Хто захистить права саратських дітей?

Як відомо, Президент України і Кабмін поставив чергове важливе завдання щодо літнього дитячого оздоровлення. Нинішнього сезону в Україні намічено оздоровити понад 50% дітей шкільного віку, 100% – сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки, а також понад 70% дітей з незаможних родин. Але чи буде у Саратському районі цілком досягнута зазначена мета, ще невідомо. Адже вперше за сорок років існування міжколгоспного піонертабору «Сонячний» його двері зачинили перед дітьми, виставивши озброєну охорону...

На території сучасного центру дитячого оздоровлення і відпочинку площею 3 гектари, де влітку було чути дитячий сміх, провадилися захоплюючі концертні шоу-програми і дискотеки, відтепер бродять похмурі дядьки у спецформі. Від кого, починаючи з кінця квітня, озброєні люди у камуфляжах охороняють дитячий табір? Чи не від дітей саратських колгоспників, для яких, власне, і споруджувався він?

На спорудження цього піонертабору у сімдесяті роки минулого століття скинулися буквально усі існуючі на той час саратські колгоспи. Одноповерхові кам’яні будиночки для дітей розташували на березі Чорного моря між селами Приморським і Миколаївкою Білгород-Дністровського району. За час роботи «Сонячного», починаючи з 1968 року, міжгосподарський дитячий оздоровчий заклад не пропустив жодного літнього сезону, приймаючи дітей різного віку. Сьогодні після реформування сільгосппідприємств засновниками ДОЦ «Сонячний» залишаються 13 уцілілих СВК і ТОВ Саратського району, які спрямовували гроші на благоустрій табору, утримування і харчування дітей.

У 1997 році «Сонячний» обзавівся, нарешті, власним Статутом. Через п’ять років Статут у Саратській РДА «удосконалили», не дотримуючись при цьому легітимних норм і включивши до складу засновників трудовий колектив ДОЦ. У березні 2010 року Одеський апеляційний суд визнає недійсними як сфабриковане у листопаді 2001 року рішення загальних зборів засновників ТОВ ДОЦ «Сонячний», так і змінений Статут, зареєстрований Саратською РДА у січні 2002-го.

Як стверджує голова Саратської райради Іван Райнов, котрий разом з депутатським корпусом постійно б’є в усі дзвони тривогу із приводу спроб рейдерського захоплення дитячого табору, міна уповільненої дії, що рвонула сьогодні, була закладена саме у січні 2002 року, у зв’язку зі змінами Статуту ТОВ ДОЦ «Сонячний». У 2007-2008 роках зацікавлені сили почали наполягати на реформуванні ДОЦ на користь трудового колективу, якому, нібито згідно з укладеними договорами, на той час уже належав 51% акцій. У підсумку після завершення оздоровчого сезону у 2009 році деякі СВК із числа засновників звернулися до суду.

– Протягом року ми перебуваємо у процесі судових розглядів, – розповідає Іван Райнов. – Нарешті після чотирьох засідань за позовом багатьох СВК до ТОВ ДОЦ «Сонячного» Одеський апеляційний суд виніс рішення на користь засновників. У травні 2010 року Вищий Господарський суд залишив це рішення без змін. Однак доступ керівництва Саратського міжгосподарського ДОЦ «Сонячний» до майна оздоровчої бази і нині є проблематичним. Його територія охороняється найнятим і незаконно обраним ліквідатором. Судові рішення спробував заперечити колишній директор ДОЦ, який вживає усіх можливих дій, щоб не допустити засновників до організації роботи табору і розпорядитися його матеріальною базою.

Дуже здивувала депутатів Саратської райради і підсліпувата білгород-дністровська Феміда, яка прийняла рішення про арешт майна табору і заборону його відчуження, підтримавши, таким чином, несправедливість. У відповідь на таке судове рішення депутати ухвалили Звернення до Президента України, Верховної Ради, комітетів Верховної Ради з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією, з питань правосуддя, до Ген­прокуратури і усіх вищих органів щодо охорони законності й правопорядку, а також до губернатора Одеської області, голови облради, облпрокуратури, відповідних правоохоронних органів про попередження незаконного присвоєння зацікавленими особами цього закладу. Ми наполягаємо, щоб дитячий оздоровчий центр залишався у міжгосподарській власності всього району, а не у приватних руках. Але найбільше мене, як голови райради і громадянина, здивували дії співробітників прокуратури Саратського району, відділу щодо боротьби з економічною злочинністю Саратського райвідділу міліції, Головного управління МВС в Одеській області. Вони вживали заходів не проти рейдерів, які зривають у таборі дитячий оздоровчий сезон, а проти засновників, тих, хто зайняв активну позицію у відновленні своїх законних прав. Однак ми однаково сподіваємося, що цього літа саратські діти, як і в попередні роки, зуміють відпочити в «Сонячному».

Безумовно, незважаючи на судову плутанину і напружену ситуацію Саратська влада не залишила дітей району без традиційного літнього відпочинку і яскравих вражень. Частину з них влаштовано у табір «Автодорожник» Білгород-Дніст­ровського району, друга – виїхала у «Зорьку» Татарбунарського району. Але якщо добове перебування дитини у «Сонячному» обходилося у 60-70 гривень, то, наприклад, в «Автодорожнику» доводиться платити по 93 гривні. Отже, насолодитися морем і літнім сонцем зможе вже менше дітлахів із Саратського району.

Скільки саратських школярів вдасться нинішнього літа оздоровити?

