Безробіття є гострою соціальною проблемою сучасного суспільства. В Україні рівень безробіття економічно активного населення віком від 15 до 70 років зріс з 6,4 відс. у 2008 р. до 8,8 відс. у 2009 році.
Враховуючи актуальність і надзвичайне соціальне значення цього питання, Рахункова палата провела аудит ефективності використання коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, призначених на професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації безробітних. Результати аудиту свідчать, що впродовж останніх років державна служба зайнятості активізувала роботу з професійного навчання безробітних. Збільшився й обсяг коштів, що спрямовуються на зазначену мету: у 2009 р. видатки фонду затверджені в сумі 278 млн грн, а в 2010 р. збільшені удвічі – до 586 млн гривень.
Сьогодні пріоритетним напрямом роботи Фонду є організація навчання безробітних на замовлення роботодавців, що дає можливість забезпечити достатньо високий рівень працевлаштування та ефективне використання коштів фонду, які спрямовуються на цю мету. У 2009 р. під конкретні робочі місця та конкретні замовлення роботодавців проходили професійну підготовку, перепідготовку або підвищення кваліфікації 73 відс. осіб, у І півріччі 2010 р. – 78 відсотків.
У 2009 р. за направленням державної служби зайнятості професійне навчання пройшли 157 тис. безробітних (у 2008 р. – 245 тис.). Тобто рівень охоплення безробітних професійним навчанням у 2009 р., порівняно з попереднім роком, зменшився з 13,8 до 9,3 відсотка. Причиною цього є скорочення на 27,5 відс. вакансій, поданих роботодавцями державній службі зайнятості. Щодо рівня працевлаштування після навчання, то у 2009 р., порівняно з попереднім, він залишився майже незмінним – 75,5 відсотка.
Негативно впливає на створення умов для працевлаштування безробітних відсутність Державної програми зайнятості населення. Після 2005 р. Кабміном не затверджувались державні програми зайнятості, які забезпечували би комплексний підхід до вирішення завдань збалансування попиту на робочу силу та її пропонування. Натомість уряд затверджував Основні напрями проведення державної політики зайнятості, які носять декларативний характер. На їхнє виконання не передбачалося обсягів фінансового забезпечення, не визначалися кількісні показники та відповідальні виконавці. На 2009 р. не затверджувались навіть Основні напрями.
Мінпраці разом з іншими центральними органами виконавчої влади та сторонами соціального діалогу розробило законопроект «Про Загальнодержавну програму зайнятості населення на 2009 – 2011 роки». Проте у процесі погодження Мінфін запропонував вважати документ недоцільним через необхідність жорсткої економії бюджетних коштів.
У зв’язку з тим, що матеріально-технічна база професійно-технічних навчальних закладів МОН є застарілою, а система підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації педагогічного персоналу недосконала, державна служба зайнятості поступово відмовляється від участі цих закладів у профнавчанні безробітних. На сьогодні основною навчальною базою є підприємства, організації, установи, що в 2009 р. становили 97 відс. мережі навчальних закладів служби зайнятості. Проте, оскільки такі підприємства мають переважно вузьку спеціалізацію, при звільненні людина не зможе конкурувати на ринку праці.
Враховуючи зазначене, створюються навчальні заклади державної служби зайнятості, які за рахунок коштів фонду забезпечуються сучасним устаткуванням для здійснення професійного навчання безробітних. На час проведення аудиту в державній службі зайнятості відкрито 7 центрів професійно-технічної освіти: в Автономній Республіці Крим, Дніпропетровській, Івано-Франківській, Львівській, Одеській, Рівненській та Харківській областях. На виконання доручень Президента України та враховуючи ситуацію на ринку праці, у поточному році прийнято рішення про створення таких закладів у Донецькій, Луганській і Сумській областях.
В організації державною службою зайнятості професійного навчання безробітних аудитом виявлено ряд недоліків, які негативно позначаються на його ефективності та подальшому працевлаштуванні громадян. Так, існуюча система планування потреби в коштах фонду на професійне навчання безробітних не враховувала показники регіональних програм зайнятості. Професійне навчання безробітних не завжди здійснювалось регіональними центрами зайнятості за затребуваними на місцевому ринку праці професіями, тому після навчання люди не могли працевлаштуватися.
Оцінюючи ситуацію, що склалася, Валентин Симоненко наголосив на необхідності затвердження Державної програми зайнятості, яка б визначила шляхи подальшого розвитку державної системи професійної орієнтації населення, удосконалення механізму взаємодії ринку праці та ринку освітніх послуг.
