У цьому місяці в Одесі відбувалося навчання головних агрономів різних агроформувань. Прибули навіть деякі фермери, які відчули потребу у поповненні своїх знань.
Скориставшись ситуацією, «ОВ» організували круглий стіл, у якому взяли участь заступник начальника Головного управління агропромислового розвитку облдержадміністрації І.В. Панчишин і дев’ять головних фахівців з різних районів області.
– Гадаю, нашу розмову потрібно розпочинати з головного: дотримання сівозмін, – відкрив дискусію головний агроном КСП ім. Трофимова Овідіопольського району Ігор Колосов. – Сьогодні ми повинні чітко розрізняти структуроутворюючі і споживчі культури. Розширення площ під другий «набір» визначається ринком, попитом і ціною. А ми, агрономи, повинні докладати максимум зусиль, щоб зберегти у сівозміні саме грунтоутворюючі. А це насамперед бобові – горох, соя, багаторічні трави. Але знову багато залежить від поливу. Тому що немає поливу – немає і сої.
А ще дотримання сівозмін багато в чому залежить від структурних підрозділів агроформування. Якщо є тваринницька ферма, отже, треба думати і про корми. А це потреба і в багаторічних травах, кукурудзі на силос тощо. У противному разі, все можна звести до чергування двох культур або вирощування протягом багатьох років одного озимого ріпаку.
– Я підтримую свого колегу, – сказала Ганна Боголюк, головний агроном СВК «Дружба» Кілійського району, – але хочу висловитися категоричніше: немає ферм – немає сівозміни. А одними адміністративними заходами не домогтися її дотримання. Тим більше, коли світом править неприборкана комерція.
Але нам пощастило. У нас збереглося повністю господарство ще з часів роботи шанованого та поважаного Матвія Деревенчі та його однодумців. Тому ми не відчуваємо тих труднощів, про які доводиться читати у газетах, бачити на екранах телебачення, чути від колег на нинішньому семінарі. Тому у господарстві дотримуються сівозміни, вирощуємо не лише озимі і соняшник, але й кукурудзу, багаторічні трави. Один горох займає 700 гектарів.
З останньою культурою завжди проблеми. Колись її не рекомендували сіяти, тому що горох через свою низьку врожайність в 20 – 25 центнерів «псує» всю картину у рядку «зернові культури». Зараз «суддею» є ринок: ціни на горох значно нижчі, ніж на той же ріпак.
Знайшлися захисники ріпаку і серед учасників круглого столу. Справа не лише у цінах, але ріпак, на їхню думку, також очищає поля, рано дозріває, і після його збирання залишається чимало часу для підготовки ґрунту під сівбу озимих.
– У нас, у Ренійському районі, – розповідає агроном із СВК «Долинське» Микола Черня, – дуже захопилися посівами ріпаку. У нашому господарстві під цю культуру виділено 15 відсотків площ, але в інших вони займають і до тридцяти. Гадаю, що сьогохвилинна вигода не може виправдовувати такі різкі порушення системи сівозмін.
На підтримку ріпаку висловилися і деякі інші учасники зустрічі. За їхніми словами, біда не у самому ріпакові, а в обробітку полів після збирання врожаю. Зараз є такий шлейф імпортної техніки, що після її включення у роботу, від пожнивних решток – ніяких слідів і ґрунт розрівнюється, хоч сівалки одразу виводь на поля.
– И все-таки ми, зваживши ці два аргументи, – вступає до розмови молодий агроном з ТОВ «Дружба народів» Великомихайлівського району Євген Сафонов, – маємо намір у подальшому більше площ віддавати під горох. А площі ріпаку зменшуватимемо, тим більше, що один рік ми об нього дуже обпеклися. У цієї культури теж свої серйозні технологічні примхи. Її треба рано сіяти, а наприкінці серпня, як правило, немає дощів, і земля від посухи вкривається глибокими тріщинами.
– Мабуть, захоплюєтеся глибокою оранкою? – запитав його один зі співрозмовників.
Виявляється, у цьому господарстві давно від неї відмовилися і провадять поверхневий обробіток ґрунту. До речі, це підтвердили і багато інших агрономів. Деякі з них ще пам’ятають ті часи, коли давалася «цінна» вказівка згори: обов’язково орати під зяб на глибину 28 – 30 сантиметрів. Сьогодні, слава Богу, таких директив не надходить. Згадали і Казахстан, де працював один з учасників розмови. Там, у результаті глибокої оранки цілинних земель, почалося інтенсивне видування ґрунту. Курні бурі доходили навіть до наших країв. Але іншої техніки для поверхневого обробітку тоді ще не було.
