Тему виховання підростаючого покоління, зокрема патріотичного, у нашому суспільстві не порушував хіба що ледачий. Ліві й праві, «україномовні» і «російськомовні», депутати і чиновники різних рівнів. Але, як це не сумно, «віз і нині там». Але ж у нашій історії були випадки, коли справа виховання підростаючого покоління перебувала на справді високому рівні: згадати хоча б скаутські організації Галичини на початку ХХ століття або піонерію радянської України. На превеликий жаль, зі здобуттям нашою країною незалежності усі наробітки у цій сфері залишилися в минулому. А тим часом, серед нас є люди, яким не байдужа доля рідної Батьківщини. Тему виховання підростаючого покоління ми вирішили продовжити з ініціатором нещодавньої обласної акції «Посадіть дерево за того хлопця», присвяченої 65-й річниці Великої Перемоги над фашизмом, фермером із села Тузли Татарбунарського району Миколою Григоровичем Шевченком.

– Миколо Григоровичу, скажіть відверто, навіщо Вам, фермерові, у якого навесні повно турбот, раптом знадобилося займатися цією акцією?

– Скажу одразу, алею ми заклали ще п’ять років тому, до 60-ї річниці Великої Перемоги над фашистською Німеччиною, розуміючи, що вивчення історії нашого села, історії країни в цілому занедбується. Цього року ми разом з учнями старших класів упорядкували алею і посадили нові дерева. Нам дуже хотілося, щоб наш приклад наслідували й інші жителі області. Сьогодні ми говоримо про виховання, але прищепити молодому поколінню любов до культури і традицій свого народу можна лише через знання історії. Наше завдання, завдання дорослих я вбачаю у сприянні формування у молодої людини потреби особистої причетності до збереження історичної пам’яті.

– Ви вважаєте, що проблему патріотичного виховання дітей можна розв’язати. Але кому при цьому повинна належати пальма першості?

– Безумовно, неможливо переоцінити роль школи у підготовці вільно мислячих людей. Але є й важливіші навички – здатність відрізняти добро від зла. Національне духовне відродження нині будується на поверненні вічних цінностей, однією з яких цілком справедливо вважається міцна родина. Любов до Батьківщини і співвітчизників, повага і шанування старших, заперечення насильства і патріотизм – все це приходить у доросле життя з дитинства. Дуже важливо усім нам у цих питаннях рухатися єдиним фронтом. Мова йде, насамперед, про родину і про заклади освіти. Я переконаний – виховати цілісну особистість можна лише спільно.

– А яку роль Ви відводите телебаченню, яке сьогодні віднімає багато дитячого часу і уваги?

– Старше покоління ще пам’ятає передачі, які розвивалися під контролем і на кошти держави: цікаві телеуроки, повчальні мультики, передачі «Хочу все знать», «От всей души», «В гостях у сказки», «Ералаш», «До 16 и старше», «12 этаж». На жаль, у дітей нинішніх такої можливості немає, бо ефірну мережу формує горезвісний рейтинг. У гонитві за касою саме він «рекомендує» дивитися «Телепузиків» і «Покемонів». Але ж деякі закордонні мультфільми виробляють у дітей байдуже, якщо не позитивне ставлення до жорстокості. Візьмемо того ж «Тома і Джеррі» – порахуйте, скільки разів протягом однієї серії вони заподіяли один одному біль. Дітей необхідно навчати раціональному управлінню вільним часом і вибірковим підходом до перегляду телепередач. Крім того, для України цілком природно звернутися до традицій, які багато в чому визначили хід вітчизняної історії та розвиток культури. Це традиції православного християнства та інших релігійних конфесій.

– Діти підростають і починають самостійне життя, іноді вони відсторонюються від родини, починають жити вулицею і своєю компанією. Що у цю мить необхідно робити батькам?

– Нова людина формує своє коло спілкування, і це не обов’язково буде коло спілкування її батьків. Хтось займається у спортивних секціях і там розкриває свої таланти. Або у художній школі, де знаходить друзів за інтересами. У такому уникненні батьківської опіки немає нічого поганого. У цей період на дитину друзі мають вплив набагато більший, ніж батьки. А от стежити за тим, що це за друзі й до чого вони в остаточному підсумку можуть привести Вашу дитину, треба пильно. У цьому випадку бездіяльність дорослих – те саме що злочин.

– Зараз серед молоді більше стало людей освічених, але разом з тим байдужих до сподівань інших. Чи можна із цим боротися?

– Сьогодні ми повинні шукати в молодих людях не недоліки, а кращі риси – відкритість, вільне мислення і прагнення дізнаватися нове. Адже у майбутньому їм доведеться володіти не однією, а можливо, декількома професіями. У нас мисляча і талановита молодь, здатна не лише ставити мету, але й досягати її. Безумовно, є й недоліки. Однак ми також повинні пам’ятати, що діти – це наше відображення. Їх слід виховувати не комп’ютерними програмами, «мильними» телесеріалами або супермодними іграми, а насамперед своїм особистим прикладом. Звички й цінності, закладені в рідному домі, дитина обов’язково повторить у своїй майбутній родині. Справжня освіта – це завжди поєднання навчання і виховання. Виховання особистості, виховання душі. Ми повинні навчити молодь розумно і гідно вибудовувати свої взаємини з іншими людьми і суспільством у цілому. Нашим дітям необхідний моральний фундамент, що становить основу для прийняття ключових життєвих рішень. Адже аморальність, відсутність моральних орієнтирів може стати реальною перешкодою на шляху розвитку суспільства.