На одеській автостанції «Привоз» так і не знайшов покажчиків руху автобусів або маршруток, що вирушають до Овідіополя. Довелося звернутися у вікно довідок.
– Ідіть до критого рибного ринку «Камбуз» по Преображенській вулиці. Там розташована їхня окрема імперія.
Останні слова трохи спантеличили, але додаткових довідок не став наводити і поспішив за вказаною адресою. Там теж не знайшов ні вивіски про якийсь автовокзал, ні каси з продажу квитків, ні розкладу руху автобусів. Зате в ряд стояли п'ять маршруток, на яких були таблички «Одеса – Овідіополь». Підійшов до однієї, почав запитувати у водія:
– Коли виїжджаємо?
– Завтра!
Відповідь приголомшила, особливо тон, яким було промовлено це слово.
– То ви скоро виїжджаєте? – не здавався я.
– Чекайте...
Довелося пройти на тротуар, де стояла самотня жінка. Вона співчутливо сказала:
– Ну що, одержали? Мене теж послали подалі. І от бігаю від однієї маршрутки до другої, щоб довідатися, яка виїжджає першою, до якої вже можна сідати. Сказали: чекайте...
А тим часом водії щось обговорювали на підвищених тонах, мабуть, установлювали для себе «живу чергу».
Нарешті, з'ясувалося, що першою вирушає саме та, водій якої встиг уже нам нагрубіянити.
– А як з квитками, – спробував проконсультуватися у сусідки.
– Оплата на виході. Готуйте 8 гривень.
Під час рейсу зауважив, що пасажири гроші платять, а квитків не одержують. Уже в Овідіополі, біля будинку райдержадміністрації, попросив зупинитися. Виклав 8 гривень і зажадав квиток, тому що потрібно для звіту про відрядження.
– Вам квиток потрібен, – у голосі водія знову запалав гнів, – одержуйте!
І дістав зі своєї сумки якийсь папірець.
– Але це квиток «Овідіополь – Одеса», а ми, наскільки розумію, їдемо у зворотній бік!
Тут водій ще більше скипів і дістав цілий рулон цих самих квитків і, відірвавши стрічку майже у півметра завдовжки, жбурнув мені в обличчя.
– Вам цього, сподіваюся, вистачить?
Полеміка була марною. А ще спокою не давав і той факт, що у маршрутці, на якій була табличка «Інватаксі», збирали гроші з інвалідів, стареньких-пенсіонерів за повною вартістю і без будь-яких там квитків.
Уже в Овідіополі на автостанції почав шукати касу, щоб купити квиток на зворотній шлях. Не хотілося вже зв'язуватися з водіями-грабіжниками, які знають одне: «Гроші, гроші давай!» І знову вразило те, що багато пасажирів про касу нічого не знають. Вони пояснили, що треба розраховуватися тільки з водієм.
Касу все-таки знайшов. І там, між іншим, довідався, що для пенсіонерів, інвалідів вартість квитка становить усього... 50 копійок.
І згадалася інша поїздка – до Біляївки. Там водій переповненої маршрутки сам простежив, щоб всім інвалідам і старим обов'язково надали сидячі місця. А при виході не брав з них жодної копійки і тільки бажав здоров'я і доброго настрою. І ніби це відбувалося не в сусідньому районі, а, принаймні, в іншій країні.
…Але чому саме овідіопольським водіям такі почесті, «окрема імперія». Особливий посадковий майданчик затиснутий будинком ринку та трамвайними коліями з інтенсивним рухом іншого транспорту. Тут і під колеса ненароком можна потрапити!
Мабуть, і тут діють за принципом: «Гроші, гроші давай»?
