У нашому Саратському районі В.Ф. Яковець єдиний Герой Радянського Союзу. Його прізвище золотом висвічується на стелі площі 10-го Квітня та біля оперного театру в Одесі.

Родом він із села Молодового. У 30-ті роки у зв'язку із тяжким матеріальним становищем, закінчивши 3 класи румунської школи, наймитував у німця-колоніста у сусідньому селі за харчі. У 1940 році, після визволення Радянською Армією території Бессарабії завербувався разом із друзями на шахту ім. Орджонікідзе у Донецьку. Батька його, сільського коваля та ветеринарного лікаря-самоучку, обрали головою Молодовської сільради.

Незабаром вивчився Василь Яковець на помічника машиніста. Став посилати додому гроші. Раділи батьки – годувальник. Потім одружився з татаркою Марією. У них народився син Василь. Але війна перервала мирну працю та навчання. У військкоматі йому відмовляли у відправленні на фронт: занадто малий на зріст та худий. Але повважали за потрібне послати до робочої команди. Рили протитанкові рови і траншеї. Працювали під бомбами та артобстрілами. Та оборона не витримала. Фашисти увійшли до міста. Дуже жорстоко ставилися до полоненого.

Пораненого Василя побив німецький офіцер і погнав на роботу. Пізніше він зустрінеться із цим офіцером на польській землі, у поміщицькій садибі, де візьме його у полон. І в штабі довідаються від «язика» про точний час наступу німців на наші позиції. Це дало можливість випередити німців і захопити оборонний рубіж.

…Завдяки знанню німецької та румунської мов вдалося Василю Федотовичу вирватися з полону із дружиною, побувати на батьківщині. Пережито тяжкі місяці нелегального життя в різних селах окупованої Бессарабії та Молдавії. Червону Армію зустрів із чистою совістю людини, яка боролася із окупантами. Із Саратського РВК був направлений до розвідшколи і зарахований після закінчення до 259-ї стрілецької дивізії 1194-го стрілецького полку. Сержантом очолив відділення. Війну закінчив командиром взводу розвідників, старшиною.

Батьківщина високо оцінила ратні подвиги земляка, присвоївши йому звання Героя Радянського Союзу, нагородивши двома орденами Слави та медалями. А було йому 24 роки.

…Відлуння війни... Воно докотилося і до В.Ф. Яковця. Через багато років після Перемоги він почав втрачати зір. З кожним роком лінзи його окулярів ставали усе товстішими й товстішими. Головними ліками від усіх бід була робота – електрик 6-го розряду у Московському гірничому інституті. Його запрошували на урочистості з нагоди Перемоги. І розповідав він молодому поколінню про своїх бойових товаришів – земляків, славетний шлях дивізії, подвиги розвідників, з якими добував потрібні відомості про кількість ворожих військ, бойової техніки. Гвардійська 259-та дивізія пройшла через Україну, Білорусію, Польщу, Австрію.

Залізну волю до перемоги над ненависним ворогом, непохитну стійкість бійця проявив В.Ф. Яковець у боях за Верхню та Нижню Силезію (нині це територія Польщі). Стрілецькому та кулеметному взводу було дано наказ зробити розвідку боєм і закріпитися уздовж річки Одер, біля залізничного насипу, яким курсував фашистський бронепоїзд. Увечері група подолала річку, вибила німців з району насипу, закріпилася. Друг його, земляк, загинув у цій же сутичці. Від 2-х взводів залишилося 5 чоловік, але ворогові не вдалося відкинути героїв. Вранці до них переправилися великі сили наших військ.

За всю війну тільки спочатку одержав Василь Федотович поранення в ногу, губу, був контужений. Через декілька тижнів ногу залікували. Усі з 25 хлопців, – бійців його розвідки, – загинули.

Він часто згадував своїх бойових друзів (помер у 1994 р.), повторював: «Краще б я, краще б не вони». А на дні алюмінієвого кухля зі спиртом в День Перемоги лежала Зірка Героя.

У нього в Москві два сини – Василь та Ігор. Він постарався дати дітям усе те, що відняла у нього війна: тепло, затишок, здоров'я, освіту. Ігор – кандидат наук, боксер-розрядник, працював у гірничому інституті разом із батьком. Для Василя Федотовича діти і онуки були гордістю та усвідомленням того, що життя прожите недарма, що його рід має гідне продовження.

Можуть своїм сином пишатися Одещина і Донбас, де В.Ф. Яковець став трудівником, солдатом та героєм!