Ця будівля колишнього універмагу у Тарутиному, мабуть, добряче усім намуляла очі. Після того як універмаг перестав існувати, будівлю розікрали. Залишилися, по суті, стіни та порожні очниці вікон.
Згодом її вирішив купити якийсь одесит. Він обіцяв будівлю відремонтувати і застосувати, можливо, за прямим призначенням. Тільки час спливав, а справа з місця не рухалася. Власне, за ремонт будівлі нинішній власник і не брався. Натомість багато молодих людей швидко знайшли залишеній будівлі своє застосування. Зокрема й наркомани. У кожному разі, жителі двоповерхового будинку, що за 30 кроків від колишнього універмагу, неодноразово спостерігали, як сходилися до занедбаної будівлі молоді люди. А після там знаходили шприци та інший непотріб. Згодом і самі мешканці почали викидати побутове сміття під стіни будівлі. І утворилося тут сміттєзвалище, до якого занадилися зграї собак.
Тоді ті, хто вивозив сміття до належного місця, і звернулися зі скаргою до селищної ради. У офіційній відповіді значилося, що «...виконком Тарутинської селищної ради неодноразово надсилав листи із фотознімками напівзруйнованої будівлі його господареві та до райдержадміністрації. У своїх відповідях власник будівлі гр. Блюмбер обіцяв, що незабаром вона буде відновлена. Щодо незаконного сміттєзвалища, то адмінкомісія селищної ради зобов’язала жителів довколишніх будинків ліквідувати його власними зусиллями. Тільки сміття з того часу стало ще більше. І з першим теплом потягнуло від нього важким духом…
Сумлінні мешканці ремствують на депутатів: мовляв, чому б не зібрати усіх мешканців двоповерхівок, та не поговорити з цього приводу. А ще краще – оштрафувати їх. Адже селищний голова, який живе напроти сміттєзвалища через дорогу, щодня спокійно йде вранці на роботу повз це очевидне неподобство.
Хвилює людей і те, що поблизу запущеної будівлі стоїть пам’ятник воїнам, які загинули за визволення Тарутиного. Сьогодні він виглядає просто жалюгідно. На його п’єдесталі стоїть танк із дулом, яке чомусь повернуте до школи. А школа – зовсім поруч, за якихось сто метрів. І це викликає запитання: невже вчителі та діти не бачать пляшок, розкиданих навколо пам’ятника, трохи осторонь свіжу купу сміття, майданчик, давно зарослий бур’яном.
Чому тут дивуватися, якщо дві дівчинки-семикласниці, яких я запитала про те, що означає для них День Перемоги, довго не могли нічого сказати. Після напружених роздумів, одна з них наважилася промовити:
– Ну, це як би... початок війни.
Говорити з дівчатками на цю тему далі не мало сенсу. Коли я звернулася до жінок, що проходили повз нас, з тим же запитанням, а заодне розповіла їм про наш міні-діалог з дівчатками, вони були вражені. Мої нові знайомі виявилися вчителями з різних сіл.
– Ми й класні години провадимо, і бесіди за даною тематикою, – сказала вчителька Рівненської школи Катерина Василівна Деренжи. – Діти на цвинтарі доглядають за занедбаними могилами. У школі є конкретний план роботи з підготовки до 9 Травня та його проведення.
Хотілося б вірити, що ті дівчатка, швидше, виняток, ніж правило. Що сміття навколо пам’ятника, зрештою, приберуть. І, напевне, підправлять написи, які обсипалися на постаменті. Але чому це не було зроблено раніше? Хто проявляє байдужість і чому?
