25 березня виповнюється 110 років від дня народження Лії Ісааківни Бугової
Її прізвище самодостатнє. Зовсім не обов’язково застосовувати епітети – «незрівнянна», «видатна», «легендарна», «велика», а досить просто сказати коротке слово «Бугова»– і одеські театрали старшого покоління на секунду замруть у шанобливому мовчанні, яке плавно переходить у зітхання шанувальників. Лія Бугова – одне із найзнаковіших імен в історії театральної Одеси. Ролі, зіграні нею, залишилися у пам’яті тисяч одеситів, розповіді про вистави за її участю передаються у багатьох одеських сім’ях із покоління в покоління. В Одеському академічному російському драматичному театрі, на щастя, ще здраствують та активно працюють кілька чоловік, яким пощастило виходити з нею на одну сцену. І усі вони в один голос підтверджують: «Бугова була великою акторкою!»
Лія Ісааківна Бугова прожила довге та насичене творче життя. З її іменем пов’язана історія двох одеських театрів – Єврейського театру, який активно існував в Одесі у 20-х – 30-х роках минулого століття та Російського драматичного. Єврейський театр став колискою, яка зберегла, зростила та виплекала талант Лії Бугової. У цьому театрі нею були зіграні блискучі ролі, які зробили її улюбленицею одеської публіки – Комісар у «Оптимістичній трагедії» Вс. Вишневського, Кручиніна «Без вини винні» О. Островського, Мірандоліна у «Трактирниці» К. Гольдоні, мадам Боварі у інсценівці роману Флобера та багато інших. А у 1939 році Бугова одержала запрошення тодішнього головного режисера Одеського російського театру Авраама Треплєва: режисер бачив лише її в головній ролі своєї нової вистави «Мати» за п’єсою Карела Чапека. Акторка прийняла запрошення, і вистава справді стала сенсацією. Знайдений режисером прийом спілкування героїні із загиблим чоловіком та синами, високий драматизм виконання, властивий акторці, справляли велике враження на глядачів.
Вистава «Мати» стала точкою відліку нової та найголовнішої глави у долі Бугової, пов’язаної із Одеським російським драмтеатром. Вона прослужила його підмосткам понад сорок років, створила десятки незабутніх образів; була однаково переконлива і у суворій бальзаківській драмі «Хижачка», і в містичній п’єсі Ібсена «Примари», у жагучій італійській комедії Е. де Філліпо «Філумена Мартурано» та у романтичній драмі «Дерева вмирають стоячи» А. Касони, у класичній шекспірівській трагедії «Отелло» та у психологічній трагікомедії «Дивна місіс Севідж» Дж. Патрика. Це лише вибрані ролі з вагомого списку досягнень Лії Бугової.
Сьогодні портрет Лії Бугової прикрашає фойє Російського театру, а пам’ять про неї живе в серцях працюючих тут людей. Існує таке театральне поняття «намолені стіни» – тобто стіни, просякнуті молитвами великих майстрів, які виходили на сцену даного театру. В Одеському академічному російському драматичному театрі стіни «просякнуті молитвами» Лії Бугової. Тому що майже кожен монолог, промовлений цією великою акторкою, був спрямований не лише у глядацьку залу, але й, ніби молитва, у Вічність!
