«Хочу працювати!..»
Сьогодні часто доводиться чути фразу «Молодь – майбутнє нашої країни». Але як самі студенти бачать своє майбутнє? Хто з них збирається працювати за спеціальністю? Про це запитали безпосередньо студентів.
Лілія Соколова, Одеський автомобільно-дорожній коледж, факультет «Організація перевезень і управління», 4 курс:
– Вважаю, що майбутнє країни – у розвитку нових підходів, зокрема й у сфері обслуговування, у цьому випадку такою сферою виступає транспорт. Україна має значний потенціал у сфері перевезень, оскільки є транзитною країною. Її територією проходять дуже важливі світові транспортні коридори. Так само й моя спеціальність на сьогоднішній день вважається затребуваною. Дуже хочеться працювати за спеціальністю, але бентежить нестабільність у країні. Я навчаюся на останньому курсі і незабаром розпочну пошук роботи. Час покаже результат.
Ірина Лиха, Одеський національний університет ім. І. І. Мечникова, факультет романо-германської філології, 4-й курс:
– Працювати збираюся. Чи за фахом – поки що не знаю, але гадаю, що так. Тому що це найкорисніша праця – виховувати дітей, давати їм нові знання, навчати. Одна з найкорисніших професій. І незважаючи на невисоку заробітну плату, приємно усвідомлювати, що ти можеш віддати комусь часточку того, що ти сам знаєш, часточку себе!
Наталя Кардаш, Одеський державний університет внутрішніх справ, юридичний факультет, 3-й курс:
– Так, звичайно, збираюся працювати за спеціальністю! Я все життя мріяла працювати в органах внутрішніх справ. Мені дуже подобається ця професія. Отож, працювати буду. Більше того – уже перебуваю у пошуках роботи.
Олена Варзар, Одеський національний університет ім. І.І. Мечникова, філософський факультет, 1-й курс:
– Так, я збираюся працювати за спеціальністю, для цього я і вступала, хочу бути добрим культурологом або відомим піар-менеджером.
Юлія Хомич, Одеський національний університет ім. І.І. Мечникова, інститут математики, економіки та механіки, факультет математики, 1-й курс:
– Збираюся обов'язково! Мені дуже подобається моя майбутня професія, і своє майбутнє я пов'язую лише з нею. Мені довелося досить багато попрацювати, щоб вступити на цей факультет. І вступила. Тепер хочу працювати за спеціальністю - навчати дітей математиці.
Олег Івченко, Одеський національний університет ім. І.І. Мечникова, історичний факультет (спеціальність археологія), 4-й курс:
– Дуже хотів би працювати за спеціальністю. Але чи вдасться – не знаю. На сьогоднішній день держава практично не виділяє коштів для проведення археологічних розкопок. А працювати вчителем історії в школі – дуже складно у зв'язку з мізерною заробітною платнею, яка не дає можливості жити гідно. Залишається лише сподіватися на те, що в нашій державі щось зміниться, і молодь одержить можливість працювати за спеціальністю.
P.S. Тішить той факт, що більшість студентів планує працювати за спеціальністю. Чи виправдає держава покладені на неї надії, покаже час.
Ольга Хомич
Делікатеси для справжніх гурманів
Де готують творчо мислячих викладачів, з індивідуальним підходом до кожного учня? Де навчаються майбутні вокальні виконавці, майбутні зірки світових танцювальних майданчиків?
Повірте, не десь на околиці Голлівуда і не на прискорених курсах «Фабрики зірок», а в інституті мистецтв, який розташований значно ближче. Який він? Як готує майбутніх фахівців? Що привело сюди нинішніх студентів? Де вони планують працювати після закінчення вузу? Про це та багато іншого розмовляємо з директором інституту мистецтв Південноукраїнського педагогічного університету ім. К.Д. Ушинського Наталею Бєловою.
Зайшовши до кабінету директора, побачила її не за письмовим столом, а... за музичним інструментом. Наталя Костянтинівна Бєлова сиділа за фортепіано і грала. Погодьтеся, досить незвичайне видовище для того, хто готується, як правило, до сухуватої розмови з керівництвом інституту.
Розмова наша вийшла дуже конструктивною і... соковитою, я сказала б. До кабінету раз-по-раз, заходили викладачі інституту, заступники декана, студенти. Усі вони доповнювали розповідь про свій навчальний заклад усе новими деталями і барвами.
Про нові віяння, IV рівень та «капусники»...
За роки свого 44-річного існування інститут став справжнім науково-методичним центром художньо-естетичного виховання молоді.
Сьогодні у вузі, у якого, до речі, IV рівень акредитації, навчаються понад 250 студентів на денному та 130 на заочному відділенні. Підготовка фахівців проводиться на таких рівнях, як бакалавр, фахівець, магістр із спеціальностей «Музичне мистецтво» і «Хореографія» з додатковими спеціалізаціями на вибір студентів: «Художня культура», «Режисура масових музично-виховних заходів», «Методика викладання музичних дисциплін».