– А були ще директиви про терміни сівби, – вступає до розмови Никифор Домбровський, головний агроном Роздільнянського управління агропромислового розвитку. – Приходила телефонограма з категоричною вимогою: сівбу озимих розпочати 15 вересня і крапка. І спробуй не послухатися... А сьогодні ми виходимо з погодної ситуації, що склалася. Якщо тепла осінь, якою була і минула, то сівбу можна було розпочинати не лише у жовтні, але й у листопаді. Головне, щоб насіння потрапило у добре оброблений і вологий ґрунт. От і професор Анатолій Адамович Нічевський учора на семінарі про це говорив і навів багато переконливих прикладів.
І все ж таки прийоми, що вживаються, недостатні для одержання високих урожаїв. Потрібні добрива. З цим згодні всі учасники круглого столу. Тільки як тут бути, коли та сама «мінералка» дорожчає кожного року, а з органікою теж сутужно, тому що у багатьох господарствах тваринницькі ферми ліквідовано. Хоча, на щастя, не в усіх. Тому і в «Дружбі» Кілійського району, і «Дружбі народів» Великомихайлівського, та деяких інших є можливість добре заправити органікою як мінімум 100 – 200 гектарів землі, відведених під пари. Так у розмові вималювалося і друге незамінне значення тих же тваринницьких ферм.
Але і у цій важкій справі з’явився новий помічник. Це сидеральні культури, які після загортання їх у ґрунт значно збагачують його поживними речовинами і сприяють відновленню структури ґрунту, збільшенню вмісту у ній гумусу.
– От я собі записала, – говорить Ганна Боголюк, – з виступу директора інституту агропромислового розвитку Миколи Олександровича Цандура – виділити 100 гектарів під сидеральні пари. Впроваджуватимемо й інші його рекомендації.
З нею згодні і Євген Сафонов, і головний агроном СФГ «Прогрес» Балтського району Олександр Вадатурський, його колега з ТОВ «Успенське» Саратського району Олексій Паніч, інші агрономи.
Питання про місце агронома у системі сільськогосподарського виробництва, що склалася, про його взаємини з керівником господарства викликало теж чимало суперечок. Але у підсумку дійшли висновку, що справа виграє саме у тих випадках, коли між цими керівниками господарства складається взаєморозуміння і взаємопідтримка. І все-таки миттєві потреби виробництва, постійне дорожчання і техніки, і пально-мастильних матеріалів, і добрив, і багато інших чинників не дають можливості працювати агрономові з чітко вираженою перспективою, за законами науки і накопиченого досвіду.
Агроном Олексій Паніч у цьому плані висловився докладніше. Мова повинна вестися не тільки про взаємини цих двох людей, а всієї системи взаємин у сільському районі, де кожна служба тієї ж районної держадміністрації повинна «працювати» і на сільське господарство, і на сільського жителя.
Він розповів про випадок, коли господарству ледве вдалося роздобути літак з Херсонської області для обробітку посівів. Але тут втрутилася санепідстанція, «накопала» порушення і зажадала додаткових паперів, і це відібрало цілих два тижні.
А питання можна було розв’язати на місці і досить швидко. Але доля врожаю тих же людей, що живуть у сільському районі, просто не цікавила, у них щодо цього інші підходи...
І хоча ТОВ «Успенське» все-таки одержало найвищий урожай у Саратському районі, агрономові не дає спокою думка, що зерна могло бути і більше. І у них, і в цілому по району, який давно славиться своїми хліборобами.
Інший співрозмовник був не менш категоричний, але у нього свої доводи: «Головне, щоб не заважали!» І пояснив, що за інерцією і сьогодні спостерігаються спроби давати вказівки, втручатися у технологічні процеси, розпалювати конфлікти.
А на завершення дійшли висновку, що село не потребує принизливих подачок, усіляких дотацій, які не завжди доходять до тих, хто сіє і збирає врожай.
– От би навели порядок з кредитними ставками, які вже доходять до 30 відсотків та з паритетом цін на сільськогосподарську і промислову продукцію. Ну не повинно бути так, – журився один з учасників дискусії, – щоб вся сільська громада цілий рік працювала тільки на те, щоб купити один імпортний комбайн. Раніше хоч якось допомагали купувати вітчизняні, але у цьому році і це джерело було перекрито.
У нашій розмові, можливо, були висловлені і деякі відомі істини, але у вустах безпосередніх виробників сільськогосподарської продукції вони набувають свого особливого статусу. Вони ще раз підтверджують, що на селі ще живе і працює великий загін людей з дипломами вчених агрономів, «законодавців землі» і у багатьох з них є цілеспрямоване бажання захищати землю, зміцнювати її родючість, за будь-яких умов вирощувати високий урожай, домагатися, як і у два минулі роки, тільки першого місця у країні з намолоту зерна.
