Перші миті зустрічі із працівниками Сербівського поштового відділку відбулися перед виходом листонош по своїх дільницях. Жінки якраз ділились враженнями від матеріалів, прочитаних в «Одеських вістях», які отримують тут у багатьох селянських родинах.
– Це ввійшло у нас в звичку і, можна сказати, стало традицією. Адже листоноші мають бути поінформовані про справи у регіоні, бо є такі люди на дільницях, яким читати вже важко, але вони хочуть знати, чим живе не тільки село, а й область. Ось ми і придумали щось на зразок усного переказу матеріалів «Одеських вістей», так би мовити, із уст в уста, – говорить начальниця Сербівського поштового відділку Ольга Степанівна Куцак.
Працюють у сільському поштовому відділку три листоноші: Галина Володимирівна Головатюк, Олена Яківна Ганущак і Тетяна Павлівна Цибуліщенко. Всі, як одна, – сумлінні, працьовиті, а найдосвідченіша – Тетяна Павлівна. Правду кажучи, важко повірити, що ця миловидна, привітна жінка має за плечима 25 років щоденної копіткої праці у поштовому зв’язку. А взялась вона за цю нелегку працю з 16 років.
– Наша Тетяна для багатьох односельців стала рідною. Вони на неї чекають не тільки для того, щоб одержати лист чи газету, а й дізнатися новини села або поділитися своїми радощами чи прикрощами. А вона разом з ними переживає їхні біди і радощі, – розповідає О.С. Куцак. – Душа в неї добра, вміє вислухати кожного, порадити, допомогти.
Тетяна Павлівна відмінно справляється з обов’язками листоноші, адже і плани по передплаті завжди виконує, і ніколи не лінується нести кореспонденцію до клієнта, хоча дільниця вся на пагорбах. Часто разом з газетами та журналами несе товар на замовлення клієнта і ніколи не скаржиться, бо вона з тих, хто прагне робити добро. На таких самовідданих і небайдужих, як вона, наголошує завідувачка поштового відділку, тримається поштовий зв’язок.
Тетяна Павлівна обслуговує понад 300 дворів. Раніше, як розповідає листоноша, носила по шість – вісім газет та по кілька журналів в один двір. А тепер лише одну-дві газети. Найнеприємніше, що передплата на періодичні видання зменшилася. У людей невеликі доходи, і вони змушені відмовлятися від своїх улюблених видань. На жаль, менше стали писати один одному листи, надсилати листівки, бо частіше користуються телефонами та інтернетом. А те, що сьогодні пошта займається не притаманними їй обов’язками, торгуючи пральними порошками, консервами, то це не з добра, – запевняє Тетяна Павлівна, – а заради того, щоб вижити.
…Зібравши повну сумку листоноші, Тетяна Павлівна і у день нашої зустрічі поспішала до людей, мовляв, будуть турбуватися, якщо вона запізниться. Виявляється, у селі вже звикли до її пунктуальності і точності, знають, о котрій годині на неї чекати, і виглядають біля воріт. А кому нелегко ходити, виглядають у віконце. Тож листоноша завжди поспішає до людей, з якими її зріднила справа. І за це вона вдячна Богові. Адже могла обрати іншу професію, бо й училище закінчила за іншим фахом. А доля таки повела її стежками листоноші.
За час своєї праці добре вивчила смаки земляків зі своєї дільниці, знає, кому яка газета до душі, хто яке видання хоче передплатити, хто який товар купуватиме. Каже, що робота листоноші їй подобається, бо любить людей і спілкування з ними.
Тетяні Павлівні і її колегам із Сербівського поштового відділку ми щиро вдячні за те, що «Одеські вісті» знайшли своїх читачів і в Сербах. І, як тут запевнили, їхня кількість зростає.
