«Добрий лікар Айболить, він під деревом сидить, лікуватись йдуть до нього і корова, і стонога, і жучок, і хробачок, і ведмедиця. Полікує і зцілить добрий лікар Айболить» – ці всім відомі рядки Корнія Чуковського щоразу спливають у пам’яті під час зустрічі з Євгеном Яковичем Знамеровським. Молодцюватий, міцної статури, з густим сріблястим волоссям, він і справді нагадує доброго персонажа з мого далекого дитинства.
Зустрівшись з голубооким поглядом, сповненим доброти до всього живого, розумієш довіру, яку виявляють Євгену Яковичу собаки і кішки, корови і коні, кролики і папуги. Адже їх не обманеш, вони на біоенергетичному рівні відчувають добро і зло. Коли ветеринар позбавить своїх пацієнтів від страждань, вони на знак подяки вткнуться лобиком в його долоні або щиро лизнуть руку. І це найцінніша нагорода для нього, досвідченого фахівця, котрий обрав свою стежину з великої любові до тварин, зробивши вибір раз і назавжди…
Народився Є.Я. Знамеровський у мальовничому селі Дібровка Котовського району. Його батько Яків Михайлович працював на залізниці бригадиром, а мама Єлизавета Василівна – телятницею в колгоспі. Старший брат Гнат, якого він так і не бачив, загинув на фронтах Великої Вітчизняної війни. Не пам’ятає і батька, якого розстріляли румунські окупанти за підпільну діяльність. Повернувшись з робіт на окопах, померла сестра Оля. Тож вся матусина любов дісталася йому. Разом вони пережили страшне воєнне лихоліття, повоєнну розруху.
Зростаючи, Євген все більше тягнувся душею до братів наших менших. Помітивши це, мама часто брала його з собою на ферму. А коли став старшим, сам брався допомагати матері, пильнував молодняк, жалів знесилених чи хворих теляток, виходжував їх.
Так у ньому зріло бажання стати ветеринарним лікарем, а коли ще й сільський фельдшер підказав хлопцеві, куди йому краще йти вчитися, закінчив школу молодших ветеринарних фахівців, потім – школу бджолярства. І обидві на відмінно. У тій же Дібровці здібного фахівця призначили завідувачем ферми, де він виправдав довіру керівництва господарства, за короткий термін навівши на фермі зразковий лад та піднявши надої і прирости ваги тварин. Разом з тим займався бджолярством і навіть домігся на цій ниві неабияких успіхів, отримавши в нагороду велосипед. Однак допитливість тягнула юнака до науки. Тож він закінчив зооветеринарний технікум, а згодом став головним ветлікарем колгоспу «Світанок» Котовського району. Там він теж здобув авторитет серед людей своїми ґрунтовними знаннями, ерудицією, наполегливістю. Завдяки цим якостям «Світанок» позбувся падежу тварин, тяжких інфекційних захворювання ВРХ і свиней. Натомість прийшли визнання, шана, досвід, подяки, нагороди, грамоти. Ці складові і привели Євгена Знамеровського на посаду завідувача Слобідської ветеринарної дільниці, де працює й нині. І, як кажуть його колеги, керівництво та односельці, працює з повною віддачею сил.
Тож цілком закономірно, що Слобідська ветеринарна дільниця тривалий час займає чільне місце в системі сервісного ветеринарного обслуговування тварин. Зокрема, на території Слобідки і села Правда вже забули про інфекційні захворювання, до мінімуму зведено таку важку недугу, як лейкоз корів.
Ветеран праці має визнання як у Кодимському районі, так і в сусідньому Котовську. Навіть не вникаючи у всі нюанси ветеринарної медицини, зрозуміло, що досягти значних позитивних результатів можна тільки завдяки копіткій праці та наявності хорошої матеріальної бази.
– У нас одна з найкращих баз у районі, – з гордістю каже Євген Якович. – Завдячуючи постійній допомозі головного ветлікаря управління ветмедицини Кодимського району Руслана Горші маємо гарно обладнану ветдільницю, необхідний інструментарій та прилади, запас медикаментів та лікарських трав, автомобіль. Таким чином ми маємо змогу надавати найрізноманітніші ветеринарні послуги, консультації, виїжджати на виклики.
І так з дня в день, без вихідних, адже тварини не зважають на людські свята. Вони непередбачувані, а отже, й будні ветеринара також. Вони складаються з довгого ланцюга маленьких перемог і непередбачених катастроф. Але одне можна сказати твердо: нудьгувати не доводиться.
Не раз дружина Зінаїда Яківна дорікала чоловікові, що весь час за роботою і не зважає на своє здоров’я, мовляв, міг би вже потурбуватися і про себе, адже кілька разів оперований. Та згадуючи улюблений вислів чоловіка «хто робить кревно, той ходить певно», довго не сердиться. Така вже в нього вдача.
Взяти хоча б депутатські обов’язки, які він справно виконував впродовж трьох скликань підряд. На його плечі лягало багато турбот і про газ, і про допомогу на дітей, і про світло для односельців. І на ліквідацію стихійного лиха скликав людей. Завдяки невсипущій енергії на одній з вулиць було прокладено водогін, на двох інших – впорядковано. І тепер, коли за браком здоров’я відійшов від депутатської діяльності, його також тривожать і громадські справи, і проблеми, які навалились на сільське господарство загалом і тваринницьку галузь зокрема.
– Хіба ж можна так бездумно зменшувати поголів’я худоби, птиці, свиней, – бідкається ветлікар. – Адже свого часу у «Світанку», наприклад, налічувалось 1800 дійних корів, 16 тисяч овець, 4 тисячі свиней, 12 тисяч голів птиці. Не меншими були цифри і в інших господарствах Кодимського району. Хіба не розуміють, що Україна здатна мати своє якісне м’ясо і молоко? До того ж без перегною земля знесилиться.
Тому не тільки на сесіях селищної та районної рад Знамеровський закликає нарощувати поголів’я тварин, а й серед людей впроваджує політику господаря. І земляки дослухаються до його порад. Сьогодні у приватних господарствах Слобідки та Правди уже налічується 450 голів ВРХ, свиней – 420, птиці – 12 тисяч, кроликів – 800 голів і 250 бджолосімей. До речі, ці медові трудівниці надто полюбились Євгену Яковичу. Вони стали ще одним його філософським каменем, що дає йому право у ці лютневі дні відсвяткувати потрійний ювілей: 50 років ветеринарної служби, 30 – у бджільництві і 70-річчя з дня народження.
– Найбільше додає снаги те, що справа, якій віддав все своє свідоме життя, має послідовників, серед яких і мій син Валерій, – з гордістю каже Євген Якович.
Той факт, що його син Валерій Євгенович Знамеровський – кандидат ветеринарних наук, доцент, викладач Одеського сільськогосподарського інституту, а невістка Світлана Петрівна – ветеринарний лікар-епізотолог, Євгеній Якович вважає надзвичайним дарунком долі. Аякже, його справа в надійних руках. Та не менше він любить і свою дружину, і сина Володимира, невістку Людмилу, дочку Валентину та трьох внуків і правнучку, які привносять свій сенс в його життя. І, звичайно ж, вірить, що любов у всіх її іпостасях не тільки зцілить душу, а й врятує весь світ.
