У роки Великої Вітчизняної війни у лавах Червоної Армії воювало близько 500 тисяч громадян СРСР єврейського походження. Близько 200 тисяч із них з кривавих полів не повернулися… Ті, кому судилося жити, 20 серпня 1997 року при Благодійній фундації «Хесед Шаарей Ціон», що діє в Одесі, створили клуб «Фронтове братство». Його девізом є слова: «Бійці згадують минулі дні». У цей час в списках клубу 79 ветеранів. Більшість із них інваліди І та ІІ груп, адже, за рідкісним винятком, усім членам об'єднання понад 80 років, а троє людей досягли дев'яносторічного віку. Збираються ветерани двічі на місяць.
Нелегкі обов'язки голови ради організації з 2000 року успішно виконує полковник у відставці Григорій Абрамович Єлісаветський. Григорій Абрамович розповів мені про ту велику допомогу в організації діяльності «Фронтового братства», яку надає адміністрація «Хеседа». Що стосується завідувачки «Моадону» Ганни Львівни Розен, то без її організаторської майстерності заходи «Фронтового братства» навряд чи провадилися б на такому високому рівні. Г.А. Єлісаветський люб'язно запросив мене на зустріч у рамках клубу, присвячену Дню визволення Одеси від фашистських загарбників та їх румунських сателітів. Зустріч відбулася 12 квітня у «Моадоні». Я багато дізнався нового та цікавого, слухаючи виступи ветеранів.
Культурна програма зустрічі була просто чудовою! Свіжо та молодо звучав неповторний голос Йосипа Жеребкера: пісні «Журавлі» Я. Френкеля на вірші Р. Гамзатова, «Письмо отца с фронта» А. Мартинова… Потішила манерою виконання пісень, що запам'ятовується, і Ірина Александровська.
Із членами клубу «Фронтове братство» мені судилося зустрітися ще раз 5 травня на «Фронтовому привалі».
У ювілейний рік повноважень голови Григорія Абрамовича Єлісаветського хотілося б розповісти про життєвий та бойовий шлях керівника клубу. У 1940 році шістнадцятирічним Єлісаветський вступив до Одеської артилерійської спецшколи, яку закінчив у 1942 році, коли вона вже дислокувалася у Сталінабаді (нині Душанбе). Далі – навчання у Фергані, де в результаті евакуації опинилося Харківське артилерійське училище. Із 1944 року і до кінця війни офіцер був на передовій. Воював у складі 4-го Українського фронту на Західній Україні, у Польщі та Чехословаччині. Був поранений у руку та ногу. Удостоєний багатьох нагород, серед яких ордени Червоної Зірки, Богдана Хмельницького, Вітчизняної війни І ступеню, медаль «За бойові заслуги». Перемогу Григорій Абрамович зустрів у Чехословаччині, за 45 кілометрів від Праги. У лавах Збройних сил СРСР після війни служив 28 років, дослужившись до звання підполковника (у цей час полковник).
Г.А. Єлісаветський – висококласний фахівець своєї справи. Про рівень його знань та підготовки свідчить хоча б те, що у 1962 році він закінчив Тбіліське артилерійське училище екстерном. У 1971 році наш герой прийшов на роботу на одеський завод «Епсілон», де протягом 21 року пройшов шлях від рядового інженера до начальника відділу комплектації. Григорій Абрамович користується заслуженими любов'ю та повагою усіх, хто має честь знати цю чудову людину.
Дуже цікавим уявляється мені також бойовий шлях члена клубу «Фронтове братство» Арнольда Юхимовича Фабриканта. До армії Арнольд Юхимович був призваний 22 липня 1941 року. Херсон, Дніпропетровськ… Новобранці копали окопи, протитанкові рови. У середині серпня їм видали гвинтівки – і на передній край. У складі 56-го артилерійського полку А.Ю. Фабрикант обороняв Новомосковськ, потім потрапив на Кавказ. Наш герой брав участь в обороні П’ятигорська, Ростова, був мінометником 68-ї морської стрілецької бригади. Після закінчення артилерійського училища служив у 55-й гвардійській стрілецькій дивізії, брав участь у трьох десантах – на Кубані, під Керчю… Потім було визволення Білорусії у складі спочатку 1-го Білоруського, а потім 3-го Білоруського фронтів. Далі Фабрикант потрапив на 1-й Український фронт, разом зі своїм з’єднанням вийшов на південно-західну окраїну Берліна. А у цей час в Празі спалахнуло антинацистське повстання. Повсталі просили про допомогу. Надійшов наказ: висуватися у бік Праги пішим маршем. Під Мельником наш герой зустрів закінчення війни. За ратну працю лейтенант А.Ю. Фабрикант був удостоєний багатьох нагород, серед яких ордени Червоної Зірки, Богдана Хмельницького, Вітчизняної війни І ступеню, 25 медалей. У колишнього командира взводу та командира батареї Фабриканта 8 подяк Верховного Головнокомандуючого. Під час бойових дій Арнольд Юхимович був двічі поранений і один раз контужений, що послужило причиною його демобілізації у 1946 році. Після війни ветеран працював в Одесі на лікеро-горілчаному та склоробному заводах, займався наукою, заглиблюючись у питання гравітації і трансмутації матеріалів. У Арнольда Юхимовича Фабриканта високе звання академіка оригінальних ідей.
Здоров'я вам усім, любі ветерани! Низький уклін вам за вашу безприкладну мужність у суворі роки Великої Вітчизняної війни!