Відповідь на це поки що, здавалося б, просте запитання залежить від тих, хто порушує конституційні права дітей на відпочинок. А захист редакція очікує від облпрокуратури, яка завжди реагує на публікації «Одеських вістей».

Тетяна Гурічева, власкор «Одеських вістей», Саратський район

Гіркий дим нічного закулісся

Літо – це не тільки спекотні дні, море і пікніки на природі. Для декого це і нескінченний караван безсонних ночей, проведених у нічних клубах. Однієї такої ночі, а точніше близько півночі, на телефон мого знайомого надійшло повідомлення: «Бери 200 доларів і велику сумку». Таке смс не могло не викликати цікавості. З’ясувалося, що написав друг, який працює барменом в одному з найдорожчих нічних клубів міста. За подальшими вказівками друга (назвемо його Василем) моєму знайомому (дамо йому ім’я Петро потрібно було заїхати до одного з найближчих супермаркетів Одеси і закупити на всю суму міцних напоїв. Через годину Петро) уже завантажував у таксі два баульчики з алкогольним розмаїттям. Ще трохи і вміст двох картатих сумок дуже спокійно перекочував на барні полички престижного закладу. Вихідні влітку у нічних клубах дуже бурхливі. І наші Василь з Петром продали «свій товар», на який витратили 200 $, за дві нічки. А виручили, як ви уже здогадалися, значно більше. Чого тільки варта пляшечка коньяку, яку вони придбали за 40 грн, а продали за 250!

Звичайно, таке наші «щасливчики» могли прокручувати не так уже і часто, але того вечора їм пощастило: господар закладу був у від’їзді, а дівчина-адміністратор поїхала розв’язувати якісь свої проблеми, попросивши бармена-Васю доглянути за всім. От він і доглянув!

Таких історій дуже багато. Існують цілі схеми, за якими бармени, офіціанти, іноді разом з адмініст­раторами, обдурюють господаря закладу.

Нічний клуб – задоволення не з дешевих. Один лише вхід коштує від 50 гривень до двохсот, залежно від міри «гламурності» злачного містечка. Ціни на модні коктейлі, такі як «Мохіто», «Малібу», «Космополітен», коливаються від 75 грн до 300. Отже, ходять туди люди небідні. Проте це не означає, що вони тільки і думають куди б витратити свої (або батьківські) кревні. Швидше думають, як би не витратити.

В одному з дорогих клубів дві пари за цілий вечір «насиділи», як кажуть офіціанти, на добру тисячу гривень. Після запальних танців один з юнаків вийшов на відкриту терасу «покурити», другий, діставши телефон і закриваючи одне вухо рукою, поспіхом вийшов із зали поговорити з кимось, мабуть, дуже важливим. Дівчата ж схопили сумки і побігли «пудрити носики». Вийшовши з дамської кімнати, красуні цілком спокійно, навіть не повертаючись до столика, продефілювали до виходу. Таке, зрозуміло, можна провернути далеко не у кожному клубі. У цьому випадку планування закладу дозволило клубним «зайцям» прослизнути до виходу непоміченими. Їм того вечора пощастило, чого не скажеш про офіціанта, що марно виглядав підприємливу четвірку. Очевидно, довелося бідоласі віддати більшу частину зарплати (якщо не всю).

Публіка у розважальних закладах досить різношерста. Одні приходять справді донесхочу потанцювати, другі – утопити свої проблеми у декількох «Піна Коладах».

– Останнім часом, складається враження, що люди приходять до клубу просто напитися, – обурюється Павло, менеджер одного з престижних клубів. – До третьої години ночі клуб напівпорожній тому, що половину відвідувачів порозвозили на таксі додому.

Але є й інша категорія клубних завсідників. Дуже часто біля барної стійки можна побачити довгоногу красуню, яка, зірко спосте­рігаючи за відвідувачами, загадково посмоктує апельсиновий сік. Класичний розвиток подій – до неї підходить галантний джентльмен, пригощає чимось істотнішим, ніж сік, і потім він просто зобов’язаний... оплатити їй ще парочку коктейлів і якусь мерзенність, що називається салатом.

Такі особи викликають плоскі жарти в офіціантів і роздратування у менеджерів, оскільки провод

ять у клубі зі склянкою соку, вартістю 20 грн, весь вечір.

– Дівчат ще можна якось потерпіти, адже їх швидко «розбирають», – далі говорить Павло. – Але коли приходять юнаки і поводяться за таким же сценарієм – це вже навіть не смішно. Щоправда, вони не сидять із соком. Зазвичай беруть дорогий віскі, виставляють на стіл дорогі сигарети, телефон майже останньої моделі.

Виглядають такі, з дозволу сказати, чоловіки дуже доглянутими: на голові творче безладдя, закріплене гелями і мусами, яскрава сорочка, дуже дорогий ремінь із натуральної шкіри, лаковані туфлі. І чекають на дамочок.

– Заможні панянки бальзаків­ського віку купуються на яскраву обгортку, не розуміючи, що усередині по суті нічого немає, – філософствує менеджер. – Як правило, вони і ідуть з цими «обгортками». Можливо, сподіваються, що відхопили чоловіків своєї мрії, не знаю. Але наступного вечора, ці «чоловіки» знову приходять сюди, як на роботу.

Закулісся нічного життя виявилося не таким уже яскравим, веселим і однозначним. У ньому, як і у справжньому житті, є господарі, прості обивателі і ті, хто їх обманює. А хто ви у цьому вирі пристрастей, алкоголю, музики і драйву?

Христина ВІЄР,«Одеські вісті»