Колектив інституту постійно шукає нові форми творчої, художньої діяльності студентів, планує відкриття нових спеціалізацій, пов’язаних з організацією позакласного та позашкільного художньо-естетичного виховання дітей і молоді – «естрадний спів», «художній керівник дитячих естрадних, вокально-інструментальних ансамблів, звукорежисура» тощо.
Але незважаючи на впровадження у навчальний процес нових спеціалізацій, не забувають тут і про забуті багатьма хороші традиції. Наприклад, досі в інституті проводяться театральні «капусники», які давно зжили себе в інших художніх навчальних закладах. До речі, заступник декана з виховної роботи Оксана Горожанкіна, яка за сумісництвом є і куратором однієї з груп, розповідає, що «капусники» для них не лише приємне проведення часу, але і навчальний матеріал для заліку, тобто, виступи студентів на них оцінюються.
«Від сесії до сесії» чи все-таки цілий рік?
Згадайте, будь ласка, свої студентські роки, і те, як сьогодні обходяться з «хвостистами» у вузах? Вони годинами просиджують, простоюють під стінами деканату, бігають за викладачами, у надії перездати «завалений» предмет.
Що ж спостерігаємо в інституті мистецтв? У розпал нашої розмови з Наталею Костянтинівною заходить дівчина.
– О, а ось і наша боржниця, – вигукує декан. – Заходь, поговориш з кореспондентом.
Весела третьокурсниця заходить до кабінету і через хвилину їхньої розмови з Наталею Бєловою, розумію: щось у цій ситуації мене дивує. Це не розмова декана з «боржницею». Наталя Костянтинівна знайомить мене з Оленою як переможницею естрадного конкурсу у Чехії (дівчина посіла друге місце), а невчасно здані дисципліни виправдовує її непосидючістю і запевняє, що всі студенти з «хвостиками» при такому ставленні швидко підтягуються, і з боржників переходять до розряду кращих студентів вузу. Підтримує це й інший третьокурсник – гордість інституту, Кирило Капустинський, розповідаючи про те, які студенти дружні, як допомагає у всьому деканат, викладачі.
Ще мені хотілося довідатися, яких труднощів студенти зазнають, здаючи сесію. Скажу чесно, навіть назвати матеріал планувала «Від сесії до сесії...». Звичайно, всі ми знаємо кінцівку цього виразу. Але, як не дивно, студентам інституту мистецтв справді весело під час сесії і не тільки. Погодьтеся, чи можна сумувати, коли на залік потрібно виконати уривок із безсмертного твору Моцарта?
Що привелоцих хлопців і дівчат до інституту мистецтв, і куди вони збираються йти після його закінчення? Відповіли мені і на ці запитання.
– На першому курсі, – ділиться Наталя Костянтинівна, – ми провадимо анонімне анкетування, яке дає іноді суперечливі результати, але, на наш погляд, точно відображає дійсність. Зустрічалися відповіді: прийшли до інституту, тому що батьки наполягли, щоб не йти до армії, щоб одержати хоч якийсь документ. Але у підсумку ці діти знаходили себе у тій чи іншій спеціальності. Є випадки, коли дівчина або хлопець вступали на вокал, а потім переводилися на іншу спеціальність, тому що відчули, що, наприклад, гра на інструменті їм підходить більше.
Хто куди?
Зазвичай після закінчення вузу студенти трохи розгублені. Не впевнені, чи слід іти працювати за спеціальністю. А деякі студенти інституту мистецтв уже точно знають, куди підуть працювати. Наприклад, третьокурсниця Олена, про яку ми говорили, точно знає, що не піде викладати до школи, їй подобається вокал, вона хоче далі вдосконалюватися, як вокалістка. Друга дівчина, першокурсниця Тамара, цілком впевнена, що її покликання – бути вчителем у школі, вона вивчає, самостійно шукає і намагається розробляти нові методики для учнів. Інші планують працювати у Палацах дитячої та юнацької творчості. Дехто із студентів вже потихеньку починають підробляти у БДЮТ.
І про «Фабрику зірок»...
До речі, на запитання – чи підвищився ажіотаж на спеціальності «вокал» і «хореографія» з появою таких танцювально-співочих проектів, як «Фабрика зірок», «Танцюють всі», «Танці з зірками», Наталя Бєлова підкреслила, що названі спеціальності завжди були популярні і до виникнення нашумілих конкурсів. А щодо «Фабрики» і «Танців» зазначила:
– Як можна матеріал, який розподілено на п’ять років, втиснути у кілька місяців і потім заявляти, що людина, котра має досить непевні знання, і що найголовніше, такий же талант, є зіркою? У нас у вузі взагалі не люблять слово «зірка».
