. Немає того тепла та безпосередності, які завжди були властиві одеситам. Багато в чому це відбувається тому, що, можливо, нам намагаються прищепити якісь чужорідні для нашого народу, якості? Але, навіть з медицини відомо, що при імплантації чужорідного тіла організм його рано чи пізно відкидає... Гадаю, що, незважаючи на те, що люди в нас різні, все ж таки корінь нашого народу, те, що закладено в нас з давніх-давен, все ж таки переможе, і споконвічна наша якість – щире співчуття знову повернеться до людей, – додала Ольга Проніна.
Після знайомства із працівниками товариства «Червоного хреста», хочеться сподіватися на те, що такі слова як «співчуття» і «милосердя» перестануть використовуватися для «галочок», а стануть реальністю у нашому суспільстві.
