Порядокреєстраціїнормативнихактів

Державна реєстрація нормативно-правових актів здійснюється Головним управлінням юстиції в Одеській області відповідно доУказу Президента України від 3 жовтня 1992 року № 493/92 „Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади”;Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731 (далі – Положення);наказу Головного управління юстиції в Одеській області від 19.03.2008 № 154-о/д „Про вдосконалення порядку державної реєстрації нормативно-правових актів в Головному управлінні юстиції в Одеській області, зареєстрований 01.04.2008 за № 15/872.

Відповідно до пунктів 2 та 3 Положення державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, прийняті уповноваженими на це суб’єктами нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою процедурою, що містять норми права, мають неперсоніфікований характер і розраховані на неодноразове застосування, незалежно від строку їх дії (постійні чи тимчасові) та характеру їх відомостей, а також прийняті в порядку експерименту.

Обов’язковій державній реєстрації також підлягають нормативно-правові про внесення змін та втрату чинності основних актів.

Відповідно до пункту 1 Положення усі органи виконавчої владивиступають суб’єктами нормотворення, тобто наділені повноваженнями видавати нормативно-правові акти в межах свої повноважень.

Відповідно до пункту 2.34. Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Головного управління юстиції в Одеській області та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Головного управління юстиції в Одеській області від 19.03.2008 № 154-о/д (далі – Порядок) нормативно-правовий акт може бути прийнятий спільно декількома суб’єктами нормотворення або одним із них за узгодженням з іншими.

Враховуючи, що відповідно до пункту 1 Положення суб’єктами нормотворення є лише органи виконавчої влади, то спільний нормативно-правовий акт може бути прийнятий спільно, виключно, органами виконавчої влади.

Якщо в нормативно-правовому акті порушені питання, які тим чи іншим чином також стосуються компетенції інших органів чи підприємств, установ, організацій, то проекти таких актів мають бути погоджені із зацікавленими органами, підприємствами, установами, організаціями.

Відповідно до пункту 5 Положення державній реєстрації не піддягають акти:

а) персонального характеру, тобто акти, які поширюють свою дію на конкретно визначених фізичних чи юридичних осіб, наприклад, акти про склад комісій, призначення на посаду і звільнення з неї, заохочення працівників);

б) дія яких вичерпується одноразовим застосуванням, крім актів про затвердження положень, інструкцій та інших, що містять правові норми;

в) оперативно-розпорядчого характеру, зазвичай, це акти які приймаються для вирішення внутрішньо організаційних питань самого суб’єкта нормотворення (наприклад, накази про проведення інвентаризації майна суб’єкта нормотворення);

г) якими доводяться до відомапідприємств, установ, організацій рішення вищестоящих органів;

д) спрямовані на організацію виконання рішеньвищестоящих органів і власних рішень, що не мають нових норм (приклад, виконання наказу профільного міністерства щодо затвердження положення про його територіальний орган);

е) рекомендаційного, роз’яснювальногота інформаційного характеру (методичні рекомендації, технічні умови, форми звітності тарифно-кваліфікаційні довідники).

Нормативно-правовий акт повинен бути розробленим виключно в межах повноважень. Тобто, для того, щоб суб’єкт нормотворення мав змогу здійснити заходи, зазначені в акті, має існувати чіткий пункт компетенційного акта. Так, наприклад, для того, щоб облдержадміністрація могла регулювати торговельні надбавки на паливно-енергетичні ресурси, для цього існує компетенційний пункт 12 Повноважень центральних органів виконавчої влади, ради міністрів АРК, обласних адміністрацій щодо регулювання цін і тарифів на окремі види продукції, товарів і послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1996 року № 1548.

Нормативно-правовий акт має бути поданий до Головного управління юстиції в Одеській області не пізніше 5-ти днів з моменту його прийняття.

Відповідно до пункту 11 Положення державна реєстрація нормативно-правового акта проводиться протягом 15 робочих днів з дня, наступного після надходження його до органу державної реєстрації.

У разі потреби (необхідність проведення аналізу нормативно-правового акта із залученням експертів, вивчення значної кількості актів чинного законодавства тощо), ці терміни можуть бути продовжені керівником органу державної реєстрації, але не більш як на 10 робочих днів, про що повідомляється орган, який надіслав нормативно-правовий акт на державну реєстрацію.