До подібних комерційних проектів у вузі ставляться, м’яко кажучи, скептично, вважаючи їх якимсь фастфудом, продуктом швидкого приготування, напівфабрикатом сумнівної якості. Якщо розглядати цю ситуацію під таким кутом, то можна зробити висновок, що в інституті мистецтв готують найвишуканіші, найякісніші, естетично вивірені делікатеси для справжніх гурманів
Христина ВІЄР,«Одеські вісті». Фото авторки
Як вийти у переможці
Студент, депутат Молодіжної ради, координатор молодіжної газети «А5», голова організації «Фронт змін» в Одесі. Усе це про одного юнака, який завжди перебуває у епіцентрі молодіжних подій, бере активну участь у громадському та політичному житті Одеси. Звуть його Сергій Лейвиков. На початку року до його регалій додався ще один статус – переможця рейтингу топ-20 молодіжних лідерів Одеси. Юнак посів перше місце у топі, у якому змагалися понад 180 активістів молодіжного руху.
Сергій закінчив інститут математики, економіки, механіки. Зараз здобуває другу вищу освіту в інституті соціальних наук, на факультеті політології. Оскільки нинішня діяльність ближча до тієї освіти, яку він здобуває зараз, то у навчальному процесі юнак прагне бути таким же активним, як і у громадському житті. Власне про це ми й поговоримо із найвпливовішим та перспективнішим молодіжним лідером Одеси за версією рейтингу ТОП-20.
– Як Ви довідалися про проект?
– Якщо пам’ятаєте, була досить гучна презентація проекту. Будучи активним читачем та глядачем, завдяки нашим ЗМІ, довідався про ТОП-100. Організатори проекту, опитуючи молодь, визначають, хто є потенційним кандидатом. Тобто, тут не потрібно відправляти заявки або «смс» на короткий номер. Це об'єктивна оцінка того, що ти робив протягом року.
– Які проекти Ви можете назвати визначальними у Вашій діяльності у молодіжній сфері?
– Є два основні, які поглинають мій час. Це видання та розвиток молодіжної газети «А5», що розпочалася приблизно два роки тому. Сам же я починав із видання студентської газети факультету. Зараз «А5» – це найбільше молодіжне видання в країні, що цього року стало кращим у номінації «Молодіжні рейтинги України». І другий вид діяльності, який «з'їдає» решту мого часу – це участь у роботі однієї із політичних партій у нашому регіоні.
– Вас оцінювали за ступенем розвитку цих проектів?
– Я гадаю, що у цьому випадку йде швидше персональна оцінка, тобто участь того або іншого учасника рейтингу у молодіжному громадському житті міста. Так склалося, що я є депутатом Молодіжної ради, учасником ще багатьох молодіжних проектів, і галас, який здійняли навколо того чи іншого роду діяльності, допоміг не лише мені, але й іншим молодим людям стати номінантами, а потім і учасниками топ-100, а потім топ-20 молодіжних лідерів Одеси.
– На результати чекали із нетерпінням?
– Я із нетерпінням чекаю на ті результати, які спричиняють якісь наслідки. А оцінка діяльності, це, швидше, те, що стосується вже минулого. Тобто можна лише потішитися тому, що діяльність за 2009 рік була поцінована. Ті оцінки, які виставляються у навчальному процесі в школі, в університеті – від них щось залежить. А оцінки, такі як громадське визнання, повага з боку колег – це те, що має бути очікуваним та бути присутнім у житті будь-якої нормальної людини. Тому, звичайно, тішить отримана оцінка. Але мене набагато більше цікавлять мої плани у новому році.
– Як збираєтеся надалі виправдовувати статус переможця у ТОП-двадцятці?
– Розумієте, це рейтинг за 2009 рік. У даній ситуації оцінена діяльність минула. Для мене така висока оцінка – якийсь стимул для подальшого стрімкого розвитку. Мені дуже подобається ініціатива, висловлена організаторами рейтингу з приводу консолідації різних молодіжних рухів. Так вийшло, що у конкурсі брали участь представники найбільших організацій та рухів. І якщо організатори і я, як представник рейтингу, зуміємо консолідувати цих молодіжних лідерів, які динамічно розвиваються, то це буде чудово. Таким чином, будь-які формати, які будуть вирішуватися у складі топ-100 або топ-20 – будуть ефективними, як мінімум, за рахунок впливу кожного учасника цього рейтингу. А якщо вони ще й одержать підтримку експертів, то це буде стовідсотковий результат.
– Ви стали найперспективнішим та найвпливовішим молодіжним лідером в Одесі за версією рейтингу ТОП-20. Яка Ваша подальша мета?
– Є ті проекти, які для мене є визначальними. Участь у кожному з них для мене справді важлива. Я планую робити усе для того, щоб кожний із цих проектів виходив на якісно новий рівень і розвивався ще більше.
– А якщо глянути на усе це з іншого боку – яка Ваша особиста мета?
– Мій вік дозволяє мені у нинішній час займатися, насамперед, професійним зростанням. І увесь свій час, увесь свій ресурс планую найближчим часом спрямувати на те, щоб саме професійне зростання було якомога успішнішим.
– Успіхів Вам. Дякую за бесіду.
Кіра НІКІТІНА,«Одеські вісті» Фото авторки
