Заслуженим авторитетом і доброю репутацією в регіоні користується Кодимський історико-краєзнавчий музей, колектив якого провадить активну і повсякденну роботу з метою збереження наших національних традицій і відродження історичної пам’яті на півночі області. Не так давно в Одесі в музеї «Степова Україна» досить успішно пройшла виставка цього культурного закладу за проектом «Історія краю в музейних експозиціях».
З офіційної інформації, поширеної під час проведення цього культурного заходу, стало відомо, що основні зібрання Кодимського історико-краєзнавчого музею розташовані в старовинному маєтку графів Розенфельдів, який в наш час є пам’яткою архітектури та історії. За переказами екскурсоводів, з посиланням на спогади старожилів міста, самі графи Розенфельди нібито жили в Санкт-Петербурзі.
Але саме тоді постало питання про те, що саме їх пов’язує з Кодимщиною, для чого потрібна була більш детальна інформація, її ж відсутність лише підігрівала інтерес у одеських краєзнавців до утаємничених особистостей графського походження.
До пошуку долучився відомий літератор і журналіст Богдан Сушинський, який, безперечно, виконав значний обсяг пошукової роботи. Проте, як свідчить його публікація в газеті «Одеські вісті» від 6 серпня поточного року «Хто ви, графе Розенфельде?», остаточної відповіді він так і не отримав.
Більш конкретні дані були виявлені нещодавно у книзі В.К. Гульдмана «Поместное землевладение в Подольской губернии», (Каменец-Подольский, 1898), де на сторінці 580 стосовно Балтського повіту зазначена така інформація: «Грабова, с. (часть), Писаревской вол., в 45 верст. отъ уездн. гор.; принадл. н.с. Богдану Ивановичу Ханенко (пр.). Адр. влад. – г. Кіевъ, Терещенкова ул., № 15. Всей земли въ именіи 1.578 дес., 2.257 кв. саж., въ том числе: усадебн. – 9.1897, пахотн.-1.090.1707, леса – 402.1950 и неудобной – 75.1506. Именіе наход. в управ. Федора Андреевича Розенфельдта, он-же и представитель именія. Адр. – м. Кодіма (с. Грабова)…».
Звичайно, виникає цілком логічне запитання, чи це не той Федір Андрійович, який помер у 1904 році і похований у Москві на цвинтарі Новодєвічого монастиря, та про якого, в переліку інших на прізвище «Розенфельд», згадував Б.І. Сушинський? Однак інших даних на цей час поки що немає. Врешті решт це спрямовує подальший пошук до Москви, де все ще є надія віднайти хоча б будь-які історичні дані про Федора Андрійовича Розенфельда (чи пак Розенфельдта?). З впевненістю вже зараз можна зробити попередній висновок про те, що навряд чи графський титул дозволяв би йому керувати периферійним маєтком за офіційним станом.
Для нас же величезний інтерес являє собою згадуване у книзі В.К. Гульдмана прізвище Богдана Івановича Ханенка. Адже для історії української благодійності та меценатства це видатна особистість та непересічна історична постать. Сам він (дати життя: 3 лютого 1848 р. – 26 травня 1917 р.) походив з давнього козацького роду Ханенків. Закінчив юридичний факультет Московського університету. Під час навчання поріднився з сім’єю відомих цукрозаводчиків Терещенків, одружившись на дочці Ніколи Терещенка – Варварі.
Займаючись юридичною практикою, з 1871 року разом з дружиною, яка стала добрим другом і сподвижницею всього його життя, жив у Петербурзі, а з 1876 року протягом чотирьох років – у Варшаві. Багато подорожував, відвідував аукціони в Берліні, Відні, Мадриді та Римі, де зміг придбати значні мистецькі шедеври Європи.
В 1881 році Богдан Іванович Ханенко відходить від адвокатської практики, а оселившись в 1888 році у Києві, почав очолювати «Київське товариство старожитностей і мистецтв», яке мало на меті «збирання пам’яток в інтересах науки, а також для розвитку естетичного смаку і художньої освіти”.
Згодом став одним із засновників в Києві міського музею, сучасного Національного художнього музею України.
Займався Богдан Іванович створенням музею від написання його статуту – до збору коштів і залучення меценатів. А місце в центрі Києва (вул. Грушевського, 6) було виділено під культурно-мистецький заклад тільки після особистого звернення Б.І. Ханенка до російського царя.
Зараз будинок музею, побудований за проектом видатних архітекторів В. Городецького та Г. Бойцова в стилі давньогрецького храму, є надбанням України. В основу першої колекції музею були покладені і археологічні знахідки у кількості 3145 предметів, які належали самому Богдану Івановичу і особисто ним були передані в дарунок.
Іншою видатною подією культурно-мистецького життя Києва початку буремного ХХ століття став заповіт Б.І. Ханенка в березні 1917 році за 2 місяці до смерті: передати власну колекцію шедевральних робіт художників Заходу і Сходу в дарунок місту. Лише з 1999 року, вже в наші дні, Музей мистецтв (за адресою в м. Києві: вул. Терещенка, 15) долучив до своєї назви імена Богдана та Варвари Ханенків.
Між іншим, на фасаді великого особняка, який своєю спорудою нагадує італійський палаццо, є рельєфне зображення давнього українського роду Ханенків. Він відомий не лише в Україні, а й далеко за її межами завдяки унікальній колекції живопису, скульптури, графіки, прикладного мистецтва Західної Європи, Близького та Далекого Сходу, Давнього світу.
Наприклад, в наш час особливо цінною є зібрання мистецтва Іспанії. До неї входять дві справжні перлини живопису ХVII ст. – «Портрет інфанти Маргарити», що належить пензлю портретиста світового значення, великого Дієго Веласкеса та унікальний «Натюрморт з млинком для шоколаду» Хуана де Сурбарана.
На превеликий жаль слід зазначити, що багато визначних пам’яток та безцінний архів Ханенків в роки лихоліття безслідно втрачені. Тому сподівання пролити світло на особисті довірливі та дружні стосунки Богдана Івановича та Федора Андрійовича Розенфельда за його допомогою, мабуть, марні.
Одне не підлягає сумніву – в визначній благодійній діяльності родини Терещенків та сім’ї Ханенків в ім’я народу України є й часточка результатів праці простих трудівників Кодимщини в складі тогочасної Кам’янець-Подільської губернії, а нині сучасної Одещини, що не може не викликати поваги до представників старших поколінь та їх нащадків.
