20 грудня канал «1+1» показав черговий випуск програми «Без мандата». Її учасниками стали депутат Одеської обласної ради Олексій Гончаренко і Юрій Соловей, який посів друге місце на виборах мера Івано-Франківська. Олексію запропонували допомогти сім’ї, що живе в гуртожитку для сліпих у Львові. А його візаві вирушив до міста Красний Луч Луганської області, до молодої сім’ї Ганни та Івана Юрченків.
Чесно кажучи, протягом всієї передачі для мене, як для глядача, найцікавішими були паралелі. Дуже по-різному поводилися одесит і житель Івано-Франківська.
Мене вразило, що Юрій Соловей прийшов знайомитися з молодою сім’єю, де є маленька донька Кіра і очікують на другу дитину, з... пляшкою горілки «Бандерівська». Інакше як хамством, я б, слово честі, це не назвала. Для нього, зважаючи на все, найважливішим є не повага до людей, а, на жаль, ідеологічне ставлення до жителів Донбасу. Та і з вихованням і культурою у цієї людини явні проблеми.
Олексій же, познайомившись із чарівними Іриною та Михайлом Петрів, одразу вирушив з ними до супермаркету, щоб купити продуктів до вечері. Справді, так прийнято у нас, на півдні. Нових знайомих треба насамперед нагодувати.
І доки Юрій Соловей подорожував вулицями Красного Луча, обурюючись, як у таких умовах живуть люди, Олексій вирушив збирати підписи у жителів гуртожитку для сліпих і жителів околишніх будинків під зверненням на ім’я мера Львова Андрія Садового із проханням встановити у гуртожитку «мовець»-світлофор, у під’їзді – домофон (бо гуртожиток увесь час обкрадали), упорядкувати вулицю.
Зібравши підписи, наступного дня Олексій пішов до мера. І світлофор почали встановлювати через три години після його візиту до мерії. Домофон Олексій домовився встановити власним коштом. А його заклик через інтернет до жителів Львова прийти і навести порядок у гуртожитку для сліпих залишився практично без відгуку. Прибирали, мили і наводили там лад друзі знайомих Гончаренка у Львові.
Працівники банку, ресторану, бельгійський бізнесмен, до яких Олексій Гончаренко звернувся по допомогу, живої участі не виявили. А бельгієць взагалі філософськи зауважив, що в Україні більше грошей, ніж у Європі. Натяк на неправильне їх використання і розподіл був більш ніж очевидний.
Юрій Соловей теж рушив до мерії, – але Красного Луча. Поцікавився, чому в місцевому пологовому будинку немає УЗД-апарату для обстеження вагітних, а потім зажадав розписку із зазначенням терміну встановлення в місті дитячого майданчика. Чесно кажучи, він, власник готельного комплексу в Івано-Франківську, міг би й сам установити дитячий майданчик. Коштує він небагато, перед виборами в Одесі такі дитячі майданчики встановлювали десятками. Але покрасуватися перед камерами Юрію Солов’ю було куди цікавіше, ніж витрачати свої гроші. Щоправда, він розщедрився на УЗД-дослідження Ані. Сім’я довідалася, що у них буде друга дівчинка.
Олексій же придбав для сім’ї Петрів пральну машину. Причому вибрав таку, щоб усі написи були нанесені на корпусі опуклими літерами, і Ірина Петрів могла сама запускати кожну із програм прання. Михайлові ж він підніс модем і стартовий пакет для користування інтернетом. Михайлові, як керівникові однієї з районних організацій товариства сліпих Львова, це стало чудовою підмогою у роботі.
Оскільки програма знімалася паралельно, ризикну припустити: на цьому етапі режисери підказали Юрію Солов’ю, що треба наздоганяти Гончаренка. І він терміново теж купив сім’ї Юрченків пральну машину, а маляті Кірі – ляльку, що розмовляє українською мовою. Щоб дитина вивчала українську мову. Я в цю мить захотіла порадити самому Юрію теж мовами зайнятися. Бо по ходу програми Олексій із львів’янами розмовляв українською, з бельгійцем – англійською. Загалом поводився як людина європейська, яка поважає своїх співрозмовників. Юрій же на Луганщині говорив винятково українською.
Ну і останній, добрий акорд теж залишився за Олексієм Гончаренком. На прощання він підніс квіти Ірині Петрів. Його візаві цього не зробив.
Взагалі ж Олексій виявив себе як державна людина і громадянин. Він допоміг цілому гуртожитку сліпих людей, а не тільки одній сім’ї: світлофор, домофон, відділ у сусідньому супермаркеті, де вони можуть замовляти продукти за телефоном.
Юрій же обмежився скромними подарунками сім’ї, у якій опинився. І походами до керівництва Красного Луча з вимогами купити УЗД і встановити дитячий майданчик. Не густо, чесно кажучи.
Після ефіру програми ми зустрілися із заступником голови обласної ради Олексієм Гончаренком.
– Проект «Без мандата» я вважаю важливим, оскільки він дозволяє показати людям шляхи розв’язання проблем, – сказав Олексій Олексійович. – Та й робота триває після зйомок. Той же бельгієць запропонував зв’язати Львівський УТОС із благодійними організаціями Бельгії та Франції. Банк, до якого я звертався, теж вийшов на сім’ю Петрів і подає їм допомогу. Відгукнулася мережа ресторанів. Тобто підтверджується стара істина: стукайте, і вам відчинять.
Відповідаючи на запитання, чи можна спробувати реалізувати аналогічний проект у нашій області, Олексій Олексійович висловився за телевізійну версію, бо дуже важливим тут є показати героїв програми. Але чи знайдеться у нас канал, здатний підняти такий витратний проект? Запитання залишається відкритим.
Говорячи про свої враження, Олексій Олексійович відзначив відсутність міліціонера на вході до Львівської мерії:
– Там до мерії може увійти абсолютно спокійно будь-яка людина. Так і має бути. На вході повинна стояти не людина у формі і зі зброєю, а той, хто підкаже, до якого кабінету людині треба звернутися.