І. СОЛОМИКІНА, головний спеціаліст відділу реєстрації нормативно-правових актів та об’єднань громадян, правової роботи та правової освіти Головного управління юстиції в Одеській області

Надання взаємодопомоги у кримінальних справах

Сучасна злочинність стає все більш інтернаціональною. Це виражається, зокрема, у тому, що злочинці, вчинивши злочин на території України, намагаються переховатися від кримінального переслідування на території іноземної держави. Незважаючи на те, що частина 2 статті 262 КПК України передбачає можливість розгляду кримінальної справи за відсутності підсудного, коли він перебуває за межами України і ухиляється від явки до суду, органи попереднього розслідування та суду намагаються притягти обвинуваченого (підсудного) до участі у судочинстві на території України, зокрема з метою отримання його показань та забезпечення можливості виконання вироку.

Чинним міжнародним правом і підзаконними нормативно-правовими актами передбачене співробітництво держав у кримінальній сфері, яке здійснюється задля досягнення цілей правосуддя. Правовою підставою для такого співробітництва є двосторонні та багатосторонні міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Найбільш широко на практиці використовується Європейська конвенція про взаємну допомогу у кримінальних справах 1959 року, яка разом з Додатковим протоколом до неї діє для України з 1998 року. На сьогоднішній день учасниками цієї Конвенції є майже всі європейські держави. Країни-учасниці взяли на себе зобов’язання надавати якомога ширшу допомогу у кримінальних справах для досягнення єдиної мети – забезпечити непорушність прав і свобод людини. Органами, на які покладаються повноваження щодо доручень, які складаються судами, є Міністерство юстиції України, а щодо доручень органів досудового слідства – Генеральна прокуратура України.

За Конвенцією 1959 року держави зобов’язуються надавати одна одній якнайширшу взаємну допомогу, яка полягає, насамперед, у проведенні процесуальних дій, оскільки під час розслідування і судового розгляду кримінальних справ часто виникає потреба у збиранні за кордоном доказів шляхом допиту обвинувачених, потерпілих, свідків, експертів, проведення обшуку, експертиз, судового огляду, вилучення та передачі предметів, вручення та пересилання документів тощо.

Як правило, виконання міжнародних доручень про правову допомогу здійснюється відповідно до вимог законодавства запитуваної держави (тобто держави, до якої звертаються з відповідним проханням про здійснення певних процесуальних дій).

Конвенцією та іншими міжнародними договорами передбачається надання гарантій свідкам або експертам, які незалежно від свого громадянства добровільно з’явилися на виклик у відповідний орган іноземної держави. Такі особи не можуть бути притягнуті до кримінальної або адміністративної відповідальності, взяті під варту або бути покарані у зв’язку з будь-яким діянням, вчиненим до перетинання ними державного кордону, або у зв’язку з їх свідченнями, або висновками як експертів, або у зв’язку з діянням, що є предметом розгляду.

Проте, що явка свідків та експертів до суду іноземної держави є їх правом, а не обов’язком. Не випадково у більшості договорів прямо вказано, що орган запитуючої держави, надсилаючи повістку про виклик до іноземних судів свідка чи експерта, не повинен вміщувати попередження про застосування санкцій на випадок неявки викликаного.

Разом з тим, договори не встановлюють абсолютної недоторканості іноземних свідків та експертів, а лише обмежують її певними умовами. Як свідчать тексти відповідних статей договорів, правом недоторканості користуються тільки ті з указаних осіб, які:

– прибули на виклик, вручений установою юстиції держави, до якої звернене доручення;

– з’явилися в установу держави, від якої виходить доручення;

– залишили територію держави, від якої виходить доручення, протягом передбаченого терміну (одними договорами встановлено 7 днів, іншими – 15 днів) з моменту повідомлення про те, що його присутність не є обов’язковою.

У цей строк не зараховується час, протягом якого свідок, експерт не міг залишити територію запитуючої держави з незалежних від нього обставин.

Окремо слід зазначити, що Україна виконує доручення іншої держави про вручення повістки про виклик до суду обвинуваченої особи, яка знаходиться на її території, за умови якщо така повістка буде передаватися не пізніш як за 40 діб до дати, вказаної в повістці.

Також слід зазначити, що за загальним правилом взаємодопомога надається при наявності та в порядку, передбаченому міжнародним договором. Але на практиці відсутність міжнародного договору про взаємодопомогу не завжди стає перешкодою у її отриманні чи наданні. Так, за принципом взаємності держави можуть надавати одна одній запитувану правову допомогу.

Відділ організаційно-аналітичного забезпечення діяльності управлінь юстиції,

документування і контролю Головного управління юстиції

в Одеській області